§ 1. Податки в системі ринкової економіки. Податковий тягар. Принципи оподаткування
Історична еволюція призвела до формування двох моделей ринкової економіки, що характеризуються такими властивостями:
У російській економіці відбувається відродження ринкових відносин, розвиваються ліберально-ринкові тенденції, але цей процес поки не супроводжується зниженням податкового тягаря. На цій підставі можна стверджувати, що в Росії в даний час склалася якась змішана ринкова модель, що поєднує елементи двох зазначених моделей.
Вибір тієї чи іншої моделі ринку визначає податкову ємність (податковий тягар, податковий гніт, податковий прес) виробництва. Ліберальна модель дозволяє державі стягувати мінімум податків, а соціально орієнтована - припускає високі ставки оподаткування, широке коло платників, незначні пільги.
Податковий тягар може обчислюватися для економіки країни в цілому і для конкретних платників податків. Податковий тягар на макрорівні визначається як відношення загальної суми стягнутих податків до величини сукупного національного продукту і показує, яка частина виробленого суспільного продукту перерозподіляється в результаті дії бюджетних механізмів. В економічно розвинених країнах із соціально орієнтованою економікою середнє значення податкового тягаря становить 40-45%. У Росії цей показник трохи вище: з урахуванням надходжень у позабюджетні фонди він дорівнює приблизно 48%.
Для конкретного платника податків податковий тягар показує частку сукупного доходу цієї особи, яка відчужується у бюджет. Практично береться відношення суми всіх нарахованих податків і податкових платежів до обсягу реалізації. Показник податкового тягаря залежить від виду діяльності платника. Так, на підприємствах, що займаються виробництвом вин і лікеро-горілчаних виробів, він досягає 50%, так як в ціні цієї продукції велика частка акцизів; сільськогосподарські ж підприємства, на які поширюються багато податкові пільги, несуть податковий тягар, що не досягає і 10%.
Від величини податкового тягаря залежить обсяг вилучаються до бюджету коштів. Але зв'язок цих двох показників не є ні прямої, ні зворотної, а носить складний характер і описується так званої кривої Лаффера (рис. 1).
Американський економіст Артур Лаффер описав зв'язок між ставками податків і обсягом податкових надходжень до державного бюджету. У міру зростання ставки (Т) від нуля до 100% податкові надходження зростають від нуля до певного максимального рівня (Дтах), а потім знову знижуються до нуля. Податкові надходження падають після деякого значення ставки, оскільки більш високі ставки податку стримують активність господарюючих суб'єктів, а тому податкова база (на макрорівні - національний продукт і дохід) скорочується. Так, податкові надходження при ставці 100% скорочуються до нуля, бо така ставка податку фактично має конфіскаційний характер і зупиняє всяку виробничу діяльність платників. У свою чергу, 100%-вий податок, прикладений до податковій базі, рівній нулю, приносить нульовий податковий дохід.
Якщо економіка знаходиться в точці А (див. рис. 1.1), зниження ставок податку сумісно зі збереженням стійких податкових надходжень. При переході від точки А до точки В, тобто при значному зниженні податкової ставки, до бюджету надходитиме рівний обсяг коштів. Звідси висновок: більш низькі ставки податків створюють стимули до роботи, заощаджень та інвестицій, інновацій, прийняттю ділових ризиків. У результаті створюються передумови розширеного відтворення національного продукту і національного доходу. Розширилася податкова база зможе підтримати податкові надходження на колишньому рівні, навіть якщо ставки податку знизяться.
Параметри кривої Лаффера носять емпіричний характер. Це означає, що на практиці складно відповісти на запитання, при якій конкретній ставкою податку починається зниження податкових надходжень до бюджету.
Крива Лаффера може бути представлена і в іншій формі, яка б показала, куди переміщається підприємницька
? діяльність при перевищенні певного значення опо-вих ставок, тобто при порушенні принципу пропорційності оподат-кування (рис. 1.2). При збільшенні податкових ставок (в на-чалі кривої) спонукальні мотиви господарюючих суб'єктів і населення серйозно не зачіпаються і зацікавленість у легальні доходи, а також загальний обсяг виробництва сокраща-ються повільніше, ніж зростає ставка. Оскільки зменшення оподатковуваної бази відбувається повільніше, ніж збільшення ставки, доходи бюджету зростають.
Економічна сутність податків полягає у вилученні державою на користь суспільства певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП) у вигляді обов'язкового внеску.
Загальним вихідним джерелом податкових відрахувань, зборів, мита та інших платежів незалежно від об'єкта подат-
гообложенія є ВВП, який утворює первинні грошові доходи учасників суспільного виробництва і держави: оплата праці працівників, прибуток підприємств і централізований доход держави.
Розподіл ВВП передбачає дві стадії: спочатку утворюються первинні грошові доходи; потім грошові доходи учасників суспільного виробництва розподіляються на користь держави: працівники платять податок на доходи фізичних осіб до бюджету, підприємства платять податки на прибуток та інші податкові платежі.
Оподаткування в будь-якому цивілізованому державі має базуватися на певних принципах - основоположних ідеях і положеннях, існуючих в податковій сфері. Ці принципи в усі часи були предметом особливої уваги з боку суспільства, так як від них багато в чому залежало соціально-економічне благополуччя населення.
Основоположник класичної політичної економії шотландський філософ і економіст Адам Сміт (1723-1790) в своїй роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776) сформулював чотири принципи, актуальних і нині:
- принцип справедливості, який стверджує загальність на-даткування і рівномірність розподілу податків між громадянами (рівна обов'язок громадян сплачувати податки) пропорційно з їх доходами («відповідно їх доходу, яким вони користуються під заступництвом і захистом держави») . Цей принцип означає, що податки повинні стягуватися з урахуванням можливостей платника податків, який зобов'язаний брати участь у фінансу-ровании відповідної частини витрат держави. Державні податки і витрати повинні впливати на рас-пределеніе доходів. Податковий тягар покладається на одних осіб, привілеї надаються іншим.
В даний час для наочного подання ступеня нерівності доходів використовується так звана крива Лоренца (рис. 1.3). Абсолютно рівномірний розподіл доходів (абсолютна рівність) представлено на цій схемі биссектрисой ОСА, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімейних господарств отримує відповідний відсоток доходу: на 20% господарств припадає 20% доходів, на 40% господарств - 40% доходів і т . д. Область між лінією, що позначає абсолютну рівність, і кривою Лоренца (О-Е-А) відображає ступінь
нерівності доходів. Чим ширше ця область, тим більше ступінь нерівності доходів. Якби фактичний розподіл доходів бищо абсолютно рівним, крива Лоренца і бісектриса збіглися б і розрив зник. Навпаки, на кривій О-В-А показана ситуація абсолютного нерівності: 1% господарств мають 100% доходів, у той час як інші господарства не отримують ніякого доходу.
Стосовно до аналізу оподаткування, викорис-чаплі криву Лоренца, можна прийти до висновку, що про-прогресивні податки зменшують нерівність: вони роблять розподіл післяподаткових (після відрахування податків) доходів (О-Д-А) більш рівномірним порівняно з розподілом предналогових доходів (до вирахування податків) (О-Е-А). З цього випливає висновок: прогресивне оподаткування більш справедливо, оскільки забезпечує більша рівність платників; - принцип визначеності, згідно з яким сума, спосіб і час платежу повинні бути точно і заздалегідь відомі платникові податків. Це стійкість основних видів податків і податкових ставок протягом ряду років. Водночас податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптується до мінливих соціально-економічних умов.
податкові реформи йдуть безперервно, але вони, як правило, зачіпають окремі податки і збори. Загальна ж частина НК РФ не може змінюватися часто. Тому з метою забезпечення стабільності податкової системи встановлено, що акти законодавства про податки вступають в силу не раніше ніж після закінчення одного місяця з дня їх офіційного опублікування і не раніше 1-го числа чергового податкового періоду з відповідного податку. Федеральні закони, що вносять зміни до ПК у частині встановлення нових податків і (або) зборів, а також акти законодавства про податки і збори суб'єктів РФ і акти представницьких органів місцевого самоврядування, що вводять на-логи і (або) збори, набирають чинності не раніше 1 січня року, наступного за роком їх прийняття, але не раніше одного місяця з дня їх офіційного опублікування;
принцип зручності припускає, що податок повинен стягуватися в такий час і таким способом, які найбільш зручні для платника . Система і процедура виплати податків повинні бути зрозумілими і зручними для платників податків;
принцип економії, тобто скорочення витрат справляння податку, раціоналізація системи оподаткування. Суми зборів за кожним конкретним податком повинні відповідно до розглянутого принципом істотно перевищувати витрати на його збір і обслуговування.
Наш співвітчизник Н.И.Тургенев (1789-1871) в роботі «Досвід теорії податків» (1818) писав, що піддані держави повинні давати кошти до досягнення мети суспільства або дер-жави кожен по можливості і пропорційно свого доходу за заздалегідь встановленим правилам (терміни платежу, спосіб взі-манія), зручним для платника.
Німецький економіст Адольф Вагнер (1835-1917) в кінці XIX ст. концептуально доповнив принципи А. Сміта. Сміт вважав податки джерелом покриття непродуктивних витрат держави і тому захищав права платників податків. Вагнер керувався теорією колективних потреб і, отже, першорядне значення надавав фінансовим принципам достатності та еластичності оподаткування. Принципи оподаткування стали являти собою систему, яка враховувала інтереси і платників податків, і держави з пріоритетом останнього. Таким чином, фінансова наука поставила питання про збалансованість фінансових інтересів держави і платників податків.
А. Вагнер пропонував дев'ять основних правил, об'єднаних в чотири групи:
Фінансові принципи організації оподаткування:
достатність оподаткування;
еластичність (рухливість) оподаткування.
Народно-господарські принципи:
належний вибір джерела оподаткування, тобто, зокрема, вирішення питання, чи повинен податок падати на дохід або капітал окремої особи або населення в цілому;
правильна комбінація різних податків у таку систему, яка вважалася б з наслідками й умовами їх перекладання.
Ш. Етичні принципи, принципи справедливості:
загальність оподаткування;
рівномірність оподаткування.
IV. Адміністративно-технічні правила, або принципи, податкового управління:
визначеність оподаткування;
зручність сплати податку;
максимальне зменшення витрат стягнення.
Сутність оподаткування полягає в законному обмеженні
права власності. Держава, безсумнівно, має право вилучати частину власності у платника податків для формування централізованих фондів грошових коштів і, відповідно, для реалізації публічних завдань і функцій. Однак виникає питання про масштаби податкового тягаря. Яку частину власності держава має право вилучити у платника податків, щоб це було законно і справедливо? Очевидно, тут має досягатися ефективний баланс публічних і приватних інтересів.