7.3. Державне регулювання економіки: основні поняття та визначення
створюючи теорію державного регулювання економіки, необхідно відмовитися від невиправданих уявлень, понять і стандартів, але одночасно зберегти накопичений позитивний досвід;
розробляючи теорію державного регулювання економіки, слід уникати гіпертрофії як загального, так і особливого (специфічного) в ній;
в процесі розробки теоретичних основ державного регулювання економіки необхідно володіти даром передбачення, тобто вловлювати перспективні тенденції економічного розвитку;
слід апробувати на практиці теоретичні положення державного регулювання економіки, іншими словами, теорія повинна орієнтуватися на вирішення практичних завдань.
Розкриваючи зміст державного регулювання економіки, постараємося його уточнити. Нам видається, що державне регулювання економіки - це система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних державними структурами та громадськими організаціями і спрямованих на ефективне функціонування національної економіки, стабілізацію економічного і соціального розвитку, узгодження інтересів суспільства та окремих верств населення в досягненні стратегічних цілей розвитку національної економіки.
У сучасних умовах національна економіка виступає як агрегований об'єкт державного регулювання в силу ряду причин:
1) як багаторівнева господарська система з розгалуженою структурою і значною кількістю взаємозалежних і взаємодіючих елементів (підсистем);
як інтегральна взаємопов'язана система господарських об'єктів, що відрізняється багатомірністю і, багато в чому, детерминированностью;
як велика складна система, що включає економічні, соціальні, екологічні та регіональні аспекти розвитку;
як імовірнісна динамічна система, що розвивається під впливом національних традицій, історичних особливостей, змін у сфері ідеології, а також цілей та інтересів основної частини населення.
Системно-структурний аспект дає можливість провести группи-ровку елементів національної економіки за різними ознаками.
В о-п е р в и х, національну економіку можна розглядати як синтез господарських систем різних форм власності.
В о-в т о р и х, у складі національної економіки можна виділити господарські системи, відповідні рівням управління економікою і різняться ступенем свободи дій і складністю розв'язуваних завдань: макроекономічну, мезоекономі-чний і мікроекономічну.
Об'єктами державного регулювання економіки є також основні сфери, галузі, регіони, і, крім того, умови соціально-економічного розвитку країни.
Окремо стоїть державний сектор, який одночасно служить і об'єктом, і інструментом державного регулювання.
До традиційних об'єктів державної власності відноситься національне надбання, що не є предметом купівлі-продажу і прибутку (земля, ліси, води, парки, музеї тощо). Під егідою держави часто знаходяться важливі галузі інфраструктури: транспорт, зв'язок, енергетика, інститути кредитно-грошової сфери (Центробанк), частина промисловості. У державному віданні перебувають зазвичай стратегічні запаси і окремі підприємства. Державна участь здійснюється також через змішані корпорації та інші форми громадського контролю. Так, у Швеції у власності держави знаходиться не більше 5% основних виробничих фондів, однак воно перерозподіляє до 80% національного доходу. У США на частку державного сектора при-ходиться 12% виробничих товарів і послуг. У державному секторі західних країн зайнята велика група людей: 11% загальної чисельності працездатних осіб у Франції та Італії, до 8-9% у ФРН, Бельгії та Голландії. Становлення і розвиток державного сектора в розвинених країнах проходило практично в одних і тих же галузях (вугільної промисловості, електроенергетики, морському, залізничному та повітряному транспорті, авіації і космонавтиці, ядерній енергетиці тощо). У сучасних умовах роль держави пов'язують зі зростанням частки державних витрат у валовому продукті. І хоча частина витрат дійсно пов'язана з утриманням державного апарату, в промислово розвинених країнах витрати складають 2-3%. Як показує практика, державне регулювання в галузі перерозподілу доходів (з метою зменшення соціальної нера-венства) і ресурсів (в цілях підтримки податкової та ціновою політикою міжгалузевих пропорцій і приватного сектора кредитами і субсидіями) спрямовано на макроекономічну стабілізацію.
Представляється, що суб'єкти державного регулювання економіки - це носії, виразники та виконавці економічних (господарських) інтересів. До останніх належать юридичні та фізичні особи, а також утворені ними групи (спілки, об'єднання). Іншими словами, в сферу державного регулювання потрапляє все економічно активне населення країни. Таким чином, держава, здійснюючи заходи регулюючого характеру, виступає як їх ініціатором, так і основним виконавцем. Як показує світовий досвід, запорука успіху державного регулювання економіки полягає в умінні державних органів управління раціонально організовувати спільні дії всіх суб'єктів державного регулювання.
Будь-який суб'єкт державного регулювання має свої типові інтереси, залежні від його соціально-економічного становища, характеру і виду виконуваної діяльності і регіонального розташування. Діями цих суб'єктів забезпечується зворотний зв'язок з ними органів, які здійснюють функції державного регулювання економіки. Цей зв'язок досить жорстка і простежується у показниках розвитку національної економіки.
По-перше, успіх (невдача) державного регулювання економіки знаходить відображення в темпах економічного зростання, зміни структури національної економіки, стан платіжного балансу, стійкості національної валюти і т.д.
В о-в торих, про успішність державного регулювання економіки можна судити за результатами, які не завжди могуг бути кількісно виміряні (наприклад, ступінь соціальної напруженості, невдоволення певних верств суспільства соціальною політикою держави і т.п .).
В-т р е т ь і х, успіх (невдача) заходів державного регулювання економіки проявляється в їх підтримці (бойкотування) носіями економічних інтересів.? У цьому зв'язку необхідно відзначити, що уточнення функцій і форм державного регулювання економіки необхідно пов'язувати із загальним історичним тлом розвитку суспільства, певною комбінацією цінностей і різних інтересів у суспільстві. Зміна співвідношення інтересів у суспільстві неминуче призводить, з одного боку, до зміни функціональної діяльності держави, а з іншого - до необхідності подальшої трансформації національної економіки. Відповідно до цього державне ре гул і-вання економіки має вловлювати динаміку зміни пріоритетів в цінностях суспільства і передбачати адекватні механізми для їх забезпечення стосовно до реалій життя.
Державне регулювання економіки передбачає обгрунтування і досягнення певних цілей. Світовий досвід свідчить про те, що розвиток суспільства вимагає одночасного вирішення комплексу різних цільових установок.
7.4. Система цілей державного регулювання економіки
Для державної економічної політики характерна ієрархічний підпорядкованість цілей, яка може бути представлена як «дерево» або «піраміда» цілей (рис. 7.1).
Рис. 7.1. Схема формування системи цілей державної економічної політики
Виходячи з функцій держави та основних принципів формування економічної політики можна виділити такі рівні в системі національних інтересів.
На глобальному рівні прийнято виділяти вищу (глобальну) мету розвитку національної економіки, яка передбачає забезпечення максимального добробуту суспільства. Цю мету важко однозначно сформулювати і оцінити кількісно, тобто в певній мірі вона має умовний характер.
Вища мета розвитку суспільства конкретизується в системі цілей другого рівня, які умовно називають головними (генеральними) цілями. У спеціальній літературі ці цілі часто трактуються як функції держави. Досягнення цих цілей служить своєрідним засобом для реалізації глобальної мети розвитку суспільства.
Генеральні цілі конкретизуються за допомогою стратегічних цілей, які нерозривно пов'язані з об'єктами державного регулювання економіки. Ці цілі взаємопов'язані. Їх склад не може залишатися незмінним і повинен уточнюватися в залежності від зміни реальної політичної та економічної ситуації в країні, системи соціальних пріоритетів, рівня усвідомлення суб'єктами державного регулювання системи пріоритетів, встановленої урядовими органами на визна-ленний період часу, і т.п.
Разом з тим слід нагадати, що цілі державного ре-гулювання економіки знаходять певну конкретність, коли чітко вибудовуються в часі і просторі і порівнюються з доступними засобами (ресурсами). У забезпеченні їх взаємоузгодження та спряженості і полягає мистецтво уряду, яка зобов'язана робити це як у стабільний час, так і в періоди перетворень, коли ціна допущених помилок виявляється особливо високою.
Необхідно відзначити, що з точки зору макроекономічної збалансованості головним завданням модернізації індустріальної системи є відповідне перетворення відтворювальних контурів національної економіки (цикли «виробництво - доходи - кінцевий попит»), при якому не порушується рівновага між ними. Разом з тим останнє передбачає забезпечення ув'язування між змінами у виробничо-галузевій структурі індустріальної системи та змінами у структурі кінцевого попиту.
Світовий досвід свідчить про те, що модернізація індустріальної системи, як правило, орієнтується на один з при-пріоритетних елементів кінцевого попиту. На сьогоднішній день найбільшого поширення в світовій практиці отримали наступні моделі модернізації індустріальної системи:
споживацьки орієнтована модель модернізації, яка спирається на насичення первинних потреб (Індія, Китай);
споживацьки орієнтована модель з опорою на капітальні блага (США, Німеччина, Англія та ін.);
експортно-орієнтована модель, що передбачає розширення експорту промислових товарів високого ступеня обробки (Південна Корея, Тайвань);
інвестиційно-орієнтована модель (Японія).
Слід зауважити, що для сучасної Росії одна з провідних
задач розробки державної економічної стратегії полягає обгрунтування і вибір конкретної моделі здійснення модернізації індустріальної системи, що враховує специфічні особливості російської економіки і суспільства в цілому. В якості основних національних пріоритетів державного регулювання економіки в умовах перехідного періоду можна назвати:
відновлення добробуту населення країни;
запобігання подальшого спаду виробництва, стимулювання подальшого зростання виробництва і ділової активності в країні;
стимулювання внутрішнього попиту на вітчизняні товари та послуги;
селективну, але серйозну і довготривалу захист національного ринку;
стимулювання накопичень і підвищення інвестиційного потенціалу економіки.
Представляється, що в якості конкретного результату державно-го регулювання перехідної економіки можна вважати набуття Росією самостійної позиції у світовому господарстві, що відповідає інтересам народу, і власної ресурсної бази для створення нової моделі економічного порядку.