§ 3. Міжнародне та національне регулювання міграції робочої сили
Враховуючи, що уряд кожної країни суверенно у своєму праві визначати напрямки та цілі міграційної політики, при розробці комплексу заходів, що регулюють процеси зовнішньої трудової міграції, визнано доцільним і необхідною умовою дотримуватися певних норм і стандартів, закріплених в документах міжнародних організацій. Міжнародні конвенції, в тому числі Загальна декларація вдачу людини, прийнята ООН 10 грудня 1948 р., оголошують вільний вибір місця проживання та роботи в якості основоположних прав людини.
Таблиця 5
Наслідки міжнародної міграції робочої сили
Міжнародні правові акти, що регулюють процеси мі-грації між країнами - учасницями угод, а також з третіми країнами, як правило, встановлюють ліберальні норми переміщення населення і робочої сили всередині інтеграційних угрупувань і обмежувальні - по відношенню до третіх країн. На міжнародному рівні створено кілька організацій, покликаних регулювати міграційні процеси.
Міжнародна організація праці (МОП) була створена в 1919 р., в 1946 р. МОП стала спеціалізованим підрозділом ООН. Основними завданнями функціонування МОП є:
сприяння забезпеченню соціальної справедливості:
розробка міжнародної політики і програм, спрямованих на поліпшення умов праці та життя мі-грантів;
вироблення міжнародних трудових стандартів;
боротьба з безробіттям;
дозвіл проблем соціального страхування.
Міжнародна організація з міграції (MOM) утворена в 1949 р. як міжнародна організація з де-лам біженців. У дану організацію входять понад 80 країн. У рамках MOM здійснюється розробка довгострокових програм в області регулювання міграційних потоків, технічного співробітництва, запобігання «витоку умів», надання експертних послуг.
Регулювання міграції робочої сили здійснюється за допомогою двосторонніх і багатосторонніх міжурядових угод, міжнародно-правовими актами, законодав-ством держав. У національному законодавстві знаходять відображення дві тенденції (табл. 6):
до відкритої економіки і відповідно вільному переміщенню трудових ресурсів;
до протекціонізму і обмеженням в галузі міжнародної міграції.
Більшість країн вводять в міграційну політику протекціоністські заходи, покликані захистити інтереси власного населення та національну економіку. Міжнародна організація праці визначила ряд цілей
Таблиця б
Еміграційна політика держави
еміграційної політики країн-експортерів. До них відносяться:
еміграція трудових ресурсів повинна сприяти скороченню безробіття, надходженню валютних коштів від трудящих-емігрантів, які використовуються для збалансованості експортно-імпортних операцій;
емігрантам за кордоном повинен бути забезпечений відповідний рівень життя;
вимога повернення емігрантів на батьківщину поєднується з придбанням ними в зарубіжних країнах професії та освіти.
Основою еміграційної політики є регулювання трьох фаз еміграційного циклу: виїзд робочої сили з країни, перебування за кордоном, повернення на батьківщину.
Країни-реципієнти застосовують обмеження на в'їзд трудових мігрантів:
професійна кваліфікація; віковий ценз; стан здоров'я; - фінансові обмежувальні нормативи; кількісне квотування; галузеві обмеження; соціальні обмеження ; політичні обмеження.
Економічне регулювання трудової міграції включає:
- сплату іммігрантами мита за працевлаштування; першочерговий прийом іммігрантів, які здійснюють інвестиції в економіку країни-реципієнта; податок на підприємців, які використовують працю іммігрантів ;
Російським законодавством також регулюється в'їзд іноземної робочої чинності в країну. Це дає можливість контролю процесу залучення іноземної робочої сили. Еміграція з Росії характеризується двома процесами: «витоком умів» і бізнес-міграцією, тобто еміграцією підприємців, спричиненої відсутністю політичної та економічної стабільності в Росії, засиллям криміналітету, прагненням використовувати власний капітал у більш сприятливому середовищі.
З прийняттям у 1991 р. Закону «Про зайнятість населення в Російській Федерації» (Нова редакція прийнята 20 квітня 1996) всім громадянам Росії надано право виїжджати за кордон на роботу.
Економічна міграція з Росії визначається такими факторами:
більш високим рівнем життя за кордоном і вигідними умовами праці, пропонованими там;
чисельність виїжджають буде обмежена ємністю ринків праці приймаючих країн та в цілому порівняно низьким рівнем кваліфікації робочої сили з РФ, невизнанням за кордоном російських дипломів про вищу освіту, мовним бар'єром. 1. Економічна міграція до Росії на сучасному етапі визначається наявністю вакантних робочих місць: співвідношення числа вакансій до чисельності безробітних по Росії становить 0,48. Для порівняння це співвідношення для Вірменії одно 0,004; для України - 0,046. Практично у всіх державах СНД перспектива знайти роботу дорівнює нулю, за винятком Росії, Білорусі та Узбекистану.