8.2. Форми і наслідки міжнародної міграції капіталу
Першою формою міжнародного співробітництва історично була міжнародна торгівля. Надалі економічні зв'язки між країнами розвивалися, і на світовому ринку стали торгувати не тільки товарами і послугами, але і капіталом. Експансія капіталу спочатку була спрямована промислово розвиненими країнами в економічно менш розвинені країни, в тому числі колонії. Але поступово процеси міграції капіталу розросталися, і в даний час практично кожна країна одночасно є і експортером, і імпортером капіталу. З другої половини XX в. вивіз капіталу безперервно зростає. Експорт капіталу випереджає за темпами зростання як товарний експорт, так і ВВП промислово розвинених країн. Сьогодні ми можемо говорити про існування розвиненого міжнародного ринку капіталу, який є однією з основних рушійних сил глобалізації світової економіки.
Світовий ринок капіталу є частиною світового фінансового ринку і умовно поділяється на два ринки: ринок грошей і ринок капіталу.
На ринку грошей здійснюються операції з купівлі-продажу фінансових активів (валют, кредитів, позик, цінних паперів) терміновістю до одного року. Ринок грошей покликаний задовольняти поточну (короткострокову) потреба учасників ринку в кредитах і позиках для закупівлі товарів і опла-ти послуг. Значну частину угод на грошовому ринку становлять спекулятивні угоди з купівлі-продажу валют.
Ринок капіталу орієнтований на більш довгострокові проекти з терміном здійснення від одного року.
Основними суб'єктами світового ринку капіталів є приватний бізнес, держави, а також міжнародні фінансові організації (Миро-виття банк, МВФ та ін.)
Вплив міжнародного руху капіталу на світову економіку великий і постійно збільшується слідом за збільшенням масштабів міграції капіталу. Між-народна міграція капіталу стимулює розвиток світової економіки, дозволяє перерозподілу лити обмежені економічні ресурси більш ефективно. Можна виділити наступні по-слідства міграції капіталу для світової економіки в цілому:
- міграція капіталу про-виходить в пошуках найбільш вигідних зон його вкладення, що дозволяє збільшити инвестицион-ную активність її суб'єктів і темпи зростання світової економіки;
- вона стимулює даль-дальшої розвиток міжнародного поділу праці і на цій основі процеси міжнародної економічної кооперації;
- в результаті збільшення масштабів діяльності международ-них корпорацій збільшується товарообмін між країнами, стимулюючи розвиток світової тор-гівлі;
- взаємне проникнення капіталу між країнами зміцнює процеси міжнародних рідного співробітництва, певною мірою є гарантом взаємовигідності проводь-мій країнами зовнішньоекономічної політики.
Поряд з настільки очевидними вигодами мі-грації капіталу для розвитку світової економіки можна виділити і негативні наслідки цього процесу.
Негативним впливом на розвиток світової економіки володіє міграція спекулятивного капіталу. Орієнтуючись на отримання прибутку від короткострокових спекулятивних операцій за обмінним курсом валют, чи спекуляцій на міжнародному фондовому ринку, спекулятивний капітал може підривати як діяльність окремих компаній, так і цілих країн і економічних регіонів (провокуючи обвал фондового ринку, викликаючи сильні коливання курсів валют). Такі переливи капіталу різко порушують рівновагу платіжних балансів і підсилюють нестійкість світової валютної системи.
Міжнародна міграція капіталу викликає неоднозначні наслідки для країн - експортерів та імпортерів капіталу. Багато в чому роль і наслідки міжнародної міграції капіталу залежать від форми його міграції.
Вивіз підприємницького капіталу здійснюється у вигляді інвестицій в економіку зарубіжних країн з метою отримання прибутку. Вивіз позичкового капіталу спрямований на отримання позичкового відсотка від використання капіталу за кордоном.
Таблиця 8.1 Міграція капіталу
Відмінною особливістю прямих іноземних інвестицій (ПІІ) вважається те, що вони є реальними інвестиціями у фізичний капітал, тобто вкладаються безпосередньо у виробництво і дають можливість отримання прибутку і кон-тролю над підприємством, приймаючим капітал. ПІІ здійснюються за допомогою:
- пря-мій покупки підприємства;
- покупки голосуючого пакета акцій (10 і більше відсотків ак-ціонерного капіталу), що дає право інвестору на управління підприємством;
- будівельник-ства нового підприємства.
Як правило, прямі іноземні інвестиції носять долгосроч-ний характер, припускають використання довгострокової стратегії розвитку виробництва.
Мета портфельних інвестицій - отримання доходу від вкладення в цінні папери без віз-можности управління підприємством. До портфельних інвестицій відносять неголосуючі пакети акцій (до 10% акціонерного капіталу), а також вкладення в облігації та інші види боргових цінних паперів. Вкладення портфельних інвесторів носять короткостроковий характер. Значною мірою портфельні інвестиції націлені не на отримання дивідендів, а на отримання доходу від продажу цінних паперів, тобто мають спекулятивний характер.
Позичкова форма міграції капіталу передбачає отримання власником капіталу доходу за кордоном у вигляді відсотка. При цьому власник капіталу може або вкласти гроші в закордонний банк і одержувати відсотки за вкладами, або, минаючи банківську сферу, віддати гроші в кредит за кордоном і отримувати відсотки за кредит. Видача грошей в кредит є більш доходної операцією, ніж розміщення грошей на банківському вкладі, але і набагато більш ризикованою.
Крім розміщення грошей на банківських депозитах за кордоном і комерційного кредитування, до позичкової формі міграції капіталу відносяться міждержавні урядові позики і кредити. Цілями цих запозичень є зменшення дефіциту державного бюджету країни і проведення структурної перебудови економіки. Країни, які вдаються до зовнішніх запозичень, формують таким чином зовнішній борг країни. При нарощуванні величини зовнішнього державного боргу велике значення має ефективність економіки країни. Так, промислово розвинені країни мають досить ефективну економіку і великий досвід управління державним боргом. Тому вони практично безбоязно можуть здійснювати зовнішні запозичення для погашення дефіциту бюджету і структурної перебудови під час економічних криз в розрахунку на те, що під час економічного підйому ефективність економіки виявиться достатньо високою для виплати основного боргу і відсотків по ньому.
Розвиваються і слаборозвиненим країнам слід більш обережно ставитися до зовнішніх запозичень, так як низька ефективність економіки може привести країну в «боргову яму», коли країна не має коштів виплачувати відсотки по кредиту в строк і для погашення цієї заборгованості доводиться вдаватися до нових запозичень. Кредитори реагують на нестійке фінансове становище позичальника і зрослі ризики неповернення кредиту збільшенням величини відсотків по наступним кредитах. Таким чином, може виникнути порочне коло заборгованості, вийти з якого країні-боржнику дуже складно.
Характерною рисою сучасної світової економіки сьогодні є не стільки зростання масштабів світової торгівлі, скільки зростання масштабів міграції капіталу. Так, за даними СОТ, в 1990-2000 рр.. середньорічний темп зростання експорту капіталу перевищував темп зростання міжнародної торгівлі товарами і послугами більш ніж в 2 рази.
Основні потоки капіталу переміщуються в сучасному світі між промислово розвиненими країнами. Так, у 2000 р. на частку промислово розвинених країн припадав 81% сумарного вивозу капіталу.
Найбільшим донором і одночасно реципієнтом капіталу є США, за ними йдуть Великобританія, Німеччина, Канада, країни Бенілюксу та Швейцарія.
Починаючи з 80-х рр.. відбувається активізація міграції капіталу між швидко розвиваються «новими індустріальними країнами», а також між ними і промислово розвиненими країнами. На сьогоднішній день основний потік інвестицій промислово розвинених країн у що розвиваються сконцентрований в 10-15 країнах Азії і Латинської Америки. Значних успіхів у залученні ПІІ домоглися Китай і Індія, проводячи активну політику залучення ПІІ.
Серед сучасних тенденцій вивезення капіталу слід відзначити зростаючу частку підприємницької форми руху капіталу в загальному обсязі руху капіталу. У русі підприємницького капіталу найбільший обсяг складають портфельні інвестиції, хоча частка ПІІ з часом зростає.
Особливістю сучасної міграції капіталу можна назвати також збільшення обсягу інвестування з боку ТНК. Розширюючись, транснаціональні корпорації створюють навколо себе виробничу інфраструктуру, викликаючи таким чином зростання ПІІ в супутнє виробництво.
Починаючи з 50-х рр.. XX в. спостерігається послідовна переорієнтація ПІІ з добувної на обробну промисловість, а з 80-х рр.., спостерігається випереджаюче зростання інвестицій у сферу послуг порівняно з інвестиціями як у видобувну, так і в обробну промисловість.
Важливим фактором активізації міжнародного руху капіталу, починаючи з останньої третини XX в., Є лібералізація умов міграції капіталу, властивої як розвиненим країнам, так і, ще більшою мірою, країнам, що розвиваються, зацікавленим у припливі капіталу в національну економіку.
Процесу лібералізації умов міграції капіталу сприяє діяльність міжнародних інтеграційних утворень, таких як ЄС, НАФТА, АСЕАН, АТЕС та ін У рамках між-народного інтеграційних утворень відбуваються координація позицій країн-учасниць в інвестиційній сфері, уніфікація інвестиційних стандартів і контроль дотримання міжнародного права у сфері інвестування. Європейський союз, піднявшись на найвищу на сьогодні щабель інтеграційного об'єднання, утворив наднаціональні інститути регулювання економіки і проводить єдину інвестиційну політику всередині регіону.
Країни, що розвиваються прагнуть залучити світові потоки ПІІ на свої національні ринки. Відбувається жорстка конкуренція країн, що розвиваються за потоки ПІІ. У цих умовах характерною рисою інвестиційної політики країн стає державна підтримка ПІІ - так звана політика «відкритих дверей», стимулююча приплив прямих іноземних інвестицій.