| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Фортечна мануфактура | ||
|
Але в Росії цю буржуазну політику проводило феодальна держава, що істотно ускладнювало її соціально-економі-чний характер. Розвиваючи промисловість, держава содей-ствовало розвитку буржуазної економіки. Однак, будучи феодального, воно зовсім не прагнула прискорити перехід країни до капіталізму, тому намагалося підпорядкувати буржуазні явища інтересам феодалів, зробити так, щоб феодальне суспільство їх засвоїло і перетравило. Результатом такої політики були складні, напівфеодальні, полукапіталістіческіе явища, такі, як кріпосна мануфактура. Природним шляхом мануфактурне виробництво ще не розвивалося, бо для цього не дозріли економічні умови, - первісне нагромадження робило тільки перші кроки. Економічна політика Петра I була спрямована на подолання недостатності первісного нагромадження. На першому стадій мануфактурного виробництва, коли переважала розсіяна мануфактура, великих капіталів не було потрібно. Але в Західній Європі розсіяна мануфактура народжувалася природним шляхом з простого товарного виробництва. А в Росії мануфактура «впроваджувалася» в господарство країни з ініціативи держави відразу в централізованій формі. Для неї були потрібні досить великі капітали. Основний капітал текстильної мануфактури становив від 50 до 150 тис. руб., Металургійного гірського заводу - набагато більше. Купцов, що мали настільки значні капітали, в Росії налічувалося не більше трьох десятків, але й вони не прагнули вкладати капітали в нове ризикована справа. Недолік капіталів переборювався трьома шляхами. По-перше, шляхом будівництва казенних підприємств на державні гроші. Лише в останні роки царювання Петра з'явилися приватні мануфактури, а частина казенних була передана в приватні руки. По-друге, виявлення і мобілізація приватних капітшов насильницькими адміністративними заходами. Якщо окремі капитали були недостатні для підстави мануфактури, групу купців змушували об'єднуватися в «кумпанства» і разом будувати мануфактуру. Наприклад, в 1720 р. для налагодження суконної ма-нуфактури в Москві Петро наказав об'єднати в компанію 14 чоловік з різних міст, і для організації справи вони були дос-тавлі на місце під конвоєм солдатів, причому зміст конвою була поставлено ним же в рахунок. Капітал, який переховувався від влади, не використовувалася в господарстві, оголошувався тунеядним. Був виданий указ: якщо хто-то буде приховувати капітал, а про це дізнаються і донесуть, то донощик отримує третина цих грошей, а інші конфіскуються державою. Указ застосовувався наділі так, в селі Дедінове жили брати Шустови, люди сумирні, які ніякими промислами не займалися і жили в своє задоволення. Сусід доніс, що це багатії, що успадкували від дідів величезний стан. З'явилися з обшуком. Під підлогою було виявлено 4 пуди золота, частиною в монетах, і 106 пудів срібних грошей. Все це було відібрано. По-третє, держава вдавався до економічних заходів стимулювання, намагалося зацікавити майбутніх мануфактурістов. Якщо людина будував мануфактуру, йому безкоштовно відводилася земля. Якщо для виробництва були потрібні дрова або деревне вугілля, безкоштовно відводився і ліс. Щоб забезпечити сировиною гірські заводи, в Росії була проголошена «гірська свобода»: кожному жителю країни дозволялося шукати руду на чужих землях, в тому числі і на поміщицьких. Якщо поміщик сам не подбав про розробку руди на своїй землі, «то примушений буде терпіти, що інші в його землях руду і мінерали шукати і копати і переробляти будуть, щоб, під землею втуне не залишилося». Для будівництва мануфактур держава давала позички та субсидії. Спокушаючись можливістю отримати зайві гроші, люди охочіше включалися в промислове підприємництво. Позика зазвичай погашалась поставкою в казну готової продукції. Часто як заохочувальних заходів застосовувалася передача ка-зенних мануфактур в приватні руки, яка стала широко прак-тіковаться в кінці царювання Петра. Але така передача найчастіше була примусовою. Казенні мануфактури зазвичай були збитковими і передавалися в приватні руки, коли приходили в пів-ний занепад. «Буді волею НЕ похотят, хоча в неволю», - писав Петро з приводу передачі в приватні руки полотняного заводу. І тільки в деяких випадках така передача дійсно стала стимулом, так тульський коваль Микита Демидов, отримавши по власній прохання на Уралі завод о г скарбниці, сам побудував ще 10 заводів. Але капітали все ж у Росії були: вони накопичувалися у куп нов за рахунок нееквівалентний торгівлі. Гірше було з другою стороною первісного нагромадження освітою шару вільних робітників. Переважну масу населення становили селяни, які були «міцні» землі і поміщикам. Спочатку Петро I виходив з того, що мануфактура буде використовувати найману працю, тому що саме так було в Західній Європі, з якою він брав приклад. І поки мануфактури на-зчитувалися одиницями, «мисливців» вступити на роботу вистачало. Але цей контингент, набраний з міських низів, був скоро вичерпаний. На мануфактури стали посилати «винних дівок і баб», військовополонених, солдатів. А потім довелося забезпечувати про-мисловість кріпаком працею. Переломом став знаменитий указ 1721 про дозвіл «дня розмноження заводів, ктем заводам села купувати безборонно», тобто купувати кріпаків, щоб перетворювати їх на кріпаків робітників. Цей указ ставився до купців: дворяни і без того мали право купувати кріпаків і довільно використовувати їх працю. Але це зрівнювало купців з дворянами, чого допускається не слід було, тому права купців-мануфактурістов були обмежені. Фортечні і сама мануфактура ставали не власністю купця, а лише його умовним володінням - посесії. Юридично власником такої мануфактури вважалося держава. Фортечні робочі вважалися прикріпленими чи не до господареві, а до мануфактури, і він не мав права їх продати або використати їх працю поза мануфактури. А всі закони, що видавалися для казенних мануфактур, автоматично поширювалися на посесійні. Держава встановлювала для них обсяг виробництва, норми виробітку, заробітну плату. Отже, за Петра 1 було покладено початок «кріпак ману-фактурі», оригінальної російській формі промисловості з використанням примусової, кріпосної праці. Однак слід застерегти, що не всі російські мануфактури були кріпаками. Існувало чотири види мануфактур: казенні, посесійні, вотчинні (належали дворянам на праві повної власності) і купецькі. Кріпаками були перші три види, робітники яких були прикріплені до підприємств і виконували «обов'язкові» роботи. До казенним і посесійних підприємствам, крім того, приписувалися державні селяни. Цих приписних селян не слід плутати з кріпаками робітниками. Приписні оставл-лісі, селянами, тільки го-Саме кріпосне право ста. сударственние податі заміни-тим інструментом, який лись для них відпрацюванням веди-позволіі пристосувати чини цих податей на вспомо-капіталістичну готельних роботах при ману-мануфактуру до феодального фактурах. Вони були на он-строю. Фортечна ределенний термін до мануфак-мануфактура була проявом турам, рубали ліс, випалювали «другого видання вугілля, перевозили вантажі на сво-кріпацтва» - великим їх конях, а потім йшли товарним виробництвом з назад в свої села. використанням кріпосного Мануфактури четвертого праці. Виду називалися купецькими не тому, що належали купцям. Адже купцям належали і посесійні, а купецька могла бути власністю селянина чи навіть дворянина. Купецькими прийнято називати мануфактури з найманими робітниками. Правда, основний контингент найманих становили все ж кріпаки, але не кріпаки мануфактуристам, а поміщицькі селяни, відпущені на оброк. По відношенню до мануфактуристам вони були найманими і експлуатувалися капіталістичними методами. Такі мануфактури прийнято вважати капіталістичними. Але й фортечну мануфактуру ми не можемо вважати феодальної. Господар такий мануфактури вкладав у виробництво капітал, який поділено на основний і оборотний: гроші витрачалися на будівництво, на ремонт обладнання, на сировину і матеріали, на плату робітникам. Дохід мануфактурист отримував не у вигляді феодальної ренти, а у вигляді прибутку, тобто різниці між виробничими витратами і виручкою від продажу продукції. Кріпосний робочий існував за рахунок плати за свою працю. Мануфактуріст мав забезпечувати робітників, тим більше, що це були його власні робітники. Слід підкреслити, що саме кріпосне право стало тим інструментом, який дозволив пристосувати капіталістичну мануфактуру до феодального ладу. По суті, кріпосна мануфактура була проявом «другого видання кріпацтва - - - великим товарним виробництвом з використанням кріпосної праці. У міру розвитку капіталістичних явищ та економіці посилювалося кріпацтво, щоб пристосувати ці явища до феодальних порядків. В результаті розвитку кріпосної мануфактури відбувалося зрощення мануфактурістов з феодалами. Мануфактурісти отримують дворянські звання: спадкоємці купця-зброяра Демидова стають князями, спадкоємці селян Строганових - баронами. А поміщики починають включатися в промислове підприємництво, заводячи мануфактури в своїх маєтках. Мануфактурне виробництво в XVIII в. висуває Росію в число передових країн з розвитку промисловості. Досягнення промисловості відбилися на експорті. Якщо в XVII в. Росія вивозила майже виключно сировину і сільськогосподарську продукцію, то в 1726 р. 52% експорту становила продукція мануфактур, перші місця серед якої займали залізо і парусина. Найбільш інтенсивно розвивалися металургійна та текстильна промисловість. Безпосереднім поштовхом до розвитку металургії, до будівництва гірничих заводів Уралу («заводами» називалися мануфактури) була війна зі Швецією. Для виготовлення зброї було потрібно багато металу, а метал Росія імпортувала саме зі Швеції. Довелося навіть переливати церковні дзвони на гармати. Але до кінця царювання Петра I Росія не тільки перестала залежати від імпорту металу, але навіть почала у великих кількостях вивозити його до Англії. На експорт йшло до 80% виробленого в країні металу, і стільки ж його виплавлялось на Уралі. Значних успіхів досягло і текстильне виробництво. Тільки за Петра I було побудовано близько 30 текстильних мануфактур. Правда, Петро не дочекався виконання своєї мети - «не купувати мундира заморського», - але Росія практично забезпечувала Європу парусиною - «двигуном» тодішнього флоту. Крім металургійної та текстильної промисловості, успішно розвивалися порохове, кораблебудівному, скляне, паперове виробництво. Правда, виробництво одягу та взуття, меблів і сільськогосподарських знарядь, а також інших споживчих товарів залишалося поки на рівні кустарно-ремісничого виробництва. Успіхи російської мануфактури пояснювалися її пристосованістю до кріпосництва. У кріпосної мануфактурі були порівняно низькі витрати на оплату праці, але особливо низькі - на си-рьс і паливо. Господар металургійного підприємства в Англії повинен був купувати руду і вугілля у господаря землі - лендлорда, а для уральського заводчика витрати на сировину і паливо зводилися до витрат на їх заготівлю. Тому російське залізо дажевЛон-Доні виявлялося набагато дешевше англійської, а Англія обла-гала російське залізо митами, майже вдвічі підвищує його ціну. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||