«Природний стан» людства і приватні механізми захисту контракту
Навіть в «природному стані» дві людини будуть мати стимули до обміну ресурсами, якщо вони обидва можуть виграти в ре-док обміну. Якщо для здійснення обміну потрібно визна-ленне час, то одна зі сторін отримає те, що передбачено угодою, раніше, ніж інша сторона, якій залишається тільки покладатися на дане їй партнером по угоді обіцянку і яка буде тому перебувати в менш вигідному або навіть уразливому положенні . Відсутність централізованого механізму примусу підвищує ризик і витрати здійснення угоди для цієї сторони. Якщо цей ризик і витрати дуже значні, то, можливо, обмін взагалі не відбудеться. У «природному стані» бартер буде повсюдно замінювати контракт, і люди будуть прагнути до обміну, при якому відбувається одночасне виконання сторонами своїх зобов'язань.
Таблиця 14
Гра «довіра» за відсутності контракту
Гравець А має прийняти рішення, чи інвестувати йому кошти в дану угоду. Якщо він приймає рішення про те, що він не інвестує кошти, то гра закінчується і гравці не отримують нічого, їх виграші рівні 0. Якщо гравець приймає рішення про інвестиції, то гравець В повинен прийняти рішення, чи вибрати йому стратегію співпраці, або обдурити гравця А і привласнити весь виграш. Якщо гравці співпрацюють, то загальний виграш дорівнює 1, гравці ділять його порівну і виграш кожного складе за 0,5. Якщо В обирає стратегію обману, то А втрачає авансовану суму, і його виграш в цьому випадку становить (-1,0). Виграш гравця В складе 1,0. Другий гравець отримує більше від обману, ніж від співпраці, його домінуюча стратегія - привласнювати отриману суму. У гравця А немає домінуючої стратегії, але він передбачає, що У його обдурить і тому він не буде здійснювати інвестиції, і це буде його кращим відповіддю на домінуючу стратегію гравця В. Виграші гравців припускають, що сторони не можуть укласти контракт, який буде здійснено в примусовому порядку, оскільки немає третьої сторони, яка була б достатньо сильною, щоб змусити сторони виконувати взяті ними на себе зобов'язання.
Необхідною умовою реалізації обміну, який має послідовний, а не одночасний характер є створення надійних зобов'язань, а це стає можливим, якщо надійної буде загроза санкцій за невиконання контракту. У «природному» стані сторони, які хотіли б здійснити неодночасний обмін, повинні покладатися на приватні механізми захисту контракту, що забезпечують надійність зобов'язань сторін. Якщо розглядати захист контракту в умовах, коли немає третьої сторони, здатної гарантувати його виконання, то можна виділити чотири ідеальних механізму захисту контракту: «заручник» (hostage), забезпечення (collateral), самовиконувана угоду (self-enforcing agreement) і, нарешті, емоційний та психологічний об'єднання сторін (emotional union), при якому жодна з сторін не може відокремити свої інтереси від інтересів іншої сторони [Kronman, 1985, p. 11-12].