| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
9.2. Бухгалтерський облік та податкова звітність | ||
|
Як вже зазначалося, в країнах першої групи за основу береться «точність» і «законність» відображення в обліку всіх, що мають відношення до підприємства і його діяльності, фактів бухгалтерського обліку. Для другої групи країн характерна орієнтація на «справедливості» обліку та складеної на підставі його даних балансової звітності підприємства. Почнемо наш аналіз з цієї першої групи країн, де норми обліку та звітності максимально стандартизовані і деталізовані. У податковому законодавстві Франції та Німеччини з питань обліку та звітності містяться відсилання до норм торгового (комерційного) права. Наприклад, у законі Німеччини про податок на доходи громадян (який в частині загальних норм застосуємо також і до підприємств) встановлено, що платники податків, які займаються підприємницькою діяльністю, зобов'язані вести бухгалтерські книги і регулярно складати фінансові звіти, і що розмір їх оподатковуваного прибутку повинен визначатися на основі загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку, встановлених відповідними нормами комерційного права. Цей принцип, згідно з яким загальні норми обліку також застосовні і до податкового обліку, обліку для податкових цілей в німецькому праві називається «принципом авторитарності». Таким чином, за загальним правилом звичайні бухгалтерські звіти підприємств повинні служити основою і для визначення їх податкових зобов'язань. Ці звіти підприємства являють безпосередньо до податкових органів (разом з підготовленою на їх основі податковою декларацією). Виправлення та доповнення в податкових цілях безпосередньо до балансової звітність підприємств не вносяться; в разі потреби такі коригувальні зміни представляються в окремому документі (у так званому скоригованому плюс-мінус рахунку). Відповідно до принципу авторитарності податковий облік повинен завжди збігатися з бухгалтерським обліком, виключаючи тільки ті випадки, коли податкове законодавство прямо вимагає застосування іншої норми. Для тих ситуацій, коли норма комерційного права допускає застосування декількох варіантів, той вибір, який зробить підприємство для цілей бухгалтерського обліку, повинен в імперативному порядку мати силу також і для податкового обліку. Реалізація принципу авторитарності може породити такі колізії у відносинах між бухгалтерським і податковим обліком: норма комерційного права допускає два варіанти облікового рішення, а податкове законодавство вказує тільки на один з цих двох варіантів. У цьому випадку пріоритет має норма податкового законодавства; норма комерційного права припускає строго певне рішення, а податкове законодавство або зовсім не містить відповідної вказівки, або надає платнику податку право вибору з декількох варіантів. У цьому випадку слід керуватися нормою комерційного права; комерційне та податкове право передбачають застосування різних, несумісних між собою, варіантів. У цьому випадку при-пріоритет має варіант, передбачений податковим законом; платнику податків і комерційним, і податковим правом надається право вибору варіанту. У цьому випадку платник податків повинен вибрати з варіантів, які надаються йому комерційним правом, тільки той, який допускається і податковим законом. Всі ці моменти особливо важливі для випадків і ситуацій, які передбачають використання податкових пільг підприємствами. Останні можуть претендувати на них тільки в тому випадку, якщо в їх бухгалтерському балансі застосований варіант, що враховує і відображає застосування цієї пільги. Податкове законодавство Франції містить аналогічну норму. Статтею 38 частини III Податкового кодексу Франції встановлено: «Підприємства повинні строго дотримуватися всіх норм і правил, передбачених Загальним планів рахунків (бухгалтерського обліку) за умови, що ці норми і правила не суперечать положенням, що визначає порядок обчислення доходу для цілей оподаткування». Відповідно вся податкова звітність підприємства повинна складатися на основі та з дотриманням загального плану рахунків. Слід зазначити, що наслідки використання такої системи можуть бути досить суперечливими. По-перше, законодавець при розгляді можливості внесення будь-яких поправок в норми комерційного права (навіть не обов'язково безпосередньо пов'язаних з регулюванням норм обліку) змушений брати до уваги і їх можливі податкові наслідки. По-друге, принцип єдиного балансового звіту іноді змушує підприємства свідомо йти на свідомо не обгрунтовані економічні дії, наприклад, зараховувати в резервні фонди і фонди розподілу доходів такі суми, які під-приємства зазвичай не бажали б виводити з свого обороту (але якби вони не зробили цього, то потім мали б позбутися можливості використовувати ці суми як кошти резервного та інших фондів - хоча б необхідність цього могла з'явитися протягом звітного року). І в німецькій, і у французькому податковому законодавстві міститься ряд додаткових положень, пов'язаних із звітністю щодо визначення оподатковуваного прибутку, наприклад зобов'язання подавати податковим органам додатки до своїх податкових декларацій, такі як загальний балансовий звіт, рахунки нарахувань в амортизаційний фонд, у резервні фонди, до фондів резервів по сумнівних боржникам і т.д. Принцип відповідності податкового обліку бухгалтерської звітності підприємства тут дуже важливий. Фактично він означає, що в даному випадку підприємство отримає можливість здійснювати пільгові списання в амортизаци-ційні фонди та нарахування до фондів резервів тільки за умови, що відповідні суми повністю відображені в їх бухгалтерської звітності. Розглянемо тепер практику Великобританії, що відноситься до другої групи країн. Правила податкового обліку в цій країні визначаються нормами закону про податок на доходи і на прибутку корпорацій 1988 Згідно з цим законом податки повинні стягуватися з повної суми прибутку і загального доходу за звітний рік, однак при цьому сам закон не містить ані чіткого визначення цих понять, ні правил їх розрахунку або оцінки. Загальне право передбачає, що для розрахунку прибутку повинні застосовуватися звичайні норми і принципи комерційного обліку, які застосовуються «звичайними підприємцями», діючими в «аналогічних умовах». Звичайні норми і принципи комерційного обліку в Великобри-Британії формувалися на усталеній основі комерційної практики. Застосовність їх до тих чи інших ситуацій, втому числі і в сфері податкових відносин, періодично перевірялася судами, якими своїми рішеннями створюють у Великобританії так зване прецедентне право. Однак у житті часто виникають нестандартні ситуації, і судді змушені покладатися на думки професійних бухгалтерів і аудиторів, які можуть не збігатися з позицією податкових органів. Разом з тим податкові влади має право трактувати спірні випадки «по суті», не вдаючись у юридичні аспекти або «прикриття», які можуть винаходити платники податків для обходу податкових законів. При цьому, «закривши» конкретну антиподаткове схему відповідним судовим рішенням, податкові органи в подальшому можуть посилатися на право прецеденту. Щодо амортизації, то у Великобританії сума амортизації, що підлягає відображенню у фінансовій звітності підприємства, визначається у відповідність з правилами, що склалися в останні десятиліття і представленими в збірнику бухгалтерських стандартів, підготовленому Асоціацією незалежних аудиторів. Самі методи нарахування амортизації, визначення залишкової вартості активу, що амортизується та інші важливі моменти можуть змінюватися залежно від ситуації. Амортизація ж, що нараховується для податкових цілей, тобто в порядку знижки, вирахування з оподатковуваного доходу, розраховується на основі граничних знижок, що встановлюються на розсуд податкових органів. Не дивно тому, що сума амортизації, розрахована бухгалтером підприємства, може істотно відрізнятися від суми амортизації, визнаної податковими органами для податкових цілей. Ще в двох випадках, що стосуються норм відрахувань до неоподатковуваних резервні фонди, судді також встали на сторону платника податків, визнавши правомірність і обгрунтованість проведених підприємством списань з оподатковуваної бази. Податкові органи не змогли довести свою правоту і змушені були змиритися з рішенням суду. У Нідерландах законодавець також намагається зберігати незалежність бухгалтерського обліку від спеціальних норм, встановлених податковим законодавством. Згідно з правилами податкового обліку, що містяться в законі про прибутковий податок, розрахунок чистого прибутку підприємства для цілей оподаткування повинен вироблятися на базі норм і принципів, прийнятих в сталій діловій практиці. Водночас бухгалтерський облік голландські підприємства повинні вести з дотриманням загальноприйнятих стандартів, встановлених Четвертої директивою Комісії ЄЕС. Згідно з цими загальноприйнятим стандартам при веденні обліку і складанні звітності підприємства повинні керуватися правилами достовірності, надійності (щодо обліку активів підприємства) і розумної передбач-ності (при оцінці зобов'язань підприємства). У країнах першої групи податкова декларація заповнюється на основі річного балансового звіту. Річні звіти повинні бути представлені податковій владі разом з податковими деклараціями і використовуються для оподаткування. У країнах другої групи результат для податкових цілей визначається незалежно від результату в балансовому звіті. Спосіб визначення оподатковуваної бази може варіюватися, однак у цілому застосовується наступна процедура: а) визначення валового доходу, куди входить валовий прибуток (надходження від надання послуг, або сума продажів мінус вартість проданого товару), загальна сума отриманих дивідендів (за винятком дивідендів, звільнених від податку), процентний дохід (за винятком неоподатковуваного податком суми відсотка), валові по-ходження від стягнення орендної плати або за землекористування, прибуток або втрати від продажу активів, і будь-які інші надходження; б) обчислення звичайних витрат (витрати на сировину і матеріали, інші експлуатаційні витрати підприємства, такі як зарплата співробітників, ремонт і техобслуговування, покриття безнадійних боргів, витрати з оренди, податки (крім прибуткових), процентні витрати, амортизація , знецінення, знос, реклама, вкладення в соціальні програми для працівників, та інші звичайні та необхід-мі витрати); в) розрахунок спеціальних витрат (наприклад, стимулювання інвестування); г) визначення різниці між доходом (п. «а») та витратами (п. «б» і «в»). У Нідерландах фінансовий і податковий обліки регулюються нормами Цивільного кодексу та закону про корпоративне та індивідуальному прибутковий податок відповідно. Важливу роль в цій країні відіграє також і прецедентне право. Незважаючи на загальне принципове схожість обох облікових концепцій, на практиці все ж багато великі підприємства в цій країні вважають за краще вести дві паралельні системи обліку. Передбачається, що за рахунок такої практики акціонери можуть розраховувати на більш повну і більш правильну звітність про стан свого підприємства, оскільки бухгалтерія не будуть зобов'язані «підлаштовуватися» під норми податкового законодавства і над ними не буде тяжіти обов'язок приймати до уваги можливі податкові наслідки своїх оцінок і зіставлень. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||