|
Об'єктом податкової роботи є платники податків, ті, хто реально платить податки. Всі інші елементи і засоби оподаткування звертаються навколо цього центру. Головне завдання податкової роботи як такої - дати можливість або змусити платників податків передати встановлені суми грошових коштів у розпорядження держави. При цьому дії податкових органів строго обмежені законом, і вони можуть вживати тільки перераховані в законі заходи; платники податків ж право діяти будь-яким, найбільш вигідним для себе чином - як у плані переслідування своїх приватних інтересів, так і з метою економії на податках. При цьому реакція податкових органів на ці останні дії платників податків варіюється. В одних випадках податкові органи заперечують право платників податків здійснювати свідомі і цілеспрямовані («агресивні») дії виключно з метою зниження своїх податкових платежів - навіть якщо самі ці дії жодною мірою не порушують діючі закони. При цьому податкові органи виходять із концепції «наміру» - на обхід податкових законів. Іншими словами, одні й ті ж дії платника податків можуть бути визнані податковим правопорушенням - якщо вони відбуваються «з умислом знизити свої податкові зобов'язання», або не визнані такими - якщо вони вчинені випадково, без наміри та цілі заощадити на податках. Неважко помітити, що при такому трактуванні навіть переїзд платника податків в країну з більш низькими податками може бути визнаний протиправним дією (і влади, наприклад США і Канади, дей-ствительно намагаються переслідувати такі дії). На ділі ж суди рідко підтримують таку жорстку позицію податкових органів і при доказі «наміру» вимагають від обвинувачення уявлення реальних, документальних свідчень наявності такого «наміру» (наприклад, найму дорогого консультанта з міжнародного податкового планування); вчинення платником податків завед9мо невигідних для нього дій (наприклад, продажу належних йому активів за заниженими цінами), спонукання інших осіб до участі у свідомо безглуздих для них угодах і т.д.
В інших випадках податкові органи визнають право платника податків вчиняти будь-які дії, аби вони не суперечили Ткон, незалежно від їх податкових наслідків. Можливі втрати скарбниці від недоотриманих податків податкові органи відносять до недоліків законів або податкового адміністрування, і засобами боротьби з такими втратами висуваються вдосконалення податкового законодавства, зміцнення податкового контролю та проведення роз'яснювальної та інформаційної роботи з платниками податків. Правда, при формальному декларуванні такої позиції наділі податкові органи все ж прагнуть протидіяти умисним діям платників податків з обходу податкових законів - але не шляхом заперечування таких дій у судах, а засобами створення тих чи інших перешкод (і навіть іноді виходячи заточувальні рамки закону) для громадян і підприємств, що зловживають такою практикою. Прикладом можуть служити дії російських податкових органів, що перешкоджають поверненню експортного ПДВ для підприємств, формально що представили всі встановлені законом документи.
Поняття платника податків в законодавстві і на практиці не завжди має однозначне трактування.
По-перше, з точки зору економічної науки, особа, яка сплачує податок, далеко не завжди реально несе тягар цього платежу. Тому в науковому аналізі доводиться розрізняти такі поняття, як платник податку, складальник податку (податковий агент) і носій податку. Наприклад, громадянин, який сплачує податок з належного йому будинку, є і платником, і носієм податку. Однак підпри-ємство, яке перераховує в казну податки з заробітної плати своїх пра-цівників, може, в економічному сенсі, виступати і збирачем податку - якщо воно лише віднімає суми податку з заробітків своїх працівників, і платником податку - якщо воно компенсує суми утриманого податку відповідним підвищенням заробітної плати (а у випадках преміальних виплат вищим керуючим компанії часто відкрито приймають на себе обов'язок заплатити всі належні в цих випадках податки), і носієм податку - коли закладає всі свої податкові платежі в собівартість своєї продукції (що можливо при монопольному становищі компанії на ринку того чи іншого товару). В останньому випадку виникає проблема так званого «перекладання податку», яка вже цілком відноситься до сфери аналізу кон'юнктури ринкових відносин.
По-друге, платником податків може виступати, наприклад, сама особа, зобов'язана платити податок у відношенні отриманого ним доходу. Але обов'язок платити податок може бути покладена і на особа, що сплачує такий дохід - причому, з покладанням всій відпові-ності за сплату податку на це особа і з повним звільненням від цієї відповідальності реального одержувача доходу. Крім того, якась особа може призначити свого представника з виконання своїх податкових зобов'язань (забезпечивши або забезпечивши його необхідними засобами), і законодавство різних країн по-різному трактує межі і склад відповідальності платника податків за помилки або порушення, допущені його представником при виконанні цього доручення.
Нарешті, при деяких видах угод законодавець л тому взагалі не встановлює платника податків (як особи, зобов'язаної при всіх умо-вах заплатити встановлену суму податку), або залишає це на вус-мотренного сторін конкретного комерційного підприємства або угоди. Наприклад, при спадкуванні спадкоємець може ухилитися від сплати полагающегося податку, просто відмовившись від вступу в права на-слідування, і він не несе ніякої відповідальності, навіть якщо потім виявиться, що з якихось причин податок не може бути сплачений із суми спадкового майна. Інший приклад - продаж нерухомого майна, коли сторонам зазвичай надається повне право самим визначити платника податку. Ще одним прикладом є експорт або імпорт товарів, при якому митні збори може платити як відправник, так і одержувач товару (незалежно від інших його обов'язків по здійсненню угоди).
|