| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Економічні наслідки Першої світової війни | ||
|
У 1924 р. на помошь прийшли США. Вони запропонували «План Дауеса». Полягав цей план в наступному: США (і в невеликій мірі Англія) дають Німеччині позики для відновлення промисловості, доходи промисловості йдуть на сплату репарацій Англії і Франції, а отримавши репарації, Англія і Франція повертають США свої військові борги. За планом Дауеса Німеччина отримала близько 30 млрд. золотих марок. Виплатила вона за час дії цього плану в рахунок репарацій 8 млрд. марок. Під цим «золотим дощем» німецька промисловість стала відновлюватися й рости. У 1929 р. план Дауеса був замінений «Планом Юнга». Новий план представляв ще більшу поступку Німеччини. Сума ріпа-рацій значно скорочувалася, і виплачувати їх Німеччина повинна була порівняно невеликими щорічними платежами до 1988 р. Проте тепер навіть такий варіант був вже нереальний: починався світова економічна криза - тут вже не до репарацій! Тому в 1932 р. план Юнга, а разом з тим і репарації взагалі були скасовані. Всього Німеччина виплатила в рахунок репарацій близько 20 млрд. марок. Основний тягар репарацій припала на перші роки, коли промисловість Німеччини була наполовину зруйнована, капіталів не було, а переможці наполегливо домагалися платежів. Спочатку з Німеччини спливло останнє золото, а потім в рахунок репарацій стали вивозити вугілля, корів, паровози. І відповідно до цього падала марка. У країні настала небачена інфляції. Слід підкреслити, що вивозилися товари, які протистояли паперово-грошовій масі, марка не була забезпечена золотом. Але промислова буржуазія, корпорації, від інфляції виграли. Вони платили зарплату майже нічого не вартими папірцями, ними ж платили податки державі і повертали борги банкам. Розплатившись з банками, промислові корпорації ставали від них незалежними, і фінансові групи розпадалися. Тому не можна говорити, що від інфляції виграла вся буржуазія, - банки теж постраждали. А власний капітал промислових корпорацій не постраждав: він полягав не в грошах, а в реальні цінності - обладнанні, корпусах фабрик, запасах сировини і продукції. Користуючись інфляцією, можна було продавати свою продукцію за кордоном за зниженими цінами, але за валюту, і отримувати високі прибутки. Після прийняття Плану Дауеса відбувається подальше зміцнення монополій. Шляхом злиття народжуються нові трести і концерни. У 1926 р. виникає «Сталевий трест». Це була ціла промислова держава зі своїми шахтами, електростанціями, ма-шіностроітельнимі і суднобудівними заводами. У цьому від-носінні «Сталевий трест» був схожий на «Концерн Круппа». Як ми бачимо, така багатогалузева структура з розрахунком на самообс-лужіваніе була взагалі характерна для Німеччини того часу. У 1925 р.в результаті злиття хімічних компаній народжується зна-менітий хімічний трест «Фарбеніндустрі». Отже, в 20-х рр.. німецька промисловість відновлюється і розвивається далі. Але До 1929 р. промислове виробництво Німеччини виросло тільки на 8% порівняно з довоєнним рівнем. Зростання виробництва тут утримувався вузькістю внутрішнього ринку: адже німецьке населення зубожіло в період інфляції і все ще продовжувало сплачувати репарації. Потенційні покупці втратили свої заощадження. А наслідком вузькість внутрішнього ринку була особливо велика недовантаження виробничих потужностей і безробіття. Виробничі потужності в період підйому були завантажені тільки на 70%, а безробітних було 4 млн. У роки кризи загострилися соціальні протиріччя. Антикризові заходи, які тут приймалися, як і в інших країнах, мали антиробочого спрямованість. Тут законом скорочується зарплата, ліквідуються допомоги по безробіттю; в трудових таборах, куди збирали безробітних, був встановлений жорсткий військовий режим. У країні складається революційна ситуація. Як завжди буває в подібних випадках, відбувається поляризація політичних сил: втрачають позиції помірковані партії, посилюються крайні. На одному полюсі посилюються фашисти, на іншому - соціалісти-комуністи. Оскільки помірні буржуазні партії втрачали голоси, монополістична буржуазія шукала нову силу, на яку можна було спертися, і знайшла її в особі партії Гітлера. На відміну від Франції, в Німеччині не склався союз соціалістів і комуністів. Сталін оголосив соціалістів «соціал-фашистами», і про необхідність боротьби з ними говорилося не менше, аніж про боротьбу з подоланням фашизмом. А до слів керівника єдиного держави, де комуністи стояли при владі, не можна було не прислухатися. Ряди лівих були розколоті. Це стало однією з причин перемоги Гітлера в 1933 р. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||