7.5. Методи державного регулювання економіки
знаходження найбільш вдалих і розумних комбінацій застосовуваних методів впливу, що відповідають специфіці регульованих сфер національної економіки;
облік можливих негативних наслідків у сполучених сферах економіки.
Окремі інструменти державного економічної політики можуть вживатися для різних цілей, у різних сполученнях і з різним ступенем інтенсивності. Залежно від характеру цілей буде змінюватися роль того чи іншого інструмента в арсеналі засобів державного регулювання у певний період часу. При виборі конкретних методів впливу дуже важливо знати сутність і специфіку кожного метод, структурну соподчі-ненность різних механізмів та інструментів регулювання., Несуперечливість взаємодії і т.д.
Залежно від обраних критеріїв існує кілька класифікацій методів державного регулювання економіки.
1. За ступенем безпосереднього впливу держави на процес прийняття суб'єктами управлінських рішень різняться методи прямого і непрямого впливу (рис. 7.2).
Прямі методи державного регулювання економіки роблять безпосередній вплив на діяльність господарюючих суб'єктів, вони змушують їх приймати рішення, засновані не на самостійному економічному виборі, а на приписах держави.
Непрямі методи державного регулювання економіки передбачають використання інструментів і методів впливу держави на приватне підприємництво з точки зору забезпечення макроекономічних пропорцій розширеного відтворення. Іншими словами, при їх застосуванні держава прямо не втручається в процес прийняття рішень економічними суб'єктами. Воно лише створює передумови до того, щоб при самостійному виборі суб'єкти тяжіли до тих варіантам, які відповідають цілям державної економічної політики.
Рис. 7.2. Система методів державного регулювання економіки
Непрямі методи можуть мати різну ступінь впливу на прийняття суб'єктами самостійних рішень: податки і мита, наприклад, впливають досить активно, надання ж економічної інформації ринковому сектору, хоча й економічно реалізується в інтересах державної політики, не викликає настільки серйозної реакції ринкових агентів.
2. За організаційно-інституційному критерієм прийнято розрізняти адміністративні та економічні методи державного регулювання економіки.
Адміністративні методи базуються на силі державної влади. Сукупність адміністративних методів охоплює регулюють дії, пов'язані із забезпеченням правової ін-фоструктури, і має на меті створити правові умови, найбільш сприятливі для приватного сектора. Функції адміністративних методів полягають у забезпеченні стабільної юридичної обстановки для ділового життя; захисту конкурентного середовища; гарантуванні права власності та свободи прийняття економічних рішень.
У країнах з розвиненими формами ринкових відносин адміністративні методи регулювання економіки в звичайних умовах використовуються мало. У критичних ж ситуаціях (під час воєн, кризового становища в економіці тощо) роль цих методів регулювання різко зростає.
Ступінь застосування адміністративних методів різна в залежності від сфери національного господарства. Найбільш активно вони використовуються в охороні навколишнього середовища, в галузі соціальної підтримки погано забезпечених і відносно слабко захищених верств населення шляхом створення мінімальних побутових умов.
Адміністративні методи поділяються на заходи заборони, дозволу і примусу.
Економічні методи являють собою заходи державного впливу, за допомогою яких створюються певні умови, направляючі розвиток ринкових процесів в потрібне державі русло. Ці заходи регулювання пов'язані або зі створенням додаткового матеріального стимулу, або з небезпекою фінансового збитку.
а) кошти фінансової (бюджетної, фіскальної) політики. Фінансова політика - багатопланове поняття, трактуються, з одного боку, як сукупність заходів прямого впливу з реалізації бюджетно-податкових, фіскальних цілей економічної політики, а з іншого боку, як реалізація фінансових заходів, що становлять частину державної економічної політики в цілому;
б) кошти грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика (порівняно з фінансовими заходами) відноситься до заходів непрямого впливу. Якщо фінансову політику проводить в першу чергу міністерство фінансів, будучи складовою ланкою уряду, то грошово-кредитна політика реалізується Центробанком, який володіє відносною незалежністю від законодавчої і виконавчої влади;
в) прогнозування, планування і програмування економіки .
Складання прогнозів, індикативних планів і програм як спосіб непрямого державного впливу має рекомендаційний характер для приватного сектора і орієнтоване на забезпечення ділових кіл інформацією, що дозволяє вибрати кращий шлях реалізації поточних і перспективних завдань;
г) вплив державного сектора економіки, що є самостійним комплексним інструментом.
Зріла ринкова економіка передбачає в основному непрямий вплив держави на господарюючих суб'єктів, що забезпечує свободу у прийнятті приватних економічних рішень. В умовах же трансформованою економіки (або в разі кризи) співвідношення методів має стати іншим: бюджетне (тобто пряме) регулювання висувається на перший план.