2.3. Національна економічна безпека в контексті розвитку світового господарства
Що стосується відкритої економіки, то її можна визначити як національне господарство, орієнтоване на всемірне залучення зовнішніх факторів і сфер діяльності, розвиток якого характеризується тенденціями, що діють у світовій економіці, високим якісним і кількісним рівнем участі економічних операторів у зовнішньоекономічних зв'язках, постійним їх розвитком і розширенням.
У попередніх параграфах під ступенем відкритості національної економіки ми мали на увазі рівень її залученості в світове господарство, в світогосподарські зв'язки, в процес формування глобальної економіки. Звичайно ж, не маючи в своєму розпорядженні розвиненими продуктивними силами, не володіючи відповідним рівнем конкурентоспроможності галузей і компаній, національна економіка навряд чи може відігравати помітну роль у міжнародному поділі праці. У кожної країни складається своя міра відкритості економіки, яка залежить від розвитку ринкових відносин, поведінки економічних операторів, традицій і схильностей в країні в частині, що стосується соціально-політичного та культурного сприйняття зв'язків із закордонним бізнесом. «Своя міра відкритості» визначається сукупністю ряду факторів (розвитком ринкових відносин, забезпеченістю ресурсами, соціально-політичними особливостями тощо).
Серед країн, що не володіють необхідними природними ресурсами або економіка яких не здатна повністю задовольняти потреби власного населення, в даний час в світі налічується навряд чи більше двох-трьох, які продовжують спиратися тільки на власні сили. Безперспективність і обмеженість замкнутого розвитку розуміють уряду практично всіх країн. Формальним свідченням цього служить і те, що переважна більшість країн світу складаються членами таких міжнародних організацій, як Всесвітня торгова організація, Міжнародний валютний фонд, різних інтеграційних угрупувань.
Економіка одних країн відкрита більше, інших - менше. Ступінь її відкритості залежить не тільки від наведених факторів (природних і виробничих ресурсів, галузевої структури господарства тощо), а й від того, наскільки платоспроможне населення, наскільки багаті національні компанії. У кінцевому рахунку відсутність на внутрішньому ринку певних товарів за наявності попиту на них і платоспроможного населення об'єктивно змусить країну вступати в тісний контакт з світовими виробниками.
Разом з тим світовий досвід свідчить про те, що чим вище питома вага сировинних і базових галузей в національній економіці, в структурі експорту, тим нижче відносна залученість країни в міжнародний поділ праці (а це загальний тип МРТ) і, отже, нижчий ступінь залученості національної ^ економіки у світову. І навпаки, якщо країна широко представлена на світовому ринку готової продукції, нових технологій, тобто бере участь у міжнародному поділі праці приватного і одиничного типу, то ступінь її відкритості висока.
Для оцінки ступеня відкритості економіки, найчастіше використовують два показники: експортну та імпортну квоти.
Експортна квота (Ке) являє собою кількісний показник, що характеризує значимість експорту для економіки країни в цілому, і розраховується як відношення вартості екс-порту (Е) до вартості ВВП за відповідний період (як правило, за рік):
Отже, можна стверджувати, що більш високий ступінь відкритості національної економіки означає її більш щільну інтеграцію у світове господарство, велику залежність від відбуваються в ньому процесів. Посилення взаємозалежності національних господарств має й інший аспект: йдеться про міжнародної економічної безпеки країни, можливі загрози, що виникають через надмірне, домінуючого впливу зовнішніх факторів на стан економіки, умови її зростання.
Національна економіка, країна, інтегруючись у світове господарство, створюють умови для «виведення» компаній на орбіту світових і регіональних ринків. В цілому зростання експорту розглядається як позитивний фактор, але тут необхідно зробити застереження: якщо країна бере участь у міжнародному обміні, масово по-подані сировину і матеріали, що відносяться до так званих «Нево-зобновляемим джерел», то виникає загроза для економічної безпеки країни (вичерпання ресурсів, різке погіршення надалі економічних позицій).
Одночасно розвиток зовнішньоекономічних зв'язків зумовлює зростання імпортних поставок товарів і послуг. Практиці відомо не так вже й багато випадків, коли країни розвивали експорт і стримували або навіть знижували імпорт. З ростом імпорту, природно, зростають поставки товарів на внутрішній ринок, що веде до загострення конкуренції, тепер вже не тільки між місцевими фірмами, але й за участю іноземних компаній. Немає потреби докладно розбирати відомі приклади того, як зарубіжні компанії витісняли місцеві фірми, й які були виробництва закривалися. І тут також є велике поле для дискусій з економічної безпеки тієї чи іншої країни.
Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків призводить до посилення взаємозв'язків і взаємозалежності суб'єктів міжнародного поділу праці і виникнення необхідності поєднувати вигоди від спеціалізації та кооперації з захистом від негативного зовнішнього впливу. Не даремно в ході побудови інтеграційної економічного угруповання будівництво зони вільної торгівлі (перший етап інтеграції) здійснюється в найбільш болючих умовах для всіх інтегруються економік, бо відбуваються процеси зниження до нуля імпортних мит і появи на внутрішньому ринку іноземних конкуруючих компаній, що завжди супроводжується чутливими потрясіннями для місцевих компаній. Виникає ризик нестабільності національної економіки, який обумовлений тим, що торговельні відносини, в які вступають економічні оператори, не можуть бути абсолютно безпечними, втрачається взаємовигідність, вони ставляться під загрозу розпаду і т.д.
Є підстави стверджувати, що рух у бік відкритості національної економіки пов'язане з виникненням багатьох складних проблем, однією з яких, як бачимо, є економічна безпека, тобто визначення оптимальних умов взаємодії національної економіки зі світовим господарством.
Економічну незалежність і безпеку держави слід розглядати у взаємозв'язку зі стратегічними національними інтересами, що випливають з історичного, політичного, економічного, соціального та культурного розвитку цієї країни з урахуванням головних тенденцій світового розвитку. З багатьох прикладів новітньої історії слід, що названі правлячими колами державні інтереси поточного етапу розвитку даної країни на певному історичному етапі можуть не збігатися повною мірою з довгостроковими національними інтересами або навіть не збігатися зовсім. Багато в чому це залежить від політичної мети і політичної волі керівних кіл даної держави, від розуміння його ролі у світовій системі. Найчастіше відбувається підміна дійсно національних інтересів країни інтересами окремих вельми впливових кіл. Тому трактування багатьох основоположних принципів, понять економічної безпеки, економічної незалежності може відрізнятися від загальноприйнятих в економічній науці.
У цьому зв'язку вважаємо корисним розглянути сучасні трактування принципів національної та міжнародної економічної безпеки і потім проілюструвати їх у більш розгорнутому форматі.
Під національною економічною безпекою ми розуміємо створення, підтримку і послідовне використання сукупності внутрішніх факторів і умов, необхідних для забезпечення сталого поступального розвитку господарства країни, підвищення добробуту населення, вирішення соціальних, екологічних, політичних, культур но- правових та психологічних питань.
З урахуванням викладеного можна визначити поняття міжнародна економічна безпека. Воно означає створення, підтримку і послідовне використання зовнішніх факторів і умов, необхідних для забезпечення сталого поступального розвитку господарства країни, підвищення добробуту населення, вирішення соціальних, екологічних, політичних, культурно-правових та психологічних питань.
Необхідно мати на увазі, що при розвитку зовнішньої торгівлі, в умовах припливу іноземних інвестицій в окремих країнах може зберегтися лише відносна економічна безпека, обумовлена ступенем залежності від світового господарства.
Здається логічним, що взаємозалежність за певних умов може перерости в економічну залежність, привести до таких причинно-наслідковим ситуацій, при яких зовнішні фактори починають чинити значний вплив на розвиток національного господарства на даному етапі.
Проблеми економічної залежності національної економіки вирішуються головним чином за допомогою прийнятих державою заходів, які можна поділити на три групи:
заходи щодо усунення зовнішньої причини, що призвела до залежності від якого -то негативного для нього фактора;
заходи з ліквідації наслідків даного чинника і з недопущення його в подальшому;
спроба держави перекласти понесені витрати на альтернативних партнерів.
До найбільш ефективним заходам, які може прийняти дер-дарства, відносяться диверсифікація торговельних зв'язків, розширення географії зовнішньоекономічних відносин. Разом з тим в умовах сформованих відносин між компаніями та корпораціями, в умовах повсюдної діяльності ТНК встановлення і розвиток нових зв'язків, зміна партнерів - справа дуже нелегка.
До досить перевіреним засобів відносяться зміцнення та інтенсифікація різнобічного співробітництва, не тільки розвиток суто торговельних зв'язків, а комбінація торгівлі, інвестицій, науково-технічного співробітництва і т.д. Тут також існують певні перепони, і багато що залежить від рівня розвитку економіки, позиції галузей і компаній на світовому та регіональних ринках.
Перспективним варіантом може бути посилення економії і створення резервів для запобігання можливих наслідків від виникаючих «сюжетів залежності». Однак і тут можуть їло-житися певні обставини, здатні зіграти і деструкції-тивную роль. Показовим у цій частині приклад Румунії 1980-х років, коли країна інтенсивно розплачувалася з зовнішніми боргами, акумулювала для цього великі валютні кошти, істотно знизила соціальну фінансування, але практично відмовилася від імпорту, що вкрай негативно позначилося на економіці в цілому.
Формування експортних виробництв також відноситься до дієвим заходам, здатним відвести негативні наслідки навчаючи-стия у міжнародному обміні, посилити приплив ресурсів. Звичайно, цей захід можна розглядати як певною мірою рятівну, але також не позбавлену недоліків: вище вже згадувався сировинної фактор.
Є заходи більш радикальні - це заходи, що носять «каральний характер», наприклад військовий чи економічний натиск, ембарго. Можна, наприклад, припинити постачання нафти або газу або просто накрутити ціни на енергоносії, як це трапилося восени 1973 р., що вилилося в міжнародний енергетичний криза (країни ОПЕК різко підвищили ціни на нафту для розвинених країн). Втім, це досить комплексний приклад, що охоплює вузол протиріч.
У ряді випадків країни дотримуються політики прихильності національним традиціям, ідеологічним установкам на обмеження зовнішнього впливу, неминучого при широких обмінах, побоювання конкуренції, в тому числі недобросовісної. Всі ці заходи відносяться в основному до протекціоністських.
У частині міжнародної економічної безпеки можна навести досить відомий приклад. Після 1973 розвинені країни, що входили до ОЕСР, вжили заходів щодо недопущення надалі ситуації, що отримала назву світова енергетична криза і поставив розвинені країни в серйозну залежність від нафтовидобувних країн. Було створено Міжнародне енергетичне агентство, якому поставили завдання проводити моніторинг енергетичної ситуації в світі і розробляти стратегію сталого розвитку.