| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.3. Фундаментальні концепції (принципи) фінансового менеджменту | ||
|
До фундаментальних концепціям1 фінансового менеджменту можна віднести: 1) концепцію грошового потоку; 2) тимчасової цінності грошових ресурсів; 3) компромісу між ризиком і прибутковістю; 4) операційного та фінансового ризиків; 5) вартості капіталу; 6) ефективності ринку капіталу; 7) асиметричності інформації; 8) агентських відносин; 9) альтернативних витрат; 10) тимчасової необмеженості функціонування господарюючого суб'єкта; 11) майнової та правової відособленості суб'єкта господарювання. Зауважимо, що деякі з перерахованих базових концепцій носять теоретизувати характер. Проте, оскільки всі вони грають виключно важливу роль в плані усвідомленого побудови ефективних системи управління фінансами фірми, наведемо коротку їх характеристику. Концепція грошового потоку (cash flow concept). Існують різні модельні уявлення підприємства. Одна з поширених моделей, складова суть концепції грошового потоку, - представлення підприємства як сукупності чергуються припливів і відтоків грошових коштів. В основі концепції - логічна передумова про те, що з будь фінансовою операцією може бути асоційований деякий грошовий потік, тобто безліч розподілених у часі виплат (відтоків) і надходжень (притоків), що розуміються в широкому сенсі. В якості елемента грошового потоку можуть виступати грошові надходження, дохід, витрата, прибуток, платіж та ін У переважній більшості випадків мова йде про очікувані грошових потоках. Саме для таких потоків розроблені формалізовані методи і критерії, що дозволяють приймати обгрунтовані рішення фінансового характеру. Концепція тимчасової цінності (the time value of money concept) полягає в тому, що грошова одиниця, наявна сьогодні, і гро-ная одиниця, очікувана до одержання через якийсь час, не дорівнює-цінні , а саме «рубль завтра» за своєю цінністю завжди менше «руб-ля сьогодні». Це означає, що якщо якась операція обіцяє отримання рубля в майбутньому, то з позиції сьогоднішнього моменту цінність такого рубля, можливо, дорівнює лише 70 коп. Подібна нерівноцінність визна-виділяється трьома основними причинами: інфляцією, ризиком неотримання очікуваної суми і оборотністю. Суть дії цих причин очевидна. В силу інфляції відбувається знецінення грошей, тобто гро-ная одиниця, одержувана пізніше, має меншу купівельну спо-собность. Оскільки в економіці практично не буває безризикових ситуацій, завжди існує ненульова ймовірність того, що з якихось причин очікувана до одержання сума не буде отримана. У порівнянні з грошовою сумою, яка, можливо, буде отримана в майбутньому, та ж сама сума, яка є в наявності в даний момент часу, може бути негайно пущена в оборот і тим самим принісши-сет додатковий дохід. Концепція компромісу між ризиком і прибутковістю (risk and return tradeoff concept) полягає в тому, що отримання будь-якого доходу в бізнесі найчастіше пов'язане з ризиком, причому зв'язок між цими взаємозалежними характеристиками прямо пропорційна: чим вище обіцяєма , необхідна або очікувана прибутковість (тобто віддача на вкладений капітал), тим вище і ступінь ризику, пов'язаного з можливим неотриманням цієї прибутковості. Вірно і зворотне. Фінансові операції є саме тим розділом економічних відносин, в якому особливо актуальна життєва мудрість: «Безкоштовним буває лише сир у мишоловці». Інтерпретації цієї мудрості можуть бути різні; зокрема, в даному випадку плата вимірюється певним ступенем ризику та величиною можливої втрати. Тому суть концепції можна виразити таким тезою: ключовим критерієм при плануванні переважної більшості потенційно обіцяють дохід фінансових операцій є критерій суб'єктивної оптимізації співвідношення {прибутковість (дохід) - ризик}. Концепція операційного та фінансового ризиків (operating risk and financial risk concept) зумовлюється тим обставиною, що будь-якій фірмі завжди властиві два основних типи ризику - операційний (підприємницький і виробничий) і фінансовий. Операційний ризик може розумітися в широкому і у вузькому сенсах. У першому випадку мова йде про галузеві особливості даного бізнесу, які зумовлюють специфічну в середньому структуру активів. Так, завод з виробництва автомобілів істотно відрізняється за складом і структурою активів від підприємства, що виробляє рибні консерви. Цей ризик повинен прийматися до уваги інвестором, що вкладають свій капітал саме в дану галузь, а керування ним означає розстановку пріоритетів відносно можливих об'єктів інвестування. Безумовно, мова йде насамперед про власників фірми: обравши об'єкт інвестування, тобто вклавши свій капітал саме в цей бізнес, інвестор ризикує не окупити вкладення. У цьому сенс операційного ризику в широкому сенсі; його ще можна назвати підприємницьким ризиком (business risk). У другому випадку мова йде про підвищення технічного рівня як результаті активної інноваційної діяльності фірми, яка передбачає освоєння нових, часто ресурсномістких і тому ризикових технологій. Подібні дії завжди мають своїм результатом структурні зрушення в активах фірми, які проявляються в підвищенні частки необоротних активів. Рівень цього ризику в тій чи іншій мірі регулюється вищим керівництвом фірми, включаючи її топ-менеджерів, предопределяющим політику щодо її матеріально-технічної бази (активна сторона балансу, інвестиційний аспект). Придбання нових дорогих активів означає тривалий омертвіння грошових коштів в матеріально-технічній базі фірми. Ці вкладення треба поступово окупати через виручку. Якщо по ка-кой-небудь причини справа не піде, повернути кошти можна буде лише шляхом розпродажу (винужденной!) активів, що завжди загрожує серйозними фінансовими втратами. Вибравши той чи інший варіант поновлення довгострокових активів або варіант придбання активів в ході реалізації програми диверсифікації діяльності фірми, можна, грубо кажучи, не вгадати з інвестуванням що з'явилися у фірми вільних грошових коштів. У цьому сенс операційного ризику у вузькому сенсі (його ще можна назвати виробничим ризиком). Цьому виду ризику буде присвячена гл. 8. В основі обох уявлень ризику - і підприємницького, і виробничого - лежить галузева специфіка бізнесу (у першому випадку ця специфіка розглядається з позиції інвестора як постачальника фінансових ресурсів фірмі, а в другому - з позиції керівника фірми, топ-менеджера). Саме тому їх можна об'єднати в єдину категорію - «операційний ризик». Другий тип ризику - фінансовий - пов'язаний зі структурою капіталу і повинен прийматися до уваги при прийнятті рішень щодо джерел фінансування фірми (пасивна сторона ба-Чанса, джерельної аспект). Справа в тому, що будь-якому бізнесу Імма-нентно притаманна специфічна риса - брак стратегічних дже-рел фінансування. Завжди існує безліч принадний-іих напрямків інвестування, однак власного капіталу не вистачає, а тому фірма як юридично самостійний учасник ринку факторів виробництва періодично виступає в ролі позичальника, що намагається на прийнятних фінансових умовах залучити капітал Лендер на довгостроковій основі. Зробити це можливо, але н цьому випадку фірма на довгий термін обтяжує себе необхідністю обслуговувати дане джерело шляхом виплати відсотків. Платити треба завжди і регулярно, причому незалежно від того, наскільки успішно працює фірма, чи достатньо вона отримує коштів від поточної діяльності для виплати регулярного винагороди постачальникам фінансових ресурсів. На відміну від власників фірми, які у разі потреби можуть, образно кажучи, почекати з дивідендами, Лендер чекати не будуть, а тому, якщо зобов'язання перед сторонніми інвесторами не виконуються, останніми може бути ініційована процедура банкрутства з неминучими у такому випадку втратами для власників і топ-менеджерів. У цьому сенс фінансового ризику. Концепція ефективності ринку (capital market efficiency con-cept). В умовах ринкової економіки більшість компаній в тій чи іншій мірі пов'язано з ринками капіталу, на яких можна знайти додаткові джерела фінансування, отримати певний спекулятивний дохід, сформувати інвестиційний портфель для підтримки платоспроможності та ін Прийняття рішень і вибір по-ведення на ринку капіталу, так само як і активність операцій на ньому тісно пов'язані з концепцією ефективності ринку, суть якої може бути виражена наступними ключовими тезами: 1) рівень насичення ня ринку релевантною інформацією є істотним чинником ціноутворення на даному ринку; 2) ринки капіталу як основні джерела додаткового фінансування фірми в інфор-ционном плані не є абсолютно ефективними. У неокласичної теорії фінансів обговорювана концепція виражається шляхом формулювання і обгрунтування так званих гіпотез ефективності ринку (efficient-market hypothesis), які стверджують про теоретично можливе існування трьох форм ефективності ринку - слабкою, помірною і сильною. В умовах слабкої форми ефективності поточні ціни на акції повністю відображають динаміку цін попередніх періодів. Це означає, що додаткове вивчення наявної цінової статистики (а це суть так званого технічного аналізу) не принесе додаткового знання про оголошені на ринку цінах (тобто розуміння того, що ті чи інші фінансові активи є або недооціненими, або переоціненими). Іншими словами, подібне вивчення не має цінності, і витрати на нього не виправдані. В умовах помірної форми ефективності поточні ціни відображають не тільки були в минулому зміни цін, але і всю рівнодоступності учасникам інформацію. Це означає, що додаткове вивчення всієї рівнодоступності інформації, включаючи цінову статистику (а це суть так званого фундаментального аналізу), не принесе додаткового знання про оголошені на ринку цінах. Подібне вивчення не має цінності, і витрати на нього не виправдані. Сильна форма ефективності означає, що поточні ціни відображаючи-ють не тільки загальнодоступну інформацію, але й відомості, доступ до ко-менту, котрим обмежений (так звана інсайдерська інформація). Іншими словами, в умовах ринку з сильною формою ефективності групи його учасників не можуть сподіватися на те, що існує якась общедос-тУпНЯ і (або) інсайдерська інформація, доступ до якої міг би забезпечити їм отримання надприбутку від операцій на ринку. Наявність сильної форми ефективності практично недостижи-мо, та до цього і не прагнуть, оскільки асиметрія в інформаційному забезпеченні якраз і зумовлює саме існування ринку. Кожен активний учасник ринку передбачає, що саме він володіє інформацією (статистичної, оперативної, розрахунково-аналітичним ської та ін.), недоступною іншим, а тому і вживає дії з купівлі-продажу фінансових активів. Відокремлення трьох форм ефективності ринку капіталу було запропоновано в 1967 р. дослідником із Чиказького університету Г. Робер-тсом (Harry Roberts) [Брейлі, Майерс, с. 317]. Детальне опрацювання цієї ідеї пізніше здійснив Ю. Фама (Eugene Fama). Концепція асиметричної інформації (asymmetric information concept) тісно пов'язана з тільки що розглянутим концепцією ефективності ринку, а сенс її в тому, що окремі категорії осіб можуть володіти інформацією, недоступною всім учасникам ринку в рівній мірі. З одного боку, повної симетрії в інформаційному забезпеченні учасників ринку не можна досягти в принципі, оскільки завжди існує так звана інсайдерська інформація. (Цим терміном характеризуються відомості, недоступні широкій публіці. Наприклад, подібною інформацією щодо даної фірми володіють її топ-ме-неджери; офіційна торгівля інсайдерською інформацією заборонено-на.) З іншого боку, саме дана концепція пояснює істота-вання ринку, бо кожен його учасник сподівається, що та інформація, ко-торою він має, можливо, невідома його конкурентам, а слідів-вательно, він може прийняти ефективне рішення. Концепція агентських відносин (agency relations concept) полягає в тому, що по відношенню до будь-якій фірмі завжди можна відокремити групи осіб, зацікавлених у її діяльності, але інтереси яких, як правило, не збігаються, що призводить до конфлікту інтересів. Як будь-яка соціально-економічна система, фірма може раціонально функціонувати лише в тому випадку, якщо це не суперечить інтересам особи (осіб або відповідного органу), що має право і можливість вирішувати її долю. На початкових стадіях розвитку еко-номіки, коли фірми були незначними за розміром, все залежало від господаря, тобто власника фірми. У міру появи різних видів організаційно-правових форм бізнесу (особливо акціонерної форми його організації) відбувається передача владних функцій з управління бізнесом від власників (акціонерів) до найманих Про-професійний управлінцям (менеджерам), які, по суті, керують фірмою, причому не обов'язково керуючись лише інтересами власників. У відомому сенсі відбувається автономізація фірми стосовно власникам. Зрозуміло, що цей процес не може не супроводжуватися певними протиріччями між основними дійовими особами - власниками і менеджерами (точніше, топ-менеджерами). У 30-х рр.. XX в. дослідження вчених стали концен-лися на систематизації та поясненні причин і способів ниві-лювання подібних протиріч. Теоретичне пояснення ця про-блематіка отримала в рамках так званої теорії агентських відношень (agency theory) 1. Нагадаємо коротко, що в тих випадках, коли деякий особа (або група осіб) наймає іншу особу (або групу осіб) для виконання деяких робіт і наділяє найнятих певними повноваженнями, з неминучістю виникають так звані агентські відносини, як і відносини, які проявляються в тих випадках , коли одна особа (виконавець) діє за дорученням іншої особи (поручителя). Концепція агентських відносин говорить про те, що в умовах ринкової економіки певні протиріччя між різними групами осіб, зацікавлених у діяльності фірми, неминучі, причому найбільш значимі протиріччя між власниками фірми і її топ-менеджерами. Причина цих протиріч - у притаманному ринковій економіці розриві між належить власникам і що є ключовим елементом права власності функцією розпорядження щодо долі фірми і стратегії її розвитку, з одного боку, і функцією поточного управління і контролю за станом і зміною майна фірми, з іншого боку. Суть зазначених протиріч, причини їх виникнення та способи їх запобігання і (або) нівелювання негативних наслідків в тій чи іншій мірі пояснюються в рамках агентської теорії. Якщо конфлікт інтересів не носить критичного характеру, говорять про конгруентності цільових установок усіх зацікавлених осіб. У добре організованій і структурованої компанії, як правило, немає серйозних протиріч між цілями, що стоять перед самою компанією, її власниками і управлінським персоналом. У рамках даної теорії не тільки пояснюються суть згаданих протиріч і причини їх виникнення, а й пропонуються способи їх запобігання і (або) нівелювання негативних наслідків. Роль фінансових індикаторів і фінансових важелів у вирішенні агентської проблеми винятково висока. 19. Один із способів контролю за конгруентністю - аудит. Аудиторською діяльністю займаються незалежні спеціалізовані фірми, що здійснюють на оплатній основі перевірку достовірності звітних даних і виражають з цього приводу свою професійне судження. Власники, найнявши аудиторів і спираючись на їх думку, можуть з достатньою впевненістю судити про те, чи працює управлінський персонал фірми з влаштовує їх ефективністю. Очевидно, що концепція агентських відносин має безпосереднє відношення до фінансової сторони діяльності фірми, по-скільки система управління нею за визначенням не вільна від можливих суперечностей, а для їх подолання власники компанії змушені нести так звані агентські витрати (agency costs). Існування подібних витрат є об'єктивним фактором, а їх величина повинна враховуватися при прийнятті рішень фінансового характеру. Концепція альтернативних витрат (opportunity costs concept), звана також концепцією доходів втрачених можливостей, полягає в тому, що прийняття будь-якого рішення фінансового характеру в переважній більшості випадків пов'язана з відмовою від якогось альтернативного варіанту, який міг би принести певний дохід. Цей упущений дохід по можливості необхідно враховувати при приня-тії рішень. Наприклад, організація та підтримку будь-якої системи контролю коштує певних грошей, тобто в наявності витрати, яких, в принципі, можна уникнути, з іншого боку, відсутність систематизованого контролю може призвести до набагато більших втрат. Не випадково у великих фірмах завжди передбачається створення служби внутрішнього аудиту, яка затратна за визначенням, не приносить прямого доходу, однак мінімізує прямі і непрямі втрати від неякісного виконання різними підрозділами своїх функцій. Концепція тимчасової необмеженості функціонування господарюючого суб'єкта (going concern concept) означає, що компанія, один раз виникнувши, буде існувати вічно, у неї немає наміру раптово згорнути роботу, а тому її інвестори і кредитори можуть вважати, що зобов'язання фірмою будуть виконуватися. Неявно мається на увазі, що мова йде про так званих нормальних умов функціонування фірми, які можуть бути порушені тільки форсмажорними обставинами. Як і багато становища в економіці, безперервність діяльності фірми не слід розуміти буквально, оскільки, як відомо, все має свій початок і свій кінець. Тому будь-яка фірма небудь буде або ліквідована, або трансформована в іншу. Крім того, зовсім не виключено і створення фірм-одноденок. Проте в даному випадку мова йде про інше - про масовість, типологічності, нормальності ведення бізнесу. Засновуючи фірму, її власники сподіваються на довгострокове ефективне функціонування. Ця концепція є основою стабільності і певної передбачуваності динаміки цін на ринку цінних паперів, дає можливість використовувати фундаменталістський підхід для оцінки фінансових активів і принцип історичних цін при складанні бухгалтерської звітності, знизити трансакційні витрати та ін Концепція майнової та правової відособленості суб'єкта господарювання (the firm and its owners separation concept) полягає в тому, що після свого створення господарюючий суб'єкт представляє собою відокремлений майново-правовий комплекс, тобто його майно і зобов'язання існують окремо від майна і зобов'язань його власників та інших підприємств. Господарюючий суб'єкт є суверенною по відношенню до своїх власникам. Ця концепція, тісно пов'язана з концепцією агентських відносин, має винятково важливе значення для формування у власників і контрагентів підприємства реального уявлення щодо, по-перше, правомочності своїх вимог до даного підприємства і, по-друге, оцінки його майнового та фінансового становища. Зокрема, однією з ключових категорій у взаєминах між підприємством, з одного боку, і його кредиторами, інвесторами та власниками, з іншого боку, є право власності. Це право означає абсолютне панування власника над річчю і виражається в сукупному наявності прав володіння, користування і розпорядження даною річчю. У відповідності з цією концепцією будь-який актив, внесений як внесок до статутного капіталу, надходить у власність підприємства і, як правило, не може бути затребуваний власником, наприклад, у разі його виходу із складу засновників (власників). | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||