| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ | ||
|
Ефективною може бути лише нерасточітельная економіка, в якій немає незайнятих працездатних людських і матеріальних ресурсів, що дозволяють збільшити сукупний суспільний продукт, матеріальні, інформаційно-енергетичні та духовні цінності. Таке бачення ефективної економіки багато в чому узгоджується з моделлю сталого розвитку, прийнятої міжнародними організаціями. У стратегії світового співтовариства на нове сторіччя, яка представлена в «Порядку денному XXI століття», прийнятої на Конференції ООН у 1992 році керівниками всіх країн світу, говориться, що, оскільки значна частина природних ресурсів планети вичерпана і їй загрожує перенаселеність, а екологічна обстановка стає все більш несприятливою, проходження людства колишнім шляхом розвитку неприйнятно. Звідси необхідність переходу до моделі сталого розвитку, такого, при якому задоволення життєвих потреб нинішнього покоління забезпечується при збереженні подібної можливості для наступних поколінь. Тому в доповіді ООН «Про розвиток людського потенціалу» (1994 р.) була запропонована більш універсальна і адекватна сучасному стану в світі модифікація концепції сталого розвитку. Вона визначила розвиток як «... не тільки породжує економічне зростання, але справедливо розподіляє його результат, відновлюючу навколишнє середовище в більшій мірі, ніж руйнівний її, збільшує можливості людей, а не обедняющее їх. Це розвиток, який дає пріоритет бідним, розширенню їх можливостей та забезпечення участі їх у прийнятті рішень, що зачіпають їх життя. Це розвиток, у центрі якого людина, орієнтоване на збереження природи, спрямоване на забезпечення зайнятості, що припускає реалізацію прав жінок ». Особливостями сучасної російської економіки є: специфічна культурно-мистецьке середовище, «гостро - ва» високотехнологічного виробництва, творчо орієнтовані висококваліфіковані науково-технічні і робочі кадри, а також ефективна, визнана в усьому світі науково-освітня система Росії в цілому. Збереженні-ня і розвиток цього наявного науково-інноваційного та людського капіталу є стратегічним завданням національної економіки та забезпечення національної безпеки. Призначення Росії при такому баченні полягає в тому, щоб своїм науково-інноваційним та економічним розвитком зв'язати безпосередньо Євро-Атлантичний і Азіатсько-Тихоокеанський економічні регіони. Тільки в рамках національної стратегії інноваційного розвитку, яка вибудовується на основі союзу фінансового, науково-інноваційного і промислового капіталу країни і комплексного раціонального використання наявних резервів вирішувані завдання здобуття Росією передового геоекономічного статусу, освоєння власної досить потужною природною ніші у світовому розподілі праці, проведення незалежної зовнішньої і внутрішньої політики в інтересах забезпеченні благополуччя її населення. Стратегічною метою соціально-економічної політики в довгостроковій перспективі для нашої країни має стати нова якість економічного розвитку - розвиток інноваційної економіки. Найбільш загальним виразом цієї цільової установки є створення перспективних інноваційних виробництв, досягнення значного приросту ефективності економіки і масштабів ресурсозбереження. При цьому вважаємо за необхідне виходити з таких трактувань ресурсозбереження та ефективності економіки. У розширеній трактуванні ресурсозбереження - це більш раціональне та ефективне використання всієї сукупності ресурсів виробничого та невиробничого призначення в процесі реалізації цільових установок еко-ного розвитку. У вузькому сенсі ресурсозбереження - це зростання ефективності використання традиційних (первинних) природних, сировинних і енергетичних ресурсів. Зростання ефективності економіки має як мінімум два аспекти: соціальний і чисто економічний. Соціальний аспект слід розуміти як забезпечення більш точного і послідовного підпорядкування цілей економічного зростання насущним завданням суспільного розвитку і підвищенню загального добробуту населення. При розгляді чисто економічного аспекту зростання ефективності слід виділити дві сторони: продуктивність економіки та її ефективність. Перша реалізує установку на збереження тільки тих виробництв, які конкурентоспроможні на світовому ринку, і тим самим приносить в жертву абсолютні масштаби економіки, а друга - установку на підтримку зайнятості і таких обсягів внутрішнього виробництва, які забезпечують прийнятний рівень внутрішнього споживання і накопичення. При зіставленні варіантів розвитку в довгостроковій перспективі друга сторона може виявитися кращим не тільки по соціальним критеріям, але і з точки зору сукупної економічної ефективності. Орієнтація на збереження в структурі перехідної економіки тільки висококонкурентоспособних виробництв веде до зростання безробіття, тобто до неефективної зайнятості істотною, вельми кваліфікованої частини суспільства. У середньому (з точки зору доходів на душу населення) така економіка буде мати низькі показники продуктивності та ефективності. Навпаки, при орієнтації на збереження високої зайнятості поступове підвищення і розвиток сформованого технологічного рівня виробництва, його конкурентоспроможність можна забезпечити більш високі поточні середні показники ефективності. Разом з тим інноваційна економіка, виходячи зі свого основного цільового призначення, а саме забезпечення динамічно стійкого прогресивного соціально-економічного розвитку країни та підвищення загального благосос-тояния населення, передбачає (поряд зі створенням і розвитком висококонкурентоспособних на світовому ринку науко-ємних виробництв і технологій) також розвиток, підвищення конкурентоспроможності та ефективності сформованих (і необхідних) в економічній структурі країни виробництв. Таким чином, найважливішим завданням перспективного розвитку інноваційної економіки поряд з кількісним зростанням виробництва є загальне зростання якості використовуваних технологій і виробленої продукції. Збільшення якісної (науково-технічної) компоненти економічного зростання в першу чергу визначається темпами оновлення основного капіталу, тобто зрештою, величиною і якістю капітальних вкладень і використовуваними наукомісткими нововведеннями. В рамках спектра позитивних сценаріїв розвитку економіки Росії як інноваційної економіки в довгостроковій перспективі проглядаються три основних етапи, специфіка яких зумовлює зміст і пріоритети промислової політики, а відмінність етапів визначається, в свою чергу, можливостями мобілізації різних джерел економічного зростання. Перший етап - це етап активізації попиту на інноваційну продукцію та послуги. Він пов'язаний з використанням головним чином неінвестиційних джерел економічного зростання, тобто з активізацією внутрішнього попиту і дове-дением до раціонального рівня завантаження існуючих виробничих потужностей. З урахуванням обмежень, визна-ляем вимогами збалансованості розвитку галузей, потенціал зростання виробництва за рахунок використання наявних потужностей може бути оцінений в межах (35 ... 45%) [5]. Разом з тим з урахуванням що спостерігається в настою-ний час невеликого економічного зростання весь цей резерв в найближчі роки буде вичерпаний. Відповідно вре-менниє рамки першого етапу обмежуються 2015 роком. Найбільші можливості для збільшення виробництва за рахунок задіяння резервних потужностей мають легка, хімічна промисловість, машинобудування, кольорова металургія, харчова промисловість та нафтопереробка. Саме для цих галузей слід створювати сприятливі умови на внутрішньому ринку, одночасно, по можливості, стимулюючи їх експансію на Мироном ринку. Таким чином, можливим підсумком даного етапу стане відновлення надходження інвестицій в реальний сектор економіки як фактора економічного зростання. Слід мати на увазі, що технологічний рівень промислового виробництва тут не буде кардинально відрізнятися від сучасного рівня прогресивних зразків обладнання і техніки вітчизняного машинобудування (або, в кращому випадку, від середнього «світового» рівня при покупці закордонного обладнання). Хоча такі інвестиції не здатні істотно скоротити відставання від промислово розвинутих країн, проте без подібної активізації і виробничих, і інвестиційних процесів не представляється можливим відновити попит на інновації, які поступово стануть найважливішим фактором кардинальної модернізації і реінжинірингу виробництва, перебудови його галузевої і продуктової структур . Другий етап - це етап інвестиційної активності та нормалізації структури виробництва. Після 2015 року економічне зростання неможливе без значного введення нових потужностей та кардинального оновлення виробничої структури. Головне завдання другого етапу полягає в мобілізації фінансових коштів на інвестиції в структурну перебудову економіки. Що стосується власних коштів для інвестицій у підприємства обробної промисловості, то цю проблему частково можна вирішити в ході першого етапу за рахунок нормалізації цінових пропорцій і перерозподілу додаткової вартості на користь реального сектора. Можна також розраховувати, що початок економічного підйому в ході першого етапу збільшить доходи бюджету, що дозволить до початку другого етапу суттєво поповнити державні інвестиції, в першу чергу, в промисловість. Переозброєння промисловості і створення нових потужностей зажадають значних зусиль для мобілізації всіх можливих зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування. Додатковим чинником, що сприяє зростанню інвестицій в промисловість на другому етапі реалізації промислової політики, може послужити досягнення на першому етапі стійких темпів економічного зростання і збільшення абсолютних обсягів валового внутрішнього продукту і всіх його елементів, включаючи накопичення. Підсумком перших двох етапів розвитку російської економіки може стати не тільки відновлення рівнів виробництва і споживання 1990 року, але і нормалізація її структурних характеристик. Тимчасові рамки другого етапу обмежуються 2025 роком. Третій етап - це інноваційний етап. Починається з 2020 - 2025 років. Основне завдання третього етапу промислової політики - істотне підвищення технологічного рівня та інноваційного потенціалу провідних галузей промисловості шляхом використання вітчизняних науково-технічних досягнень. Це завдання можна вирішити тільки в тому випадку, якщо вже в рамках першого етапу будуть вжиті заходи з виявлення пріоритетних напрямків прикладних досліджень і забезпечена концентрація ресурсів. При цьому мова йде не про виробництво абсолютно нових знань і не про фундаментальні відкриття, а про використання вже наявних напрацювань у прикладній науці. Технологічний прорив на окремих ділянках можливий, насамперед, у тих галузях і напрямах досліджень, в яких вже зараз існують заділи для розробки технологій і продукції, що відповідають світовому рівню або перевищують його (наприклад, конструкційні матеріали, кораблебудування, авіабудування, окремі напрямки біотехнології, нанотехнології), а також за рахунок конверсії оборонних технологій. До початку даного етапу ресурсно-технологічні дисбаланси в економіці Росії будуть в основному ліквідовані, зникне відповідно і необхідність у різких структурних маневрах. У сучасних умовах реалізація всього комплексу цілей суспільства повинна бути пов'язана з інноваційним типом розвитку, що дозволяє різко підвищити ефективність суспільного виробництва, забезпечити поліпшення життєдіяльності кожного члена суспільства, що передбачає державну підтримку розвитку інноваційної діяльності. Державний протекціонізм інноваційного розвитку забезпечить стійкий попит на інвестиції, який може обслуговуватися інвестиційно-фінансовими структурами, грошово-кредитною системою. Формування ринку інновацій, в свою чергу, залежить від стимулювання попиту на засоби праці та імпортозаміщення шляхом пріоритетного інвестування виробництва наукомістких технологій, машин і устаткування для споживачів усіх секторів еко-номіки. Необхідно створення державної інституційної системи, що інтегрує на єдиній науково-методологічній основі стратегію і методологію реалізації інноваційно-інвестиційного процесу, механізми та законодавчо-правову базу, а також обслуговуючі організаційні структури. Створення ефективного механізму інноваційної діяльності та формування інноваційної економіки допоможуть здійснити науково-технологічний прорив Росії в XXI столітті. Можливості соціально орієнтованого науково-технологічного прориву визначаються соціальними компонентами інноваційної політики, ступенем їх взаємодії і найважливішими пріоритетними напрямами інноваційної діяльності, що є головним чинником цього прориву, тобто соціальний прогрес досягається на основі інноваційного розвитку, а останнє забезпечується соціальними умовами суспільства. У першу чергу, тут важливі підвищення кваліфікації наукової і технічної інтелігенції та її соціальної забезпеченості, доступність високоякісної вищої освіти всім верствам суспільства, наявність у всіх верств населення життєво необхідних благ і т.п. Сучасна Росія має унікальні національними ресурсами, які сприятимуть формуванню інноваційної економіки, звичайно при правильному і розумному управлінні ними [2]. Інтелектуальний потенціал країни. Очевидний, потужний, історично сформований інтелектуальний ресурс - це Російська академія наук. Вона повинна бути розумно вбудована в структури інноваційної економіки, бо без генерації фундаментальних знань стратегічні перспективи розвитку країни наглухо закриті. Друга складова інтелектуального потенціалу - це, безсумнівно, вітчизняна вища школа. Накопичений і наявний в класичних і технічних університетах багатий інтелектуальний потенціал є потужною опорою національного інноваційного процесу. Третя складова інтелектуального потенціалу країни - це наша поки що збереглася високотехнологічна і наукомістка промисловість, в тому числі військово-промисловий комплекс, в якому вітчизняні науково-технічні розробки знаходяться на світовому рівні. Ми маємо в своєму розпорядженні значним обсягом науково-технічних розробок, які навіть у нинішніх умовах економічного спаду по багатьох позиціях перевершують аналогічні розробки зарубіжних конкурентів. Російські природні багатства. До них відносяться: гідро-і паливна енергетика; лісові та рибні багатства; мінеральні ресурси. Необхідно розробити ефективні механізми передачі ренти від експлуатації природних ресурсом в сферу розвитку інноваційних технологій, продукції та послуг. Природна рента, що відповідає вищим національним інтересам, повинна переміщатися в пріоритетні сфери розвитку національної інноваційної економіки. Ємність внутрішнього ринку. Вітчизняний внутрішній ринок далеко ще не розвинений. Попит - стимул виробництва та інвестицій - далеко ще не задоволений. З метою розкриття можливостей внутрішнього ринку, мобілізації людських резервів слід, в першу чергу, задовольнити нагальні проблеми людей в продуктах, житло, основних послугах. Природно, що корінні соціально-економічні структурні перетворення, пов'язані з формуванням інноваційної економіки в країні, будуть характеризуватися певними ризиками та можливими перешкодами розвитку інноваційних процесів. Головний ризик при формуванні інноваційної економіки полягає у відсутності продуманої по етапах довгострокової стратегії соціально-економічного та екологічного розвитку країни. Необхідно виділити довгострокові пріоритети розвитку країни, намітити шляхи їх досягнення та розробити комплекс організаційно-структурних заходів щодо забезпечення цих пріоритетів і таким чином створити впевненість у завтрашньому дні. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||