| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.4. Європейський Валютний Союз | ||
|
Які ж переваги нової єдиної валюти Європейського регіону перед національними валютами країн-учасниць ЄС? Потенційні вигоди вже давно рекламуються політичними діячами Європи. Євро дасть новий імпульс економічному зростанню в ЄС, дозволить зміцнити господарські та торгові позиції Європи, звести до мінімуму витрати підприємств за обмінними операціями, які, за деякими оцінками, становлять до 20 мільярдів ЕКЮ на рік. З введенням євро вчиняється спроба за один прийом створити найбільший у всьому світі за розміром ринок цінних паперів з фіксованим відсотком і ринок акцій. Очевидно, що відбудуться зміни і на вже існуючих фінансових ринках, які повинні будуть стати більш прозорими і конкурентоспроможними. Єдина валюта стимулює діяльність підприємств, що ведуть торгівлю з європейськими компаніями, оскільки тепер вони зможуть використовувати при розрахунках з усіма контрагентами одну і ту ж валюту. А це дозволить економити на обмінних операціях і уникати супутнього валютних операцій ризику. Країни-учасниці валютного союзу не зможуть здійснювати так звану конкурентну девальвацію - навмисне зниження вартості валюти з метою зробити експорт більш дешевим і конкурентоспроможним. На думку європейського істеблішменту від введення євро виграють усі. З декількох невеликих, що змагаються один з одним господарських систем, що мають дуже різнорідні економічні стратегії, завдяки загальній валюті буде створено єдине в багатьох відносинах економічний простір. Звідси і назва цього проекту - Економічний і валютний союз (ЕВС - Economic and Monetary Union, EMU). У дослідженні, відомому як доповідь Чеккини (названий так по імені автора), Європейська Комісія дає оцінку переваг від запровадження єдиної валюти і як наслідку - створення внутрішнього ринку країн-учасниць ЕВС. Попередні дані моніторингу економік в останні роки дають підстави для оптимістичного настрою. Динаміка отриманих результатів підтвердила зроблені прогнози; припущення, що стосуються ринку праці, виявилися на практиці навіть перевершені. Ідея створення Європейського валютного союзу (ЄВС - European Monetary Union) давно витала в повітрі, але до недавнього часу не знаходила свого матеріального вираження. Вперше мета майбутнього ЄВС була сформульована в 1969 р. під час зустрічі в Гаазі лідерів країн, що увійшли до Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС - European Economic Community, EEC) при його створенні - Бельгії, Франції, Італії, Люксембургу, Нідерландів і Західної Німеччини. На прохання саміту прем'єр-міністр Люксембургу П'єр Вернер підготував доповідь про те, як реалізувати мрію про єдину валюту. У той же час (а саме в 1970 р.) глави центральних банків підписали угоду, яка засновує систему короткострокової валютної підтримки. Таким чином, було зроблено реальний крок до більшої солідарності держав-членів ЄЕС в сфері валютного регулювання. Доларова криза був лише видимою причиною провалу першого етапу створення Економічного і валютного союзу. Дійсні причини невдачі лежали більш глибоко і були пов'язані зі структурними відмінностями держав-членів, з розбіжностями у проведених ними курсах, а також в різній здатності протистояти економічному тиску ззовні. До очевидних удачам слід віднести створення в 1979 р. Європейської валютної системи (European Monetary System, EMS), яка включала чотири складових - Європейську валютну одиницю (ЕКЮ - European Currency Unit, ECU), механізм валютного обміну та обміну інформацією, кредитні умови і трансферний механізм. Це була спроба надати підприємцям деякі переваги від фіксації обмінних курсів валют за допомогою так званого Механізму обмінних курсів (МОК - Exchange Rate Mechanism, ERM). Країни, що входять в МОК, зобов'язалися утримувати вартість своїх національних валют у межах. Спочатку межі допустимих коливань становили 2,25% вище або нижче певного курсу, а для песета, ліри, португальського ескудо і фунта стерлінгів - 6%. Однак, пізніше валютні спекуляції на світових фінансових ринках і пов'язані з ними різкі коливання курсів деяких європейських валют (зокрема британського фунта і італійської ліри) змусили учасників МОК у липні 1993 р. збільшити коридор коливання курсів до 15%, щоб запобігти повне руйнування цього механізму . Проте, за загальним визнанням, незважаючи на всі труднощі, МОК вдалося досягти свою головну мету - створити в Європі "зону валютної стабільності". У червні 1988 р. Європейська Рада після досягнення компромісу з питання фінансової реформи в Європейському Співтоваристві прийняв рішення приступити до реалізації ідеї Економічного і Валютного Союзу. Комітетові під головуванням Жака Делора було доручено вивчити проблематику єдиної валюти і винести свій вердикт. Після публікації на наступний рік "Звіту Делора" Європейська Рада запропонував почати з 1 липня 1990 р. Перша фазу створення ЕВС. До цього часу всі обмеження щодо руху капіталу між європейськими країнами повинні були бути зняті. З реалізацією проекту ЕВС Комітет Європейського Співтовариства, що складається з голів національних центральних банків, почав грати все більшу і більшу роль. На Комітет були покладені додаткові обов'язки з проведення консультацій та координації валютної політики країн ЄС. Для переходу до другої і третьої стадії формування ЕВС було необхідно переглянути так звані "Римські угоди". Переговори, розпочаті в 1991 р., завершилися підписанням в Маастріхті 7 лютого 1992 угод про створення Європейського Союзу. Так народилися знамениті Маастрихтські угоди (The Maastricht Treaty). Підписання Маастрихтського договору ознаменувало собою нову еру у створенні валютного союзу. У цьому договорі вперше були сформульовані основні вимоги, що пред'являються до рівня інфляції, обмінного курсу, процентної ставки, розміром бюджетного дефіциту і рівня накопиченого боргу країни-претендентки на вступ до ЕВС. Інституту (ЄВІ - European Monetary Institute, EMI) означало перехід до другої стадії реалізації ЕВС. Одночасно з цим припинив своє існування Комітет центральних банків. ЄВІ не ніс ніякої відповідальності за проведення валютної політики в ЄС (за неї відповідали національні влади), він займався вирішенням двох основних завдань. По-перше, посилення співпраці центральних банків Європи та координації валютної політики країн ЄС. По-друге, підготовка створення Європейської Системи Центральних банків (ЄСЦБ - European System Central Banks, ESCB). На ЄВІ по Маастрихтським угодам був перекладений весь вантаж з організації ЄСЦБ. У його обов'язки входила підготовка цілого ряду положень, починаючи від інструментарію монетарної політики ЄЦБ і закінчуючи проектом і специфікацією євробанкнот. На ЄВІ лежала відповідальність з розробки сценарію переходу до єдиної валюти, валютно-фінансових відносин з країнами ЄС, що не входять в ЕВС, і контроль за дотриманням критеріїв конвергенції. Для виконання цих завдань ЄВІ довелося заодно займатися питаннями зміни національного законодавства країн Європи. Відповідно до вимог статуту ЄВІ публікував з 1994 по 1997 рік звіти про хід підготовчих робіт. До січня минулого р. ЄВІ повністю закінчила підготовку до створення ЄСЦБ. У грудні 1996 року ЄВІ представив Європейській Раді звіт, який позначив контури нового Механізму обмінних курсів - II (БЯМ-П). Проект БЯМ-П був остаточно затверджений в червні 1997 р. Для забезпечення функціонування ЕВС після переходу до євро в червні 1997 р. країни ЄС прийняли Пакт стабільності і зростання. У травні 1998 р. його доповнила "Декларація Вайгеля", яка збільшила зобов'язання членів ЕВС після переходу до єдиної валюти. Нарешті 2 травня 1998 р. у ході спеціальних засідань в Брюсселі були визначені 11 країн, які візьмуть участь у третій стадії створення ЕВС. З установою 1 червня 1998 ЄЦБ Європейський Валютний Інститут закінчив своє існування і аж до кінця року перебував у процесі реорганізації. Підсумком багаторічної підготовки став початок 1 січня 1999 заключної фази освіти ЕВС. Європейські валюти 11 країн конвертовані в євро, а загальна валютна політика країн ЕВС стала контролюватися ЄЦБ. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||