| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.4. Інтернаціоналізація, глобалізація та транснаціоналізація господарської життя | ||
|
Рівень участі країни у світовій економіці Рівень участі країни в світовому господарстві (рівень інтернаціоналізації національної економіки) вимірюється цілим рядом показників, 11режде всього це показники участі у світовій торгівлі. Так, часто підраховують експортну квоту, тобто відношення експорту до ВВП країни. Цей показник не можна трактувати як частку екс-порту по всіх обсязі ВВП, тому що експорт обліковується за цінами експортованих товарів і послуг, а ВВП - тільки за доданою вартістю. Проте величина експортної квоти говорить про важливість експорту для національної економіки. Часто експортну квоту обчислюють тільки з експорту товарів (розрахована подібним чином експортна квота для Росії в 1997 р. склала близько 8,5%, якщо ВВП Росії переводити в долари за ГШ С). Нерідко також визначають імпортну квоту, а іноді складають експорт і імпорт і співвідносять цю суму з ВВП країни, називаючи отриману величину зовнішньоторговельної кво-тій. За даними Світового банку, у другій половині 90-х рр.. зовнішньоторговельна квота склала у США 24% ^ Франції - 45, Південній Кореї -67, Канади - 76, Бельгії - 137%, тобто розмір цієї квоти корреліруете «з розмірами внутрішнього ринку країни, З інших відносних показників интернационализ-ції на базі зовнішньої торгівлі нерідко визначають частку імпорту в роздрібному товарообігу, яка у Росії перебуває на рівні 40%, Нарешті, іноді зіставляють частку країни у світовому експорті з її часткою у світовому ВВП за паритетом купівельної спроможності, щоб визначити, наскільки активно країна бере участь у міжнародній торгівлі. У Росії це г показник со-ставлять 0,5 (1,6%: 3,0%), США - 0J (14%; 21%), Японії - 0,9 (8%: 9%). Важливі й абсолютні показники інтернаціоналізації, наприклад, вартісний обсяг експорту товарів і послуг на душу населення. У Росії він становить близько 700 дол, у США - сшше 3200 дол, у Китаю - приблизно 150 дол При аналізі рівня участі країни в світовому господарстві необхідно звертатися не тільки до міжнародної торгівлі, але і міжнародному руху факторів виробництва. Так, показниками участі країни в міжнародному русі капіталу є обсяг накопичених зарубіжних капіталовкладень в країні по відношенню до її ВВП, обсяг накопленнихветране іноземних інвестицій по відношенню до її ВВП, частка іноземного капіталу в щорічних інвестиціях країни, обсяг зовнішнього боргу країни по відношенню до її ВВП і обсяг платежів з об-слуговування цього боргу по відношенню до надходжень від експорту товарів і послуг. Російські капіталовкладення за кордоном більшістю економістів оцінюються в 200-300 млрд дол, що по відношенню до нинішнього обсягом ВВП Росії (за ПКС), рівного при-мірно 1000 млрд дол, становить 0,2 ^ 0,3: 1. У свою чергу, обсяг накопичених капіталовкладень п Росії становив трохи більше 20 млрд дол, тобто співвідношення з ВВП становить 0,02: 1. Для порівняння зазначимо, що у США ці співвідношення складають відповідно 0,6: 1 і 0,7: 1. У зв'язку з невеликим обсягом іноземного капіталу в Росії його частка у щорічних капіталовкладень в кінці 90-х рр.. становить близько 5% (якщо рахувати тільки іноземні прямі інвестиції). Що стосується зовнішнього боргу, то по багатьох країнам він перевищує обсяг їх ВВП (для деяких - багаторазово), у розвинених країн він незначний, а у Росії становить на початок 1999 р. понад 150 млрд дол ., тобто приблизно 15% по відношенню до ВВП (за паритетом купівельної спроможності), і на його обслуговування у 1999 р. може піти близько 20% надходжень від експорту товарів і послуг. Хоча рівень інтернаціоналізації національних економік зростає, цей процес йде не прямолінійно. Так, рівень експортної квоти, характерний для Росії і США в перші два десятиліття XX в., Відновився тільки в 70-80-і рр.. Досі не досягнуто і навряд чи буде перевершено існувало співвідношення між вивозом капіталу і внутрішніми капіталовкладеннями в провідних країнах Західної Європи (напередодні Першої світової війни Великобританія експортувала капіталу більше, ніж інвестувала у себе вдома), До того ж процес інтернаціоналізації йде з різною швидкістю в різних регіонах світу. Ймовірно, зараз він найбільш інтенсивний в найбільш динамічних регіонах - Східної і Південно-Східної Азії. Транснаціоналізація господарської діяльності Рівень транснаціоналізації національних економік росте багато в чому в результаті діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), по-іншому званих багатонаціональними корпораціями, міжнародними монополіями, До них відносять господарські структури, які включають батьківські компанії та їх зарубіжні філії. Батьківської (материнської) називають ту компанію, яка частково або повністю контролює активи інших компаній за кордоном, для чого зазвичай їй потрібно володіти не менше 10% їх статутного капіталу. Подібні фірми називають закордонними філіями ТНК і поділяють на дочірні компанії (у них батьківська компанія володіє більше 50% статутного капіталу), асоційовані (від 10 до 50% статутного капіталу) і відділення (не є юридичними особами). На початку XX в. вже існувало чимало ТНК. Однак мас-совим явищем, яке визначає хід економічного розвитку світу, ТНК стають в другій половині XX в, До кінця його налічується близько 50 тис. батьківських компаній і приблизно 300 тис »зарубіжних філій. Переважна частина батьківських компаній розміщується в розвинених країнах, набагато менше - в розвиваються, і незначна частина - у країнах з перехідною економікою (прикладами можуть бути «Лукойл», «Газпром», «АвтоВАЗ», «Ингосстрах» та інші російські ТНК). Їх швидкому зростанню сприяють швидка інтернаціоналізація та лібералізація господарського життя в більшості країн світу, радикальні зміни в засобах зв'язку та інформації, що дозволяють штаб-квартирах батьківських компаній здійснювати повсе-денний контроль за господарським життям своїх закордонних філій. Незважаючи на все більш вільний доступ товарів на зарубіжні ринки і широкі можливості вибору способів виходу на ці ринки (через зовнішню торгівлю, передачу технології), ТНК воліють прямі інвестиції. У цьому випадку вони отримують доступ до економічних ресурсів (факторів виробництва) зарубіжних країн, деякі з яких іммобільності або маломобільних (природні ресурси, робоча сила). Докладаючи до них свої власні ресурси (капітал, знання, підприємницькі здібності), ТНК отримують можливість в рамках всієї планети організувати орієнтовану на найбільшу ефективність власну виробничу і збутову мережу. ТНК-це нова сила у світовій економіці, в даний час вони є насамперед головним двигуном інтернаціоналізації, Причому в сучасній зовнішньоекономічної діяльності домінує вже не зовнішня торгівля, а організація виробництва і збуту товарів і послуг безпосередньо на зарубіжних ринках. Адже обсяг організованих таким чином продажів (тобто продажів закордонних філій) перевищує обсяг світового експорту товарів і послуг (відповідно 9,5 і 6,4 трлн дол), а сам по собі світовий експорт все більше стає внутрішньофірмової торгівлею між різними підрозділами ТНК. Можна зробити висновок, що діяльність ТНК все більше перетворює світове господарство в єдиний риноктоваров, послуг, капіталу, робочої сили і знань. Поняття глобалізації господарської діяльності Як вже зазначалося, процес перетворення світового господарства в єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили і знань називається глобалізацією. По суті, це більш висока стадія інтернаціоналізації, її подальший розвиток: світ стає єдиним ринком для десятків тисяч ТНК і до того ж усі регіони відкриті для їх діяльності. Метою сучасних корпорацій є не стільки максимізація прибутку, скільки максимізація ринку. В іншому випадку конкуренти з інших регіонів можуть витіснити їх не тільки з зарубіжних ринків, але і з національного ринку, як це відбулося в 90-ті п \ з багатьма російськими компаніями, особливо з виробництва споживчих товарів. Світові ринки багатьох товарів вже поділені транснаціональними кор-пора в тому сенсі, що вони присутні чи домінують у більшості країн світу на місцевих ринках товарів і послуг. Таким чином, зворотним боком політики максимізації ринку є посилення конкуренції між фірмами раз-них країн, у тому числі і на їх вітчизняних ринках. Це важливий наслідок глобалізації, бо вона призводить до загибелі або «животіння» багатьох національних компаній, яким раніше на ринку своєї країни могла загрожувати конкуренція тільки з боку інших національних фірм. Глобалізація робить міжнародну конкуренцію звичайним явищем і на внутрішньому ринку. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||