6.1 Класифікація інвестиційних портфелів
Складно знайти цінний папір, яка була б одночасно високоприбуткової, високонадійній і високоліквідної. Сутність портфельного інвестування як раз і полягає в розподілі інвестиційних про-стіціонного ресурсів між різними групами активів для досягнень-вання необхідних параметрів. Залежно від того, які цілі і завдання стоять при формуванні того чи іншого портфеля, вибирається певне співвідношення між різними типами активів, складовими портфель інвестора. Основне завдання інвестиційного менеджера полягає в тому, щоб врахувати потреби інвестора і сформувати портфель з цінних паперів, що поєднує в собі розумний ризик і прийнятну прибутковість.
Для складання інвестиційного портфеля необхідно:
формулювання основної мети, визначення пріоритетів (максимізація прибутковості, мінімізація ризику, зростання капіталу, збереження капіталу і т. д.);
відбір інвестиційно привабливих цінних паперів, що забезпечує необхідний рівень прибутковості;
пошук адекватного співвідношення видів і типів цінних паперів у портфелі для досягнення поставлених цілей;
моніторинг інвестиційного портфеля по мірі зміни основних параметрів інвестиційного портфеля.
Інвестиційні портфелі бувають різних видів. Критерієм їх класифікації може служити джерело доходу від цінних паперів, що утворюють портфель, і ступінь ризику.
Зазвичай цінні папери забезпечують отримання доходу двома способами:
за рахунок зростання їх курсової вартості;
за рахунок отримання додаткових доходів (у вигляді дивіденду по акціях або купонного доходу за облігаціями).
Якщо основним джерелом доходів з цінних паперів портфеля служить зростання їх курсової вартості, то такі портфелі прийнято відносити до портфелів зростання. Ці портфелі можна поділити на такі види:
портфелі простого зростання формуються з цінних паперів, курсова вартість яких зростає. Мета даного типу портфеля - зростання вартості портфеля;
портфель високого зростання націлений на максимальний приріст ка-питала. До складу портфеля входять цінні папери швидкозростаючих ком-паній. Інвестиції є досить ризикованими, але разом з тим можуть приносити найвищий дохід;
портфель помірного зростання є найменш ризикованим. Він складається в основному з цінних паперів добре відомих компаній, що характеризуються, хоча і невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду часу і націлений на збереження капіталу;
Якщо джерелом доходу за цінними паперами портфеля служать додаткові суми грошей, то такі портфелі прийнято відносити до портфелів доходу.
Портфель доходу орієнтований на отримання високого поточного доходу - відсотків по облігаціях і дивідендів по акціях. У нього повинні включатися акції, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості і високими дивідендами, а також облігації та інші цінні папери, що забезпечують високі поточні виплати. Мета створення цього портфеля - отримання певного рівня доходу, величина якого відповідала б мінімальний ступінь ризику. Тому об'єктами портфельного інвестування в такому разі є високонадійні фінансові активи.
Дані портфелі також можна поділити на:
портфель постійного дохода_-це портфель, який складається з високонадійних цінних паперів і приносить середній дохід при мінімальному рівні ризику;
портфель високого доходу включає високоприбуткові цінні папери, що приносять високий дохід при середньому рівні ризику.
На практиці інвестори воліють обидва способи отримання доходу за цінними паперами портфеля, в силу чого вкладають кошти в так звані комбіновані портфелі. Вони формується для того, що уникнути можливі втрати на фондовому ринку, як від падіння курсової вартості, так і низьких дивідендних і процентних виплат. Одна частина фінансових активів приносить власнику збільшення його капіталу у зв'язку із зростанням курсової вартості, а інша - завдяки отриманню дивідендів і відсотків. Падіння приросту капіталу через зменшення однієї частини може компенсуватися зростанням іншої.
Схема 2. Інвестиційний портфель для різних інвесторів
збереження спочатку вкладених коштів;
досягнення максимального можливого рівня прибутковості;
зниження рівня ризику.
Зазвичай виділяють два способи управління: активне і пасивне управління.
Активне управління - це таке управління, яке пов'язане з постійним відстеженням ринку цінних паперів, придбанням найбільш ефективних цінних паперів і максимально швидким позбавленням від низько дохідних цінних паперів. Такий вид припускає досить швидка зміна складу інвестиційного портфеля. При цьому широко використовуються моніторинг, який допомагає швидко реагувати на короткострокові зміни на ринку цінних паперів і виявляти привабливі цінні папери для інвестування.
Моніторинг активного управління передбачає:
відбір цінних паперів (покупку високоприбуткових і продаж низькодохідних цінних паперів);
визначення дохідності та ризику нового портфеля з урахуванням ротації цінних паперів;
порівняння ефективності старого і нового портфелів з урахуванням витрат на операції з купівлі - продажу цінних паперів;
реструктуризація портфеля, оновлення його складу.
Активний моніторинг - це безперервний процес спостереження за
курсами акцій, аналіз поточної ситуації і прогнозування майбутніх котирувань.
Активне управління характерно для досвідчених інвесторів, інвестиційних менеджерів високої кваліфікації; воно вимагає хорошого знання ринку цінних паперів, вміння швидко орієнтуватися при вимірюв-нении кон'юнктури ринку.
Пасивне управління - це таке управління інвестиційним портфелем, яке призводить до формування диверсифікованого портфеля та збереженню його протягом тривалого часу.
Моніторинг пасивного управління передбачає:
визначення мінімального рівня прибутковості;
відбір цінних паперів в добре диверсифікований портфель;
формування оптимального портфеля;
оновлення портфеля при падінні прибутковості нижче мінімальної.
Моніторинг є основою для отримання адекватних доходів від вкладених коштів в залежності від інтенсифікації транзакцій з цінними паперами.
Активний і пасивний спосіб управління можна представити наступною схемою.
