| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Порушення процесів формування суспільного капіталу, відособленість реального і фінансового секторів економіки | ||
|
Орієнтиром для ринкових процентних ставок служила величина ставки рефінансування, яка в умовах жорсткого курсу грошово-кредитної політики з 1991 по 1995 р. мала тенденцію до зростання. Якщо в травні 1991 р. ставка рефінансування (у номінальному вираженні) становила 6%, то в грудні 1995 р. - 160%, причому її максимальний рівень протягом цього періоду досягав 220%. Найбільш істотне зниження ставки рефінансування (до 21%) мало місце в жовтні 1997 р., проте в 1997-1998 рр.. в умовах фінансової кризи ставка рефінансування була різко підвищена. До травня 1998 р. динаміка ставки рефінансування надавала істотний вплив на ставки міжбанківського ринку і банківського кредитування. Поступове зниження ставок за банківськими кредитами (їх середньорічна величина становила 1995 320,3%, в 1996 р. 146,8%, в 1997 р. 42,0%) призвело до створення сприятливих умов для залучення коштів фінансового ринку у виробництво. Разом з тим темпи зниження процентних ставок відставали від темпів скорочення інфляції. Так, в 1997 р., коли рівень ставок кредитування був найбільш низьким, різниця між річною нормою рента-бельностп в середньому по 'промисловості та ціною залучення позикових коштів становила 24 процентних пункту. У цій ситуації для більшості виробників кредити залишалися недоступними. Позикові кошти могли бути використані або у виробництві високорентабельних видів продукції, або при збереженні системи кредиторської заборгованості. За розрахунками Міністерства економіки РФ, показники рентабельності в сфері матеріального виробництва (без урахування збиткових підприємств і організацій) свідчать про, те, що кредити під 20% річних можуть бьпь доступні лише для вузького кола галузей, що забезпечують 1,8% сукупного випуску продукції (хіміко-фармацевтична і парфюмерно-косметична галузі, зв'язок), під 16% річних - для забезпечують 3,9% сукупного випуску (крім зазначених - нікель-кобальтова галузь, оборонна промисловість і ряд інших галузей), під 14% - для галузей, що забезпечують 11,2% сукупного випуску (це коло додатково включає трубопровідний транспорт загального користування тощо). Сформована динаміка ставок на кредитному ринку була ориен-тувати на прибутковість інших сегментів фінансового ринку, серед яких найважливіше місце до фінансової кризи займав ринок державних цінних паперів. Розвиток цього ринку значною мірою визначалося станом державних фінансів, дефіциту держбюджету. Здійснений в Росії перехід від фінансування дефіциту бюджету за рахунок прямої емісії та бан-ковського кредитування до залучення кредитних ресурсів шляхом розміщення на ринку державних цінних паперів визнано в усьому світі найменш інфляційним способом покриття державних витрат, що обумовлює його широке застосування у фінансовій практиці цивілізованих держав. Однак на відміну від Росії прибутковість казначейських зобов'язань в країнах з розвиненою ринковою економікою є низькою, що відповідає відомому положенню, відповідно до якого державні цінні папери як високоліквідні та надійні інвестиційні активи є малодохідними. З урахуванням міжнародних стандартів прибутковості малоризикованих державних цінних паперів, а також того, що на російському фінансовому ринку практично відсутні інші надійні і високоліквідні інструменти, рівень дохідності державних зобов'язань повинен був бути значно нижче. Тим часом у російських умовах розміщення коштів у державні цінні папери (насамперед - ГКО і ОФЗ) виступало як переважний спосіб вкладення коштів не тільки з точки зору ліквідності і надійності, а й прибутковості. Рівень прибутковості ГКО-ОФЗ коливався від 30 до 300% в поточному вираженні, що значно перевищувало аналогічні показники не тільки в розвинених, але і в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною еконо-мікой1. Ринок державних цінних паперів привертав значну частину ресурсів кредитного ринку, зменшуючи можливості кредитування реального сектора. Російський ринок корпоративних цінних паперів характеризувався ще більшим ступенем залежності від поведінки іноземних власників, частка вкладень яких у російські акції за різними оцінками доходила в окремі періоди до 70-95% від загального обсягу. Середньорічна доходність державних короткострокових зобов'язань в 1997 р. становила,%: у США 5,1, у Франції 3,34, Німеччині 3,3, Великобританії 6, '5, Італії 5,5, Польщі 21,1, Китаї 7,5, Казахстані 17,3, Молдові 17,1. Як і на фінансовому ринку в цілому, на російському ринку корпоративних паперів переважали короткострокові спекулятивні вкладення. Відповідно до методики Standard & Poor's кредитний рейтинг Росії ще до зниження в результаті фінансової кризи і відомих подій 17 серпня 1998 р.1 був невисоким і належав до категорії, позначеної ВВ, що означає приналежність російських цінних паперів до категорії спекулятивних активів. Будучи переважно спекулятивним, ринок корпоративних цінних паперів не виконував своєї ролі в системі суспільного відтворення капіталу, практично не був пов'язаний з реальним сектором економіки. Уразливість фондового ринку підтвердилася його чутливістю до світової та внутрішньополітичної кон'юнктури. У результаті кризи з жовтня 1997 р. по серпень 1998 курси акцій російських підприємств впали в 5-6 разів, а дохідність ГКО зросла до 200%, що сприяло значному збільшення державного боргу і призвело до фактичної неможливості її оплати та девальвації рубля. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||