| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ - ГОЛОВНИХ УМОВ ДИНАМІЧНОГО СТАЛОГО ПРОГРЕСИВНОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЇ | ||
|
Почавши соціально-політичні та інстітуаціонально-економічні перетворення, наша країна встала перед вибором найбільш перспективних напрямів державної політики, що визначають нові контури суспільства. У наукових дослідженнях розглядається безліч варіантів розвитку країни, серед яких виділяються два: продовження ринкових реформ при сировинної орієнтації народного господарства, має небезпеку розпадом федеративної держави; активізація економічних перетворень на основі стабілізації політичної та законодавчо-правової системи, нової соціально-економічної стратегії, а також інтеграції країни у світове господарство. Можливий вельми ефективний інноваційний шлях розвитку економіки, що передбачає взаємозалежне про-ної розвиток науково-технічної, виробничої, фінансової, соціальної, інституціональної та інших сфер суспільства. При цьому стрижнем може стати державний протекціонізм науково-технічного розвитку, що забезпечує соціально орієнтований інноваційно-технологічний прорив. Розуміючи перспективність цього напрямку розвитку економіки, багато розвинених країн світу цілеспрямовано здійснюють перехід до безперервного інноваційного процесу в управлінні економічним зростанням громадського господарства. Проведення НДДКР та інноваційна діяльність займають все більше місце в інвестиційних витратах, значно перевищуючи в наукомістких галузях витрати на придбання обладнання та будівництво. Одночасно підвищується значення державної науково-технічної, інноваційної та освітньої політики, що визначає загальні умови науково-технічного прогресу. Постійно зростає частка витрат на науку у ВВП розвинених країн, інтенсивність НДДКР і впровадження їх результатів у реальне виробництво в чому визначають сьогодні рівень економічного розвитку країни. На частку нових знань і винаходів, що втілюються в технологіях, обладнанні, системах машин, підготовці кадрів, організації та плануванні виробництва в розвинених країнах, припадає не менше 60.80% приросту ВВП. Впровадження нових наукоємних технологій і систем машин стало ключовим фактором ринкової конкуренції, основним засобом підвищення ефективності суспільного виробництва і поліпшення якості товарів і послуг. Величезне значення державного стимулювання науково-технічного прогресу та інноваційної діяльності у забезпеченні сучасного економічного зростання визначається об'єктивними властивостями інноваційних процесів: високим ризиком, пов'язаним з впровадженням інновацій; залежністю від ступеня розвитку загальної наукового середовища та інноваційної інфраструктури; значній капіталоємністю наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт зі створення інновацій; вимогами до науково-технічної кваліфікації кадрів; необхідністю правового захисту інтелектуальної власності тощо Тому успіх у глобальній конкуренції тих чи інших фірм, підприємств, галузей і регіонів безпосередньо пов'язаний з державною науково-технічної та інноваційної політикою. При цьому найважливішими умовами цього успіху є вивчення та грамотне використання закономірностей сучасного економічного зростання при формуванні та проведенні державної соціально-економічної політики. Важливою закономірністю сучасного економічного зростання є його нерівномірність, обумовлена періодичним процесом послідовного заміщення цілісних комплексів технологічно пов'язаних виробництв - технологічних укладів. У ході кожного структурного кризи світової економіки, супроводжуючого заміщення домінуючих технологічних укладів, відкриваються нові можливості економічного успіху. Країни, що лідирували в попередній період, стикаються з знеціненням капіталу і кваліфікації фахівців, зайнятих у галузях застаріваючого технологічного укладу, в той час як країни, що встигли створити заділи у формуванні виробничо-технологічних систем нового технологічного укладу, виявляються центрами тяжіння капіталу, що вивільняється з застарілих виробництв . Кожен раз зміна домінуючих технологічних укладів супроводжується серйозними зрушеннями в міжнародному поділі праці, оновленням складу найбільш процвітаючих країн. Домінуючий сьогодні технологічний уклад почав складатися в цілісну відтворювальну систему в 1950 - 1960-ті роки і становить технологічну основу економічного зростання після структурної кризи 1970-х років. Ядро цього технологічного укладу складають мікроелектроніка, програмне забезпечення, обчислювальна техніка і технології переробки інформації, виробництво засобів автоматизації, авіакосмічна техніка, системи космічної та оптико-волоконного зв'язку. Розвиток даного технологічного укладу супроводжується відповідними зрушеннями в енергоспоживанні (зростання споживання природного газу), транспортних системах (зростання авіаперевезень), конструкційних матеріалах (зростання виробництва комбінованих матеріалів з наперед заданими властивостями). Відбувся перехід до нових принципів організації виробництва, безперервному інноваційному процесу, гнучкої автоматизації, індивідуалізації попиту, організації матеріально-технічного постачання за принципом точно «вчасно», новим типам суспільного споживання і способу життя. Останні характеризуються зміною цінностей і споживач-ських переваг на користь освіти, інформаційних послуг, якісного харчування, здорового навколишнього середовища. Стереотипи «суспільства споживання» заміщуються орієнтирами якості життя. Як випливає із закономірностей довго-термінового техніко-економічного розвитку, межа стійкого зростання домінуючого сьогодні технологічного укладу буде досягнутий у третьому десятилітті XXI століття. До цього часу сформується відтворювальна система наступного технологічного укладу, становлення якої відбувається в даний час. По-перше, маються на увазі інформаційно-комп'ютерна індустрія, яка забезпечує реальну можливість пе-рехода до високих наукомістких технологій, нанотехнологій тощо та організації виробництва на їх основі в найближчі 10 - 15 років ряду принципово нових матеріалів та інноваційної продукції, і також створення штучного інтелекту та інтелектуальних інформаційних технологій, що дозволяють інтегрувати і створити комплексно автоматизовані системи управління всіма соціально-економічними процесами і фінансовими потоками. По-друге, маються на увазі прорив у розробках якісно нових джерел енергії. Залучення в економічний оборот поновлюваних і практично невичерпних джерел ядерної, сонячної енергії, а також використання енергії вітру, підйомних джерел і морських припливів здатні призупинити марнотратне витрачання унікальних природних запасів енергоресурсів і кардинальним чином змінити існуючий виробничо-економічний поділ праці на світовому ринку. По-третє, мається на увазі прорив в генній інженерії, медицині і сільському господарстві, який дозволить клонувати високо продуктивні рослини і тварин і забезпечити населення харчуванням, а також вирощувати і трансплантувати людські органи, значно продовжуючи життя людей. До 2015 - 2020 років Росії необхідно не просто зберегти наявні наукові заділи в області перерахованих основних технологічних проривів, а використовувати методи державної підтримки інноваційної діяльності та податково-пільгового стимулювання для здійснення ефективної інноваційної політики з метою забезпечення подальшого стійкого зростання економіки, в першу чергу, в пріоритетних напрямках. Природно, що одночасно всі напрямки технологічного прориву реалізувати не вдасться. Тому необхідна державна виборча інвестиційна підтримка, в першу чергу, тих технологій, по яких є визнані світовим співтовариством науково-технологічні заділи. Інвестувати слід, перш за все, перспективні напрямки науково-технічного прогресу з випередженням на 20 - 30 років вперед, відмовляючись від колишньої практики простого скорочення розриву в рівні вже сформованих технологій в промислово розвинених країнах, яке прирікає будь-яку економіку на технологічну деградацію. Найбільш вірогідними ключовими сферами нового технологічного укладу стануть біотехнології, системи і технології штучного інтелекту різного функціонального призначення, глобальні та локальні інформаційні мережі та телекомунікаційні системи, нанотехнології, раціональне природокористування, енергозбереження, високошвидкісні транспортні системи. Подальший розвиток отримають гнучка автоматизація виробництва на основі інтелектуальних систем, авіакосмічні і морські технології, виробництво конструкційних матеріалів з наперед заданими властивостями, ядерна енергетика і нетрадиційні джерела енергії. Зростання споживання природного газу буде доповнений розширенням сфери використання водню як екологічно чистого енергоносія. Відбудуться ще більша інтелектуалізація виробництва, перехід до безперервного інноваційного процесу в більшості галузей і безперервного утворення в більшості професій. Прогрес у технологіях спричинить за собою подальшу глобалізацію економіки, формування єдиного світового ринку товарів, капіталу, праці. Серед визначальних національні конкурентні переваги факторів на передній план вийдуть поліпшення освіти та охорони здоров'я населення, розвиток науки та інноваційної діяльності, доступність і наповнення інформаційного середовища, здатність державного управління підтримувати творчі творчі можливості кожної особистості, поліпшення навколишнього середовища та підвищення якості життя, розвиток ключових виробничо -технічних систем нового технологічного укладу. У геополітичної конкуренції ще більш посилиться значення науково-технічного прогресу, інноваційної діяльності, створення і впровадження нових технологій, систем машин і послуг. Зросте роль людського фактора та організації творчої праці. Країни, нездатні забезпечити необхідний рівень освіти населення, розвитку науки і промислового виробництва, якості інформаційного середовища, будуть приречені на глибоку залежність від зовнішніх фінансових та інформаційних центрів і збережуть за собою головним чином функції джерела природної сировини і людського матеріалу для транснаціональних корпорацій і розвинених країн, концентрують у себе глобальний інтелектуальний потенціал. Відповідно країни, завчасно нарощують свій науково-технічний та інноваційно-виробничий потенціал у перспективних напрямах формування нового технологічного укладу, набувають принципові конкурентні переваги. Їх реалізація у фазі структурної кризи, що супроводжує в світовій економіці перехід від застарілої технологічного укладу до нового, більш прогресивного технологічного укладу, дозволяє вийти на випереджальну траєкторію економічного зростання. До конкурентних переваг вітчизняної економіки слід віднести: високий рівень освіченості населення та збереження духовних традицій, що орієнтують людей на творчий творчу працю, соціальну справедливість і партнерство, самореалізацію особистості в інтересах суспільства; володіння багатими природними ресурсами, що дозволяють забезпечити більшу частину внутрішніх потреб у сировині і енергоносіях; величезна територія і ємний внутрішній ринок, забезпечують широке розмаїття життєдіяльності та потреб населення; дешевизна трудових ресурсів у поєднанні з досить високим рівнем їх кваліфікації; великий обсяг незв'язаних заощаджень, залучення яких в економічний оборот здатне прискорити рівень інвестиційної активності; розвинений науково-технічний і промисловий потенціал, наявність передових технологічних розробок по ряду напрямків сучасного і новітнього технологічних укладів; прогресивна (поки ще передова в світі) система середньої та вищої освіти, ефективна система підготовки і виховання фахівців вищої кваліфікації з вченими ступенями; значні масштаби вільних виробничих потужностей, що дозволяють швидко збільшувати виробництво продукції з відносно незначними витратами; історичні традиції великої держави і заслужений світовий авторитет, що змушує світову спільноту рахуватися з російськими національними інтересами; самий передовий в світі людський потенціал нинішнього і, будемо сподіватися, наступних поколінь, духовно багатих, морально чистих, критично мислячих, спрямованих до самовдосконалення і розвитку, здатних адаптуватися і гнучко реагувати на соціально-політичні, економічні та природні виклики сучасності , покладати на себе відповідальність за майбутнє прогресивний розвиток суспільства і країни в цілому. Сенс сучасної економічної політики держави полягає в актуалізації цих можливостей, створенні механізмів їх реалізації в системі конкретних заходів з підвищення конкурентоспроможності національної економіки і переходу до динамічно сталого прогресивному економічному зростанню. Розрахунки показують, що наявні ресурси при проведенні правильної економічної політики і наявність політичної волі дозволяють забезпечити виведення економіки країни з кризи на траєкторію динамічно стійкого зростання з темпом не менше 10.12% на рік за рахунок: подвоєння рівня інвестиційної активності; оновлення та модернізації виробництва на основі широкого впровадження нових технологій і досягнень науково-технічного прогресу; повного використання наявного виробничого та трудового потенціалу; підвищення ефективності державного регулювання ринкової економіки та відновлення керованості процесів соціально-економічного розвитку країни. Успіх вирішення зазначених завдань багато в чому залежить від того, наскільки повно вдасться задіяти науково-технічні фактори на основі проведення інноваційної політики. Найважливішою складовою інноваційної політики є структурно-інвестиційна політика, яка передбачає: формування технічних передумов для підтримки досягнутого обсягу виробництва енергосировинного ресурсів і обмеженого його розширення, щоб забезпечити надійну і стійку базу довгострокового економічного зростання; прогресивні зміни в техніці, технології та організації виробництва, що забезпечують необхідні масштаби ресурсозбереження; створення сучасної технологічної бази суспільного виробництва. На початковому етапі основні зусилля в проведенні структурно інвестиційної політики повинні бути спрямовані на ліквідацію невиправданої диференціації в технічному рівні виробничих систем як між галузями, так і всередині технологічно пов'язаних виробництв. Основний потенціал ресурсозбереження полягає не стільки в прямій економії металу, енергії та інших ресурсів у процесі виробництва продукції з нинішніми низькими експлуатаційними властивостями, скільки в задоволенні насамперед реальних суспільних потреб меншою кількістю продукції з високими експлуатаційними параметрами. Мета інноваційної політики - насамперед створення соціально-економічних, науково-технічних і організаційно-господарських передумов для прогресуючого розвитку продуктивних сил суспільства. До складу основні елементів регулювання ресурсного потенціалу інноваційної діяльності повинні входити: комплексний соціально-економічний і науково-технічний прогнози розвитку країни на довгострокову перспективу; довгострокові прогнози і перспективні науково-технічні заходи загальнонаціонального масштабу; перелік стратегічних (пріоритетних) напрямів і державних програм, пов'язаних з нововведеннями у найважливіших сферах суспільства; система органів регулювання інноваційної діяльності на національному рівні (національні фондів, державних програми і т. д.), включаючи органи, що забезпечують контроль і реалізацію відповідних рішень на всіх рівнях управлінської ієрархії; мережа наукових установ та їх розподіл по всіх сферах науки, галузям народного господарства і стадіях інноваційного циклу. Результатами реалізації такої інноваційної політики мають стати: досягнення високого рівня соціально спрямованого науково-технічного прогресу на базі широкого рас-пространения нових технологій, виробничих систем, комп'ютеризації та інтелектуалізації всіх сфер челове-чеський діяльності, що відповідають найвищим нормативним вимогам; якісно новий рівень життя населення в результаті зростання продуктивності та ефективності суспільного виробництва, вдосконалення побутової предметної середовища проживання міського та сільського населення; якісно новий рівень ресурсозбереження, зростання продуктивності праці, фондовіддачі, зниження матеріалоємності, енергоємності, капіталомісткості продукції, досягнення її високої конкурентоспроможності і, як наслідок, - докорінне перетворення структури народного господарства і зовнішньої торгівлі в результаті розвантаження сировинного сектора економіки і збільшення внеску обробних галузей; реалізація розвиненої системи соціальних гарантій, що базується на новому, більш високому рівні економічного розвитку; компенсування зростаючої в процесі нововведень навантаження на людину шляхом докорінної перебудови та переоснащення системи охорони здоров'я, сфера відпочинку і дозвілля. Розробка та реалізація інноваційної політики і формування інноваційної економіки повинні бути найважливішою невід'ємною складовою частиною довгострокового соціально-економічного розвитку країни. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||