| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.1. Фінансовий менеджмент: зміст і логіка структурування | ||
|
В умовах ринкової економіки її ключові системоутворюючі елементи - фірми - звичайно ж, мають безпосереднє відношення до ринків капіталу, причому в різних іпостасях: як інвестори, фінансові реципієнти, спекулянти та ін Однак управління фінансовою діяльністю фірми зводиться до операцій на фінансових ринках; останні становлять лише частина різноманітних дій з управління грошовими потоками, інвестиціями, ссудозаемнимі операціями і ін Саме ця обставина послужила основою розробки теоретичних основ фінансового менеджменту, в результаті чого якраз і відбулося його оформлення з самостійне науково- практичний напрямок, який сформувався на стику трьох наук: 1) неокласичної (або сучасної) теорії фінансів; 2) загальної теорії управління і 3) бухгалтерського обліку. Неокласична теорія фінансів і фінансовий менеджмент. У рамках неокласичної теорії фінансів пояснюється логіка переливу капіталу з одного сегмента економіки в інший за допомогою фінансових ринків, обгрунтовуються загальні принципи, методи і моделі управління фінансовими потоками як елементами операцій інвестування та фінансування. Відповідний математичний апарат досить складний і специфічний. У практичному плані ця теорія орієнтована насамперед на учасників фінансових ринків - фінансових аналітиків, професійних портфельних інвесторів, портфельних менеджерів та ін Ці фахівці мають цілком певну професійну орієнтацію, їх об'єкти уваги - фінансові активи та інструменти. У контексті діяльності типовий виробничої фірми на перший план виходять проблеми управління розрахунками, реальними інвестиціями, структурою джерел і т. п. Тому діяльність фінансового менеджера як фахівця з управління фінансами компанії не зводиться лише до застосування складних методів фінансової аналітики, більше того, нерідко ці методи для практика представляються відірваними від дійсності і схоластичними за своєю природою. Підгрунтя відокремлення фінансового менеджменту в системі наук якраз і полягає в бажанні вчених і практиків подолати певну відірваність досить математизированной (з позиції практиків) неокласичної теорії фінансів від практики повсякденного управління фінансовою діяльністю компанії. Значимість теорії для практичного управління фінансами полягає і в тому, що, грунтуючись на загальних закономірностях ринків капіталу, фінансовий менеджер може ясніше усвідомити (можливо, на неформализованном рівні) і сформулювати логіку прийняття внутрішньофірмових рі-шень. Наприклад, неможливо дати чітке формалізований опис резервного позикового потенціалу компанії, але необхідно розуміти його смисловий зміст і фактори, що сприяють його зміні. Найчастіше неможливо дати точну оцінку альтернативних фінансових витрат, але знати їх суть і принципи оцінювання просто необхідно. Таким чином, основний внесок неокласичної теорії фінансів в теорію і практику фінансового менеджменту зводиться насамперед до розробки категорійного апарату, відокремлення і трактуванні фундаментальних концепцій управління фінансами, формулюванню принципів функціонування окремої компанії в міжнародній та (або) національної фінансової середовищі, виробленню універсальних ін -струмент фінансового ринку, якими при необхідності може скористатися будь-яка компанія, та ін Саме в рамках сучасної теорії фінансів сформульовані багато базові концепції фінан-сового менеджменту, пояснюється методологія управління фінансами економічного (господарюючого) суб'єкта, характеризуються основні категорії науки управління фінансами, розробляються окремі прийоми, методи та інструменти, використовувані для цілей управління, дається їх теоретичне обгрунтування. Крім того, із загальної теорії управління запозичуються такі ідеї, як цілепокладання, організаційна структура, психологічні аспекти управління, центри відповідальності, мотивація та ін Зокрема, в системі фінансового менеджменту повинна формуватися ієрархія цілей фінансового характеру; вибиратися певна оргструктура побудови системи управління фінансами як підсистеми загального менеджменту; ідентифікуватися підрозділи підприємства, наділені певним ресурсним потенціалом і можливо- з-стю прийняття рішень фінансового характеру з урахуванням певних обмежень; формуватися сукупність фінансових заохочень і покарань як елемент загальної системи стимулювання діяльності компанії, і т. п. Бухгалтерський облік і фінансовий менеджмент. Практична сторона фінансового менеджменту задається його тісним зв'язком з бухгалтерським обліком з позиції як інформаційного забезпечення діяльності фінансового менеджера, так і збіги об'єкта уваги представників цих двох напрямків, яким є фінансові потоки і операції з ними, призводять до зміни в активах та зобов'язаннях підприємства. Не випадково в невеликих фірмах певна частина функцій фінансового менеджера покладається на бухгалтера. Оскільки фінансові потоки відображаються насамперед у бухгалтерії, фінансовий менеджер з визначення зобов'язаний мати детальне уявлення про суть роботи бухгалтера, змісті публічної звітності, професійних стандартах її складання і подання, можливостях регулювання інформаційної картинкою про імущест-кої масі та про фінансовий стан суб'єкта, цієї звітністю представленого. Саме тому неможливо стати грамотним фі-нансістом без належного і, зауважимо, досить пристойної знання концептуального основ бухгалтерського обліку, його логіки і техніки. Структуризація розділів фінансового менеджменту. Структуризація необхідна і доцільна як в теоретичному, так і в суто практичному плані, оскільки завдяки їй: а) досягається більш наочне обгрунтування та подання логіки фінансового менеджменту як самостійного наукового напрямку, а також специфіки його категорійного апарату та інструментарію (судження з позиції теорії); б) відокремлюються відносно самостійні галузі діяльності фінансового менеджера (судження з позиції практики). Крім того, структуризація фінансового менеджменту необхідна для підготовки належної навчальної літератури. Можливі різні підходи до обгрунтування структури фінансовим-вого менеджменту як наукового напрямку та виду діяльності (див.: [Ковальов, 2007 (а), с. 85-88]). Найбільш загальним є підхід, умовно званий об'єктно-процедурним, в якому синтезуються статичний (тобто об'єкти управління) і динамічний (тобто процедури управління) аспекти діяльності фінансового менеджера. Цей підхід базується на наступних легко обгрунтовуємо тезах: фінансовий менеджмент як самостійний напрям, поні-травнем як наука і мистецтво управління фінансами господарюючого (економічного) суб'єкта, сформувався на стику трьох великих наукових напрямків: загальної теорії управління , сучасної (неокласичної) теорії фінансів та бухгалтерського обліку; досягнення основної мети будь-якої компанії - підвищення добробуту її власників, з позиції фінансового менеджменту, забезпечується системою заходів щодо наступних локальних цільових об'єктів: зовнішнє середовище (ринки), ресурси, джерела фінансування, прибуток і рентабельність , платіжно-розрахункова дисципліна; неспонтанно прийняттю будь-якого рішення фінансового характеру завжди передує аналітичне його обгрунтування, закрепляемое у вигляді деяких планових завдань або орієнтирів; відповідно до відокремленням локальних цільових об'єктів практичний фінансовий менеджмент включає наступні області: а) оцінку становища в конкурентній ринковій бізнес-середовищі і планування заходів щодо його, як мінімум, непогіршення; б) управління поточними грошовими розрахунками і оптимізація платіжно-розрахункової дисципліни; в) управління прибутком і рентабельністю; г) управління активами; д) управління джерелами фінансування; як було показано вище, суть кожного розділу (сегмента) в акцентованої вигляді може бути представлена шляхом формулювання відповідного ключового (цільового) пи-са, відповідь на який дається в ході постановки та реалізації управ- ленческих рішень фінансового характеру; іншими словами, при-веденням сегментування сфери діяльності фінансового менеджера відображає динаміку процесу управління фінансами фірми, тобто його процедурну сторону; більша частина фінансових рішень із зазначених областям деталізується в залежності від відокремлення конкретних об'єктів управління, причому в найбільш систематизованому вигляді ця деталізація може бути виконана, відштовхуючись від структури балансу як основної форми звітності, що представляє собою найбільш досконалу з доступних фінансових моделей підприємства; іншими словами, бухгалтерський баланс являє собою найбільш акцентоване втілення статики процесу управління фінансами фірми; фінансова діяльність виконується як у стабільному повторюваному режимі, так і в умовах дії ряду факторів, значущість, приложимость до конкретного підприємства або дія яких обмежені (значуща інфляція, міжнародні аспекти управлінської діяльності, банкрутства, зміни організаційно-правової форми та істотні структурні зміни та ін.) Особливості фінансової діяльності в умовах дії даних чинників доцільно описати окремим блоком (сегментом). Виходячи з сформульованих тез, в додатку до великому підприємству, якому властиві найбільш різноманітні варіанти управлінських рішень фінансового характеру, сукупність сегментів, що описують в комплексі ключові області діяльності фінансового менеджера і використовувані ним моделі і методи, може бути такою: Сегмент 1. Фінансовий менеджмент: логіка дисципліни, її структура, зміст, понятійний апарат. Сегмент 2. Облік, аналіз і планування в контексті управління фінансами фірми. Сегмент 3. Управління поточними грошовими розрахунками і потоками. Сегмент 4. Управління доходами, витратами, прибутком і рентабельністю. Сегмент 5. Фінансові рішення щодо активів (ресурсів) фірми. Сегмент 6. Фінансові рішення щодо джерел коштів фірми. Сегмент 7. Фінансові рішення в нетипових ситуаціях. Розглянутий підхід не суперечить ідеям неокласичної теорії фінансів, сповідуваним представниками англо-американської фінансової школи, яка в даний час з очевидністю домінує у світі. Разом з тим вибір балансу як системоутворюючого ядра для структурування фінансового менеджменту та його змістовного наповнення (а це і є ключова ідея сукупності наведених вище тез) дозволяє забезпечити логічність, системність і комплексність опису фінансового менеджменту з позиції як науки, так і практики. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||