| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.3 ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ КРЕДИТУВАННЯ | ||
|
Вивчення кредитної діяльності вимагає, в першу чергу, визначити коло учасників кредитного процесу. Суб'єктами кредитування є юридичні або фізичні особи, дієздатні і мають матеріальні або інші гарантії здійснювати економічні, у тому числі кредитні угоди. Позичальником при цьому може виступати будь-який суб'єкт власності, що вселяє банку довіру, що володіє матеріальними і правовими гарантіями, що бажає і здатний повернути борг до встановленого терміну і заплатити відсоток за кредит. В даний час розрізняють кілька груп суб'єктів кредитування: державні підприємства та організації; кооперативи; громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, орендарі; інші банки; інші господарства, включаючи органи влади, спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації. Кожна з цих груп позичальників потребує певного вигляді кредитів, у зв'язку з чим комерційні банки розробляють безліч різних видів кредитів, умови яких здатні задовольнити потреби учасників кредитного процесу, що працюють практично у всіх галузях народного господарства. У зв'язку з цим, в залежності від області застосування кредити поділяються на позики, видані в сферу виробництва або в сферу обігу. Для сучасної практики більш характерними є вкладення коштів не у виробництво, як це прийнято у здоровій економіці, а в снабженче-ско-збутові організації, оборотність і прибутковість операцій яких вище, ніж у виробничій сфері. Взаємодія кредитів і руху капіталів визначає їх поділ на два типи: позику грошей і позику капіталу. Позика грошей пов'язана, як правило, із споживчими або іншими цілями, коли кредит не приносить збільшення суспільного продукту і погашається за рахунок вже створених накопичень. Позика капіталу, навпаки, передбачає не витрачання продукту, а його збільшення. Позичальник в цьому випадку зобов'язаний так використати кредит, щоб з його допомогою отримати нову вартість, достатню не тільки для повернення кредиту, але і для оплати позичкового відсотка (частини прибутку, додатково отриманого в результаті використання банківських коштів). Позика капіталу є найтиповішим видом банківського кредиту. У світовій практиці немає єдиного критерію класифікації кредитів по їх тривалості. У сучасній російській економіці виділяють короткострокові позички, надані на термін до 12 місяців і довгострокові - на термін понад один рік. На відміну від короткострокових, довгострокові кредити залишаються малопривабливими для комерційних банків, оскільки в країні як економічна, так і політична ситуації насилу піддаються тривалому прогнозуванню, а матеріальне становище позичальників нестабільно. Можливість банків здійснювати довгострокове кредитування реального сектора економіки безпосередньо пов'язана з робляться ними спробами залучення грошових коштів на довгостроковій основі. Аналіз пасивів російських банків показує, що в їх складі найбільш динамічно зростають: кошти у вкладах населення та на інших рахунках фізичних осіб; витрати в обертаються на ринку довго-ші зобов'язання; кошти бюджетів та фонди банків. Однак це не дозволяє розраховувати на збіль-шення довгострокових вкладень в силу специфічних особливостей згаданих джерел фінан-сових ресурсів. Особливу увагу при характеристиці процесу кредитування слід приділити поняттю платності кредиту. Виходячи з цього критерію, можна виділити банківські позики: з ринковою, підвищеної і пільговою процентною ставкою. Ринкова ціна кредиту - це та його ціна, яка складається на ринку в даний момент, виходячи з попиту та пропозиції, з різних видів банківських позичок. Позики з підвищеною відсотковою ставкою, як правило, видають у зв'язку з великим ризиком кредитування клієнта, порушенням ним умов кредитування, прогнозом збільшення вартості кредитних ресурсів та ін Позики, що надаються на умовах пільгового відсотка, використовують у взаєминах з акціонерами, при рефінансуванні централізованих кредитів емісійного банку, використовуючи більш низьку, ніж ринкова, процентну ставку. При кредитуванні співробітників, банк має право надавати їм безвідсоткові позики. Підставою для виділення спеціальної групи кредитів є їх обсяг. У світовій та вітчизняній банківській практиці регламентуються так звані «великі» кредити. До розряду великих кредитів у Росії відносять позички, видані одному позичальнику або групі пов'язаних позичальників в обсязі, що перевищує 5% капіталу банку кожна. Банківські кредити можна підрозділити і залежно від об'єкта кредитування. У вузькому сенсі об'єкт - це мета, для здійснення якої видається позичка і заради якої полягає кредитна угода. Довгострокові позики спрямовуються на кредитування будівництва виробничих об'єктів; реконструкції, технічного переозброєння, розширення виробничих об'єктів; придбання техніки , обладнання та транспортних засобів; будівництва об'єктів невиробничого при-значення і т. д. Метою видачі позики може бути не тільки фінансування матеріального об'єкта, але також задоволення потреби позичальника в додаткових ресурсах. У даному випадку об'єктом кредитування може бути тимчасовий розрив у платіжному обороті, коли власних коштів і надходить виручки підприємства виявляється недостатньо для здійснення поточних або майбутніх платежів. Як правило, причини такого розриву носять об'єктивний характер, пов'язані з сезонністю виробництва, постачання і збуту продукції, поточними тимчасовими потребами в платежах. В окремих випадках загальна потреба в позиці може бути пов'язана і з суб'єктивними чинниками, що відображають недоліки в діяльності позичальників. В умовах спаду виробництва наявність подібних позик виявляється більш помітним явищем. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||