| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
9.1. Класична теорія фінансів | ||
|
Зважаючи на виняткову тривалості першій стадії прийнято відокремлювати в ній окремі періоди. Один з провідних теоретиків фінансової науки XIX століття професор Гей-дельбергского університету К. Pay (1792-1870) виділив три періоди її розвитку на першій стадії: ненаукове стан, перехід до наукової обробці, науковий (раціональний) період. Період ненаукового стану був найтривалішим - історики фінансової науки відносять початок цього періоду до часів Стародавньої Греції та Риму. У ті роки панував патріархальний погляд, згідно з яким держава розглядалася в частині акумулювання коштів на громадські потреби як звичайне приватна особа. Доходи держави складалися з декількох джерел, основним з яких була плата за користування державними землями, рудниками, ринками, пристанями і т. п. Напрямки витрачання державних коштів також не відрізняючи-лись великою різноманітністю. У той час не було потреби в складній фінансовій системі, так як види і напрямки державних витрат були вельми нечисленними. У середні століття яких значущих систематизованих розробок з фінансової тематики все ще не було, проте саме кінець середньовіччя розглядається багатьма вченими як початок другого періоду розвитку фінансової науки - переходу до наукової обробці. Значний внесок у систематизацію знань про фінанси був зроблений італійськими вченими, більше того, на думку відомого петербурзького вченого А. І. Буковецького (1881-1972), «останнього з могікан» в області класичної теорії фінансів , саме в містах Верхній Італії в XV столітті відбулося власне зародження фінансової науки [Буковецький, с. 152]. Так, питаннями систематизації знань у галузі фінансів займалися такі видатні вчені, як Д. Карафа (пом. 1487), Н. Макіавеллі (1480-1540), Дж. Ботеро (1540-1617) та інші вчені середньовіччя. Це були роки раннього меркантилізму, який відкрив епоху первинного накопичення капіталу. Основна ідея цієї течії виражалася в активному втручанні держави в господарське життя, а його головним елементом була система активного торгового балансу, увазі заохочення, в тому числі і за рахунок потужної протекціоністської політики і суворої митної охорони, вивезення товарів над ввезенням. Праці італійських учених дали поштовх до появи подібних робіт і в інших країнах. Вперше певну систематизацію фінансів виконав французький вчений Ж. Воден (1530-1596), який виділив сім основних джерел державних доходів: домени, військова видобуток, подарунки друзів, данина союзників, торгівля, мита з ввезення та вивезення, податки з підданих. Англійський філософ і економіст Т. Гоббс (1588-1679) активно пропагував ідею непрямого оподаткування, У. Петті (1623-1687) розробляв ідею про стимулювання розвитку господарського життя шляхом розумної податкової політики, Дж. Локк (1632-1704) пропонував замінити всі податки одним - поземельним. Лише до середини XVIII століття з появою робіт фізіократів поступово почало формуватися розуміння того, що подібна розбійницька політика держави в галузі фінансів безперспективна, що державне господарство повинно керуватися загальними економічними законами. XVIII століття взагалі вважається переломним в плані становлення і зміцнення науки про фінанси - саме другою половиною XVIII століття багато вчених датують появу системати-зований фінансової науки як самостійного напрямку; в ці роки якраз і почався так званий науковий, чи раціональний, період в її розвитку. Хоча поштовх цьому був даний роботами фізіократів, перші представники систематизованої фінансової науки німецькі вчені Й. Юсти (1720-1771) і Й. Зонненфельс (1732-1817) були фахівцями в галузі камеральних наук. До камеральним відносили науки, що мали на увазі державну скарбницю, тобто вилучення доходів для потреб держави: сільське господарство, гірнича справа та ін; фінансова наука входила в цей перелік, оскільки акумулювала загальні відомості про способи отримання доходів для потреб держави. У своїй роботі «System der Finanzwesens» (1766) Юсти розглядав сутність фінансової науки в більш широкому аспекті, оскільки привів у ній вчення про доходи держави, його витратах, про управління камеральними справами, про кредит. Саме Юсти вперше запропонував певні правила для розробки податкової політики (надалі велику популярність отримають правила, сформульовані А. Смітом): (1) податки не повинні шкодити людській свободі та промисловості; (2) податки повинні бути справедливі і рівномірні; (3) податки повинні мати грунтовні приводи; (4) не повинно бути дуже багато кас і багато службовців щодо справляння податків [Лебедєв, с. 42]. Заслуга Юсти і в тому, що на відміну від більшості ка-мералістов він приділяв значну увагу не тільки поповненню-скарбниці, а й державним витратам і пропонував наступне керівне правило: витрати повинні узгоджуватися з доходами і всім майном, а також приносити обопільне благо для государя і його підданих. З роботою Юсти перегукується робота Зонненфельса «Grundsatze der Polizei, Handlung und Finanz» (1765), трактував фінансову науку як збори правил для справляння державних доходів найбільш вигідним способом. Зонненфельс особливо звертав увагу на поміркованість зборів з підданих, крім того, на відміну від Юсти, який віддавав перевагу доменним доходам ніж податках, він ратував за податки, вважаючи їх нормальним джерел доходів держави. Одне з найбільш коротких і ємних визначень цього напрямку дав професор Павийского університету (Північна Італія) Л. Косса, праці якого в галузі фінансів були дуже популярні в Європі наприкінці XIX - початку XX століть: «Фінансова наука є теорія державного майна. Вона навчає кращим правилами, за якими слід складати його, управляти і користуватися ним »[Косса, с. 2]. - Слід звернути увагу на дві особливості сформиро-вавшейся фінансової науки. По-перше, фінанси однозначно трактувалися як кошти держави; надалі сферу їх застосування розширили - під фінансами стали розуміти кошти, що належать публічним спілкам (муніципалітетів, графств, земель, громад та ін.) По-друге, фінанси не зводилися тільки до грошових коштів; під фінансами розумілися будь-які кошти держави, отримані у вигляді грошей, матеріалів, послуг. З певною часткою умовності можна стверджувати, що в рамках класичної теорії фінансів розвивалися і систематизувалися, в основному, ліва частина схеми, представленої на рис. 1.1, тобто централізовані, або публічні фінанси. Що стосується правій її часта - децентралізованих фінансів і фінансових відносин із закордоном, то власне відносини та операції, безумовно, існували і в ті часи, однак теоретичного їх осмислення та систематизації не було. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||