Кредитний портфель і його якість
Управління кредитним портфелем має кілька етапів: 1) визначення основних класифікаційних груп кредитів і осудних їм коефіцієнтів ризику; 2) віднесення кожного виданого кредиту до однієї із зазначених груп; 3) з'ясування структури портфеля (часток різних груп в їх загальній сумі), 4) оцінка якості портфеля в цілому; 5) виявлення та аналіз факторів, що змінюють структуру (якість) портфеля; 6) визначення величини резервів, які необхідно створити під кожен виданий кредит (крім кредитів, під які може бути створений єдиний резерв); 7) визначення загальної суми резервів, адекватної сукупного ризику портфеля; 8) розробка заходів, спрямованих на поліпшення якості портфеля. Ключовим моментом в управлінні кредитним портфелем банку є вибір критерію (критеріїв) оцінки якості кожного кредиту і всієї їх сукупності.
Наведемо деякі витяги з Положення «Про порядок формування кредитними організаціями резервів на можливі втрати по позиках, по позичкової і прирівняної до неї заборгованості» № 254.
Загальні положення
Необхідність формування резерву обумовлена кредитними ризиками в діяльності банків. Банк формує резерв під можливе знецінення позики (кредиту), тобто під можливу втрату позичкою вартості (повністю або частково) внаслідок реализовавшегося пов'язаного з даною позикою кредитного ризику. Величина такого знецінення визначається як різниця між балансовою оцінкою позики (залишок заборгованості за позикою, відбитий на рахунках бухгалтерського обліку банку на момент її оцінки) і її так званої справедливої вартістю на момент оцінки (поточна ринкова оцінка позики). При цьому справедлива вартість позики повинна оцінюватися на постійній основі починаючи з моменту видачі позики.
Резерв формується під конкретну позику або під групу (портфель) однорідних позичок, тобто під деякий безліч позичок з подібними характеристиками кредитного ризику, відокремлених в цілях створення резерву (Інструкція № 62а вимагала, щоб резерви створювалися тільки під кожну окрему позику).
Формуючи резерв, банк, виходячи з категорії позики (див. нижче), визначає розмір так званого розрахункового резерву, тобто резерву, що відображає величину його можливих фінансових втрат по позиці, які будуть визнані такими при дотриманні передбаченого в Положенні порядку оцінки факторів кредитного ризику, але без обліку наявності та якості забезпечення позики. При наявності ж забезпечення розмір необхідного резерву визначається в дещо іншому порядку (див. далі).
З метою визначення розміру розрахункового резерву у зв'язку з очікуваним дією факторів кредитного ризику позички (за винятком позик, згрупованих в однорідні портфелі) класифікуються в одну з п'яти категорій якості:
(вища) категорія якості (стандартні позики) - немає кредитного ризику (ймовірність знецінення позики дорівнює нулю);
категорія якості (нестандартні позики) - мається помірний кредитний ризик (є ймовірність знецінення позики на 1 - 20%);
категорія якості (сумнівні позики) - є значний кредитний ризик (є ймовірність знецінення позики на 21-50%);
категорія якості (проблемні позики) - присутній високий кредитний ризик (є ймовірність знецінення позики на 51-100%);
(нижча) категорія якості (безнадійні позики) - відсутня ймовірність повернення позики, тобто вона буде знецінена повністю (на 100%).
Слід звернути основну увагу на те, що така класифікація виконується на підставі професійного судження. Легко собі уявити, які складності очікують тут банківських фахівців. Як, наприклад, вирішувати, чи складе ймовірність фінансових втрат за даним кредитом 50 або 51%? І що буде, якщо в банку зупиняться на першій цифрі, а контролери з ТУ ЦБ - на другому?
У нині вже не діючої Інструкції ЦБ № 62а позики (кредити) ділилися на стандартні, нестандартні, сумнівні та безнадійні.
Так чи інакше позички, віднесені в Положенні № 254 до II-V категорій якості, вважаються схильними знецінення, і, отже, під них потрібно створювати резерви. Резерв формується виключно в рублях тільки в розрахунку на суму основного боргу позичальника (балансову вартість позики), тобто без урахування відсотків за користування позичкою, комісійних, неустойок та ін Формується резерв за рахунок відрахувань, що відносяться на витрати банку.
Банк оцінює свої кредитні ризики, класифікує і оцінює позики, визначає розміри (суми) резервів при виникненні підстав, передбачених у Положенні, але не рідше 1 разу на місяць (на звітну дату). Всю цю роботу він веде самостійно (за винятком випадку, передбаченого в ст. 72 Закону «Про Центральний банк РФ») на основі професійних суджень. Для цього він повинен мати необхідне набором внутрішніх документів (вони перераховувалися в § 20.3 підручника). Професійне судження має виноситися за результатами комплексного аналізу діяльності позичальника з урахуванням його фінансового становища, якості обслуговування ним боргу за позикою, а також всієї наявної в рас-започаткували банку інформації про будь ризики, пов'язані з позичальником.
Джерелами отримання інформації про ризики, пов'язані з позичальником, Цен-тральний банк вважає правовстановлюючі документи позичальника, його бухгалтер-ську, податкову, статистичну та іншу звітність, додатково надані їм відомості, а також засоби масової інформації та інші джерела, які банк визначає самостійно. Тобто банку в нормативному порядку ставиться обов'язок добувати з самих різних джерел інформацію, необхідну і достатню для формування професійного судження про розмір розрахункового резерву. При цьому він зобов'язаний також всю таку інформацію про кожного позичальника фік-сировать в спеціальному досьє, а це досьє має бути доступне органам управління, службам внутрішнього контролю банку, аудиторам і органам нагляду.
Банк формує (регулює) резерв на момент отримання інформації про появу (зміні) кредитного ризику та / або якості забезпечення позики. При зміні фінансового стану позичальника, зміні якості обслуговування позички, а також за наявності інших відомостей про ризики позичальника банк зобов'язаний реклассіфіці-ровать позику і при наявності підстав уточнити розмір резерву.
Банк також у порядку, встановленому його відповідним уповноваженим органом (органами), документально оформлює і включає в досьє позичальника нову інформацію про нього, включаючи професійне судження про рівень кредитного ризику за позикою, інформацію про аналіз, по результатами якої винесено таке судження, висновок про результати оцінки фінансового стану позичальника, розрахунок резерву. Зазначені документи складаються:
за позиками, наданими фізичним особам, - не рідше 1 разу на квартал (станом на звітну дату);
щодо юридичних осіб, які не є кредитними організаціями, - не рідше 1 разу на квартал (станом на дату, наступну за звітній);
за позиками, наданими кредитним організаціям, - не рідше 1 разу на місяць (станом на звітну дату).
При зміні суми основного боргу за позикою розмір резерву регулюється на момент зміни зазначеної суми, у тому числі в разі її зміни у зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти до рубля, в якій була видана позика - не рідше 1 разу на місяць (на звітну дату).
Що стосується фінансового становища позичальника, то відповідно до розглянутого Положенням воно оцінюється за методикою (методикам), включеною під внутрішньобанківські документи, про які йшлося раніше. При цьому зразковий (і дуже обширний) перелік інформації, яку банк може використовувати для аналізу фінансового стану позичальника, наведений у додатку 2 до Положення, а перелік показників, які використовуються для такого аналізу, і порядок їх розрахунку банк визначає самостійно залежно від галузі та сфери діяльності позичальника, від конкретних завдань аналізу з урахуванням всієї наявної інформації.
У документі ЦБ (п. 3.3) записано, що фінансове становище позичальника оцінюється:
як хороше, якщо комплексний аналіз виробничої і фінансово-господарської діяльності позичальника та все інші відомості про нього свідчать про стабільність виробництва, позитивної величиною чистих активів, рентабельність-ності та платоспроможності й відсутні будь явища (тенденції), здатного негативно вплинути на фінансову стійкість позичальника в перспективі (істотне зниження темпів зростання обсягів виробництва, показників рентабельність- ності, значне зростання кредиторської та / або дебіторської заборгованості та ін.);
як середнє (чи не краще), якщо аналіз діяльності позичальника та / чи інші відомості про нього свідчать про відсутність прямих погроз його поточному фінансовому положенню, проте присутні негативні явища (тенденції), які в доступній для огляду перспективі (рік або менше) можуть привести до фінансових труднощів, якщо позичальник не вживе заходів, що дозволяють поліпшити ситуацію;
як погане, якщо позичальник визнаний банкрутом або якщо він є стійко неплатоспроможним, а також якщо аналіз діяльності позичальника та / чи інші відомості про нього свідчать про загрозливі негативних явищах (тенденції), вірогідним результатом яких можуть з'явитися його банкрутство або стійка неплатоспроможність позичальника (збитки, негативна величина або суттєве скорочення чистих активів, істотне падіння обсягів виробництва, значне зростання кредиторської та / або дебіторської заборгованості тощо).
У Положенні № 254 зазначено, що залежно від якості обслуговування позичальником боргу позики слід відносити в одну з трьох категорій: добре обслуговується; обслуговується середньо; незадовільно обслуговується.
Обслуговування боргу по позиці може бути визнано хорошим, якщо:
платежі за основним боргом і відсотками здійснюються вчасно і в повному обсязі;
є тільки одиничний випадок прострочених платежів за основним боргом та / або відсотками протягом останніх 180 календарних днів, у тому числі: за позиками, наданими юридичним особам, - до п'яти календарних днів; за позиками, наданими фізичним особам, - до 30 календарних днів .
Обслуговування боргу має бути визнано незадовільним, якщо:
маються прострочені платежі за основним боргом та / або за відсотками протягом останніх 180 календарних днів: за позиками, наданими юридичним особам, - понад 30 днів; за позиками, наданими фізичним особам, - понад 60 днів;
позика реструктурована і по ній є прострочені платежі за основним боргом та / або за відсотками, а фінансове становище позичальника оцінюється як погане;
позика надана позичальникові прямо або побічно ^ через третіх осіб) з метою погашення боргу за раніше отриманою позикою, або банк прямо або побічно прийняв на себе ризик втрат у зв'язку з наданням грошей позичальникові, чиє фінансове становище не може бути оцінено вище середнього за умови, що раніше видана позика була віднесена за якістю обслуговування боргу до категорії позик із середнім обслуговуванням, або за наявності прострочених платежів за новою позикою.
Сформульовані професійні судження про фінансове становище за-позичальника і про якість обслуговування ним боргу дозволяють шляхом комбінацій двох даних критеріїв визначити категорію якості (ймовірність знецінення) кожної конкретної позики (табл. 20.1).
З урахуванням оцінки стану і перспектив реалізації предметів застави (звернення стягнення на гаранта - поручителя, аваліста, акцептанта) резерв, фактично створюваний банком, може бути більше, ніж визначений відповідно до представленої формулою мінімальний розмір резерву.
Порядок списання позик, визнаних нереальними для стягнення
Такий порядок описаний в гл. 8 розглянутого нормативного акта ЦБ РФ. У ньому можна виділити наступні основні моменти.
Банк списує нереальні для стягнення позики, в тому числі об'єднаних в однорідний портфель, за рахунок сформованого резерву під відповідну позику (під портфель однорідних позичок). Одночасно він списує відносяться до нереальним для стягнення позиках нараховані відсотки.
До списання зазначених сум банк зобов'язаний вжити всіх необхідних і можливі в рамках законодавства та умов договорів заходи з метою стягнення зазначених позичок.
Списання зазначених сум буде вважатися обгрунтованим за наявності у банку документів, що підтверджують факт невиконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором протягом періоду не менше одного року до дати прийняття рішення про списання позички.
Якщо мова йде про позику, сума якої більше 1% величини власного капіталу банку, то останньому потрібні ще акти уповноважених державних органів (судові акти, акти судових приставів-виконавців, акти органів державної реєстрації, інші), що доводять неможливість стягнення позички (якщо інше не передбачено в спеціальном.решеніі уповноваженого органу управління банку).
Списання банком нереальною для стягнення позики за рахунок сформованого під неї резерву відбувається за рішенням уповноваженого органу (органів) банку або в порядку, їм встановленому.