5.5 Кредитна політика банку
Кредитна політика - це визначення напрямків діяльності банку в області кредитно-інвестиційних операцій і розробка процедур кредитування, що забезпечують зниження
43
ризиків.
Вироблення грамотної кредитної політики - найважливіший елемент банківського менеджменту.
Сутність кредитної політики банку полягає в забезпеченні безпеки, надійності та прибутковості кредитних операцій, тобто в умінні звести до мінімуму кредитний ризик. Таким чином, кредитна політика - це визначення того рівня ризику, який може взяти на себе банк.
Кожен банк повинен чітко формулювати політику надання позик, яка дозволяла б визначати напрями використання коштів акціонерів і вкладників, регулювати склад і обсяг кредитного портфеля, а також виявляти обставини, при яких доцільно надавати кредит. Відповідальність за здійснення кредитної політики лежить на Раді директорів банку, який делегує функції по практичному наданню кредитів на більш низькі рівні і формулює загальні принципи і обмеження кредитної політики.
Останнім часом усе більше великих банків письмово фіксує ці принципи, складаючи "Меморандум про кредитну політику", структура якого різна для різних банків, але основні моменти містять наступну інформацію:
формулюється загальна мета політики, визначаються граничні суми кредитів, видачу яких адміністрація банку вважає бажаною, а також кредити, від яких рекомендується утриматися;
визначаються географічні райони, де бажана кредитна експансія банку;
містяться правила про порядок видачі кредитів, про контроль якості кредитів, про процедуру стягнення простроченої заборгованості і т. д.
При формуванні кредитної політики банку слід ретельно проаналізувати такі фактори:
наявність власного капіталу (чим більше капітал, тим більш тривалі й ризиковані кредити може надати банк);
точність оцінки ступеня ризикованості та прибутковості різних видів кредитів;
стабільність депозитів (банк має право надавати кредити після того, як утворені достатні первинні та вторинні резерви. Облік стабільності депозитів важливий у випадку непередбачуваних коливань попиту, якщо раптом всі вкладники захочуть ліквідувати свої депозити);
стан економіки країни в цілому, тому що економічні спади і підйоми сприяють більш різким коливанням загальної маси кредитних ресурсів і процентних ставок за кредитами;
грошово-кредитна і фіскальна політика уряду, що скорочує або розширює кредитні можливості банків;
кваліфікація і досвід банківського персоналу (від нього залежить різноманітність напрямків і ефективність кредитної політики банку).
Кредитні ризики. Кредитний портфель банку
У будь-якій сфері бізнесу поряд з можливістю отримати прибуток завжди існує небезпека втрат - ризик.
Ризик - це ймовірність виникнення чистих збитків або недоотримання доходів у порівнянні з прогнозованим варіантом.
Система ризиків включає значне число їх видів, представлене в різних класифікаціях (див.: "Менеджмент в банку").
Кредитний ризик - це ризик неповернення (неплатежу) або прострочення платежу по банківській позичці. Розрізняють також страновой кредитний ризик (при наданні іноземних кредитів) і ризик зловживань (свідомо прогнозирующий неповернення). Причини виникнення ризику неповернення позики:
зниження (або втрата) кредитоспроможності позичальника, проявляється у формі кризи готівки, наслідком для банку може бути ризик зниження ліквідності;
погіршення ділової репутації позичальника.
Кожен ризик має кількісне вираження.
Основні фактори, що визначають величину поточного ризику
Кредитний ризик може виникнути по кожній окремій позикою, наданою банком, і, як наслідок, по кредитному портфелю в цілому.
Кредитний портфель - набір позичок, диференційованих з урахуванням ризику і рівня прибутковості.
В управлінні кредитним портфелем реалізується кредитна політика банку.
Головна вимога до формування кредитного портфеля полягає в тому, що портфель повинен бути збалансованим, тобто підвищений ризик по одним позиках повинен компенсуватися надійністю і прибутковістю інших позик.
Розподіл кредитних ресурсів усередині портфеля визначає його структуру. Структура портфеля формується під впливом наступних факторів:
прибутковість і ризик окремих позик;
попит позичальників на окремі види кредитів;
нормативи кредитних ризиків, встановлені Центральним банком;
структура кредитних ресурсів банку (короткострокові / довгострокові).
Кредитний портфель поповнюється з трьох джерел:
головне джерело - грошові позики безпосереднім позичальникам;
придбання (облік) векселів у продавців товарів і послуг;
придбання векселів у дилерів з операцій з комерційними паперами.
Важливою характеристикою кредитної політики банку є якість кредитного портфеля.
Якість кредитного портфеля оцінюється за системою коефіцієнтів, що включає абсолютні показники (обсяг виданих позичок за їх видами та обсяг прострочених позик - ПСЗ) і відносні показники, що характеризують частку окремих кредитів у структурі позичкової заборгованості (СЗ).
К = П З З
ККП СЗ
Методика ЦБ РФ рекомендує визначати КККП як відношення розрахункового резерву на можливі втрати по позиках до суми позикової заборгованості по основному боргу.
КККП, що перевищує 6%, свідчить про високий кредитний ризик портфеля. У банках Росії цей показник надзвичайно високий. До початку кризи - серпень 1998 цей показник по банківській системі становив - 3,6%, що явно не відповідало дійсності. У 2000 р. ситуація з кредитами покращилася, частка безнадійних позик в КП банківської системи скоротився порівняно з післякризовим періодом більш ніж у 2 рази і становила близько 8%. Сукупний кредитний портфель на кінець 2000 р. наблизився до 1000 млрд.руб., А уд. Вага ПСЗ в загальному обсязі кредитів реальному сектору економіки склало 4%.
Управління кредитними ризиками націлене на їх зниження, тому що взагалі безризикових кредитних операцій не буває.
Методи зниження ризику:
оцінка кредитоспроможності позичальника та встановлення його кредитного рейтингу;
проведення політики диверсифікації позик:
~ за розмірами позик; ~ за видами позик; ~ по групах позичальників;
видача великих кредитів, що не перевищують нормативи ЦБ, і тільки на консорциальной основі;
страхування кредитів і депозитів;
дотримання "золотих" банківських правил, що вимагають розміщення кредитних ресурсів у відповідності з термінами, обсягами та умовами їх залучення;
формування резервів для покриття можливих втрат за наданими позиками. Відповідно до Інструкції ЦБ РФ "Про порядок формування та використання резерву на можливі втрати з позик" № 62а від 30 червня 1997 виділено чотири групи кредитного ризику і встановлено відсоток відрахувань за критеріями забезпеченості позичок і числу прострочених днів:
Стандартні позики - 1%;
Нестандартні - 20%;
Сумнівні - 50%;
Безнадійні - 100 %.
Оцінка кредитоспроможності позичальника Кредитоспроможність позичальника означає його здатність повністю і в строк розраховуватися за своїми борговими зобов'язаннями.
Здатність до повернення боргу залежить від моральних якостей клієнта, його роду занять, ступеня вкладення капіталу в нерухоме майно, можливості заробити кошти для погашення позички. Кредитоспроможність прогнозує платоспроможність клієнта на найближчу перспективу. Оцінюється вона на основі системи фінансових показників за даними балансу й звітності про доходи.
Єдиної методики оцінки кредитоспроможності позичальника не існує, банк має право орієнтуватися на широковживаних міжнародний чи вітчизняний досвід, або розробити власний підхід.
Останнім часом російські банки виявляють інтерес до досвіду банків США.
У практиці американських банків для аналізу кредитоспроможності застосовується правило "п'яти сі", т. к. всі критерії відбору клієнтів починаються на на букву "сі", останнім часом додали шість «сі» - control - контроль.
1. Характер, репутація позичальника (character). Під характером клієнта розуміється його відповідальність, готовність і бажання погасити борг, що передбачає з'ясування психологічного портрета клієнта. При оцінці репутації велике значення має відношення позичальника до своїх зобов'язань в
минулому, чи були у нього затримки в погашенні позик, який його статус у діловому світі (кредитна історія). Робота з новим для банку позичальником передбачає з'ясування його юридичного статусу, а для фізичних осіб правочинності отримання кредиту.
Фінансові можливості (capacity)
Аналіз фінансових можливостей передбачає оцінку платоспроможності позичальника за документами фінансової звітності. Основна увага приділяється аналізу грошового потоку клієнта. Кредитор зобов'язаний з'ясувати з яких джерел та якими сумами він зможе погашати позичкову заборгованість. Кредити можуть погашатися за рахунок чотирьох джерел: доходи, продаж активів, продаж акцій і отримання позики в іншого кредитора. Банки воліють, щоб позичка відшкодовувалась за рахунок доходу, тому що всі інші методи можуть бути дорогими і шкодити репутації банку.
Капітал (capital).
Розмір і структура капіталу - найважливіше джерело інформації про діяльність позичальника. При аналізі структури капіталу, особливу увагу слід звернути на показник фінансового важеля (leverage). Це показник фінансової стійкості, що відображає співвідношення власного і позикового капіталу фірми.
Забезпечення (collateral).
Підприємству буде надано кредит, коли вона не має майном для забезпечення позички. Деякі активи можуть служити в якості забезпечення, тому дуже важливо оцінити їх розміри і якість. При споживчому кредиті забезпеченням можуть служити автомобілі, будинки, меблі і т.д.
Загальні економічні умови (conditions) включають макроекономічна і ринкова кон'юнктура, перспективи роботи клієнта.
При аналізі кредитоспроможності позичальника багато залежить від наявності інформації про його минуле та сьогодення. Якщо банк уже надавав йому кредит, то у нього є кредитна історія позичальника, якщо він звертається за позикою вперше зарубіжні банки можуть звернутися спеціалізовані інформаційні агентства типу американської фірми "Дан енд Бредстріт" і отримати необхідну інформацію навіть по закордонних клієнтам.
В оцінці кредитоспроможності позичальника в будь-якому випадку принципове значення має фінансовий аналіз. Він проводиться різними способами:
- на основі системи фінансових коефіцієнтів (показників);
на основі аналізу грошових витоків (cash flow), тобто зіставлення припливу і відтоку грошових коштів на підприємство - позичальника. Перевищення припливу коштів над їх відтоком свідчить про його гарне фінансове становище і навпаки.
У традиціях вітчизняних банків використання методу коефіцієнтів.
Система фінансових коефіцієнтів оцінки кредитоспроможності включає 4-5 (залежно від підходу автора до класифікації коефіцієнтів) груп і 2-3 десятки показників (Додаток № 5):
коефіцієнти ліквідності;
коефіцієнти оборотності капіталу;
коефіцієнти фінансового левереджа (leverage) (соотноше-ня власних і позикових коштів);
коефіцієнти прибутковості (рентабельності);
коефіцієнти забезпечення боргу.
Для серйозної оцінки фінансового становища позичальника потрібні такі вихідні дані (документи фінансової звітності при середньостроковому і довгостроковому кредитуванні за 3 останні роки, при короткостроковому - за останні 3 кварталу):
баланс підприємства - форма № 1;
звіт про фінансові результати та їх використання - форма № 2;
звіт про рух грошових коштів - Форма № 4
звіт про стан майна підприємства - форма № 10 та інші форми.
Крім того, доцільно проаналізувати плани формування та розподілу прибутку на передбачуваний термін видачі кредиту та відомості про плановану величині амортизаційних відрахувань в разі кредитування основного капіталу.
При більш тривалих строках кредитування або погіршенні фінансового становища позичальника потрібно глибокий аналіз фінансової діяльності позичальника.
При абсолютному переважання короткострокового кредитування особливе значення мають три коефіцієнта: 1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності:
Активи бистрореалізуемие (стор. 260 + 250)
К = 0,2
Короткострокові зобов'язання (стор. 690 - (640 + 650) (зобов'язання)
Кал призначений для оцінки здатності позичальника оперативно визволити з господарського обороту кошти і погасити боргові зобов'язання.
Коефіцієнт покриття (поточної ліквідності):
Оборотні активи (II РА> 2
К = "
тл Короткострокові зобов'язання
КТЛ використовується для оцінки межі кредитування клієнта. як мінімум показник повинен бути рівний 1, але коефіцієнт менше 2 вже вважається критерієм незадовільною структури балансу і, отже, підвищеного ризику для кредитора. Після прийняття ФЗ «Про неспроможність (банкрутство) критерій втратив функцію формальної ознаки банкрутства підприємства, але як інструмент фінансового аналізу зберіг своє значення.
Коефіцієнт забезпеченості власними коштами:
власний капітал - необоротні активи (ЗР.П. - 1Р.А.)
Ксс => 0,1
Оборотні активи (II Р.А.)
Коефіцієнт характеризує фактичну наявність власних оборотних коштів по балансу, чим їх більше, тим вище здатність позичальника в строк розрахуватися за своїми зобов'язаннями. Рекомендоване значення> 0,1. На практиці у багатьох позичальників цей показник нижчий.
При здійсненні оцінки кредитоспроможності цим методом необхідно враховувати, що склад ліквідних коштів має галузеві особливості, а також особливості пов'язані з організаційно - правовою формою підприємства - позичальника (державна структура, АТ, малі виробничі структури).
Кредитний рейтинг - це система показників, що дозволяє віднести кожного індивідуального позичальника до певного класу: - на рівні середніх величин - II клас;
вище середніх - I клас;
нижче середніх - III клас.
Загальна оцінка кредитоспроможності, як правило, дається в балах, сума яких встановлюється самим банком.
Наприклад, I клас - від 100 до 150 балів;
клас - від 151 до 250 балів;
клас - від 251 і вище.
На практиці враховуються не тільки рейтингові, але й додаткові дані про клієнта. Використання кредитного рейтингу значно полегшує роботу кредитного інспектора при оцінці кредитоспроможності позичальника.
Точна оцінка кредитоспроможності дозволяє вибрати найбільш ефективні інші способи зниження кредитного ризику (страхування, вид забезпечення тощо).
Управління кредитними операціями в банку не закінчується підписанням кредитного договору та відкриттям позичкового рахунку позичальника. Кредитний інспектор веде кредит до моменту повного погашення позикової заборгованості.
Кредитний моніторинг - система банківського контролю за всім процесом кредитування, проявляється в постійному контролі як за проходженнями окремих кредитів, так і за якістю кредитного портфеля в цілому. Кредитний моніторинг дозволяє своєчасно виявити відхилення від цілей кредитної політики і виправити ситуацію, забезпечуючи помірний ризик.