| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Націоналізації і державне регулювання господарства | ||
|
Транспорт, авіаційна, частину автомобільної промисло-вості. У руках держави виявилося 20% виробничих потужностей. Націоналізація у Франції відрізнялася від англійської. З самого початку здссь поряд з підприємствами «старих» галузей націоналізувалися та підприємства «нових». Компенсацію отримали не всі: підприємства коллаборціоністов переходили у власність держави без компенсації. Так, без відшкодування були націоналізовані автомобільні заводи «Рено». Але головне - націоналізацією найбільших банків, що входили до складу «першої десятки» світу, були значно підірвані позиції фінансового капіталу, який саме у Франції грав особливо значну роль. У 1982 р. був проведений другий етап націоналізації. Тепер у державну власність переходили ще 36 банків, найбільші банки з решти поза державним сектором. Кредитна система практично опинилася повністю в руках держави. Були націоналізовані крупнейшіефінансовис групи «Паріба» і «Сюез», 5 найбільших промислових корпорацій. Тепер державний сектор давав уже 23% промислової продукції, на нього припадала половина всіх капіталовкладень в країні. Але почемутолько 23% промислової продукції після націоналізації головних фінансових груп і корпорацій? Тому що у Франції значну частину продукції випускають дрібні фірми і підприємства. Державні підприємства тепер стали випускати 85% авіаційної продукції, 80% чорних і 62% кольорових металів. 48% продукції хімічної промисловості, 44% електроніки і електротехніки. Слід обмовитися, що приблизно половина підприємств державного сектора - змішані товариства за участю державного і приватного капіталу. Гжударство в таких суспільствах є лише найбільш великим акціонером. Через державний бюджет у Франції проходить близько 40% національного доходу. Саме Францію призводять зазвичай як найбільш показового прикладу індикативного планування. Дер-дарчі органи безпосередньо керують тільки перед-приятиями державного сектора, укладаючи з ними «довгостроковій контракти». При цьому контракти з конкретними плановими завданнями і цифровими показниками полягають тільки з неакціонерного компаніями. З акціонерними ж компаніями, які в державному секторі становлять більшість, укладаються контракти, в яких вказуються лише стратегічні напрями розвитку. Планові рекомендації отримують і приватні фірми. Для них ці рекомендації не обов'язкові, але їх виконання стимулюється економічно - податковими пільгами, кредитами, субсидіями. Гесударственний сектор і державний бюджет використовують-ся у Франції для збільшення капіталовкладень і прискорення промислового зростання. Як уже сказано, промислові фірми у Франції порівняно невеликі, тому самофінансування, розширення виробництва за рахунок прибутку менше можливо, ніж в інших країнах. Держава бере на себе значну частину капіталовкладень. На порозі 80-х рр.. в керівництві господарством Франції боролися дві тенденції. Ліві, комуністи і соціалісти, прагнули виконати програму будівництва соціалізму, а праві домагалися «лібералізації» в економіці. Після проведення другого етапу націоналізації ліві переконалися, що їхня програма не відповідає реальним економічним ус-ловіям. Якщо раніше промислове виробництво в середньому збільшувалася ні 4-4,5%, на рік, то в 1980-1985 рр.. в середньому за рік воно стало скорочуватися на 0,1%. У 1986 р. уряд правих партій прийняло закон про денаціоналізацію держсектора до 1991 р. У 1987 процес приватизації був зупинений поверненням до влади соціалістів. Але 12 компаній до цього часу були вже приватизовані. У їх числі банк «Сосьєте Женераль», групи «Паріба» і «Сюез». Одночасно стали проводитися заходи щодо зниження «дирижизму», тобто державного адміністративного регулювання і контролю. Навіть ті невеликі елементи адміністративного управління і планування, які допускалися у Франції, тепер були забраковані. Таким чином, тенденція згортання державного регулювання господарства торкнулася і Франції. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||