III.1.1. Загальна оцінка ситуації
Характеризуючи економічну ситуацію в сучасному світовому господарстві, можна виділити наступні риси розвитку, які простежуються в глобальному масштабі:
1. Стабільні темпи економічного розвитку та зростання.
2. Посилення ролі зовнішнього чинника в господарському розвитку.
3. Зростання відкритості та посилення взаємозалежності національних економік.
4. "Деіндустріалізація" і зростання питомої ваги сфери послуг.
5. Розвиток регіональних і глобальних інтеграційних процесів.
Для більшої частини світового господарства 90-і рр.. залишалися періодом поступального економічного розвитку. При цьому середньо-річні темпи економічного розвитку становлять 3%, тоді як аналогічні показники на 1991 р. - 1%.
Велику роль при цьому зіграли розвинені країни світу, на частку яких припадає половина сукупного продукту і 2/3 обороту міжнародної торгівлі. При цьому особливо сприятлива економічна ситуація склалася в США, потім йдуть держави Західної Європи, в той час як Японія переживає значні фінансові труднощі. Високі темпи росту (у 2 рази більше в порівнянні з 80-ми роками.) Демонструє більшість країн, що розвиваються (120 з 140 піддаються щорічному обстеженню, проведеному Соціально-економічним департаментом ООН). На цьому тлі значну нестійкість і невирішеність багатьох економічних проблем демонструють країни "перехідної економіки", в тому числі і Росія.
Положення в країнах Східної Європи сильно ускладнилося ще в середині 80-х рр.., А в країнах колишнього Радянського Союзу - на початку 90-х після його розвалу. Як наслідок універсального системної кризи, в цих регіонах позначився глибокий спад виробництва з проявом ознак застою, інфляція з переходом в гіперінфляцію, посилення безробіття. Поглибилися неплатежі і дефіцит державного бюджету, різко загострилися соціальні та політичні проблеми, посилилися етнічні та регіональні конфлікти. Темпи приросту реального ВВП на душу населення в 1992 р. по відношенню до 1982 мали мінусові позначки (у країнах Східної Європи - мінус 3,0%, колишнього СРСР - мінус 1,5%).
Головна причина виникнення цих проблем - перехід від колишньої політичної системи до нової без конкретно визначених обрисів.
На цьому тлі, згідно з доповіддю ОЕСР економіка 24 розвинених країн з ринковою економікою (РСРЕ) уникла великого спаду і з другої половини 1992 почали з'являтися перші ознаки поліпшення економічного життя. Почалося це в США і далі перекинулося на інші країни (багато хто пов'язує цей процес з приходом до влади Б. Клінтона). З початку 1993 розвиненими країнами в індивідуальному та колективному порядку було вжито заходів для стимулювання економічної активності, зокрема, заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату, а також платіжного балансу і т. д.
Таблиця 3
Темпи зростання світової економіки
Дані табл. 3 свідчать про динамічний розвиток світової економічної структури в цілому. За загальними обсягами ВВП провідні позиції займають розвинені країни з ринковою економікою, а за темпами річного приросту - країни, що розвиваються, зокрема НІС, які після обвалу 1998 зуміли вийти на нові рівні економічного зростання в 2000-2001 рр..
Друга половина 90-х рр.. характеризується посиленням ступеня відкритості економіки, зберігається тенденція випереджаючого розширення міжнародної торгівлі. За оцінками експертів МВФ приріст обсягу світової торгівлі товарами і послугами збільшився у постійних цінах з 4,2% в 1998 р. до 4,6% у 1999 р., що, проте, поступається рекордно високим темпам приросту міжнародної торгівлі в 1997 р. (в середньому на 6%), середній приріст експорту за останнє десятиліття в розвинених країнах склав: у Канаді - 11%, Італії - 9, США - 7, Великобританії - 6%. За прогнозами МВФ, в 2000 р. обсяг світової торгівлі товарами і послугами зріс приблизно на 7,9%.
Зберігається тенденція зростання світової експортної квоти (найвищий показник в 1997 р. - 20%, а в наступні роки трохи нижче), для розвинених країн вона склала 27%, для розвиваються - 12%, для країн з перехідною економікою - 5,5% (без Росії), що свідчить про рівень залученості національних економік у світове господарство.
У Росії спостерігається майже така ж ситуація, тобто її експортна квота збільшилася з 4% у 1991 р. до 20% в 1997-1999 рр.., Але це в основному за рахунок двократного зменшення обсягів ВВП. Значне місце в цьому займають галузі лісової та деревообробної промисловості, виробництво добрив, паливної промисловості. Експорт сировини (нафта, газ, метали, алмази, лісоматеріали) в основному залежить від кон'юнктури світового ринку. Відомо, що країни - експортери сировини в сучасних умовах особливо не виграє, оскільки спостерігається стійка тенденція зниження світових цін на сировину і матеріали. Причинами цих процесів є підвищення ефективності геологорозвідувальних робіт, застосування нових методів освоєння і т. д. Однак у 2000 р. для Росії, як експортера нафти, на світовому ринку склалася досить сприятлива ситуація (про це сказано окремо).
Простежити динаміку і рівень економічного розвитку по країнах і регіонах світу можна за табл. 4.
Таблиця 4
Реальний ВВП в світі в цілому, регіонах і країнах (млрд дол в ППС 1993 р.) * 1
Наведені дані є свідченням динамічного розвитку світової економіки за останні десять років XX в. Проте наголошується дуже висока нерівномірність розподілу обсягів реального ВВП за великим регіонам і країнам, причому більша його частина (понад 65%) здійснюється менш ніж в 30 країнах світу (що входять до ОЕСР). Водночас п'ятірка найбільших за населенням і територією держав, в яких проживає майже три мільярди жителів планети, виробляє сукупний ВВП в 3 рази менший, ніж країни ОЕСР. Ну, а на майже двісті залишилися країн світу припадає також близько 20% ВВП.
Нерівномірний розподіл матеріальних благ у світі підтверджує дію статистичного правила 20/80 по відношенню до національних економік, тобто на 20% країн світу, які є розвиненими ринковими, де проживає менше 1 млрд чол., припадає більше 80% всіх доходів світової економіки. Водночас 20% країн світу, що розвивається можуть розраховувати тільки на 1,5% світових доходів. За даними ООН в 1999 р. чверть населення планети мала доходи не більше одного долара на день. За загальносвітовими прогнозами до 2050 р. населення Землі стане більше на 8 млрд чол., При цьому 1 млрд голодуватиме, 1,5 млрд - проживати за межею бідності. Розрив між багатими і биднимі країнами постійно зростає. За загальним індексом розвитку найблагополучнішими вважаються такі країни як Канада, Норвегія, США, а найбіднішою країною світу - Сьєрра-Леоне, в якій середня тривалість життя складає всього 37 років.