| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.2. Основні моделі господарського розвитку країн | ||
|
Останній фактор нечасто обговорюється в науковому середовищі, оскільки торкається національні почуття, але відомий класик ще в 1920-ті роки писав приблизно так: для побудови високоефективного суспільного ладу людина повинна навчитися американської підприємливості, німецької педантичності, фінансової хватці французів (від себе додамо японську організованість) та ін, тобто втілити в собі відсутні якості, змінити сформований століттями менталітет, усуваючи огріхи. У перехідний до ринку період, особливо на початку 1990-х років, в Росії багато говорилося про необхідність вивчити і впровадити у себе досить ефективні і отримали визнання моделі економічного розвитку: «шведську модель», «південнокорейську »,« турецьку »та ін І були не тільки зроблені серйозні спроби до впровадження деяких їхніх елементів, а й розбиралися механізми та інструментарій втілення їх у життя мало не в цілому. Однак практика продемонструвала свою реакцію - реакцію відторгнення, привносимого ззовні, того, що здавалося переконливим і прийнятним. Уявімо коротенько суть відомих моделей економічного розвитку, відзначивши найбільш важливі їх особливості, то на чому вони базуються, і виділимо ті моменти, які не дають права вважати їх універсально прийнятними. У минулому тепер уже столітті тривали процеси становлення державно-монополістичної системи господарювання. У вітчизняній і зарубіжній літературі більш відомий термін «го-сударственно-монополістичний капіталізм». Суть становлення цієї системи в тому, що після Другої світової війни участь держави у розпорядженні своєю власністю розширилося. Держава стала «брати під своє крило» ті засоби виробництва, комунікації, які не могли ефективно розвиватися навіть при акціонерній формі володіння. Власність держави встала в один ряд з іншими формами власності: індивідуальної, акціонерної, кооперативної та ін Незважаючи на протікали в ряді держав процеси приватизації, а потім і часткової реприватизації, державні та змішані підприємства, не кажучи про приватні, складають каркас сучасного економічного устрою країн з розвиненою економікою, нових індустріальних країн, країн з перехідною економікою. Державні підприємства функціонують, як правило, в галузях інфраструктури з великим терміном окупності інвестицій (транспорті, зв'язку, комунальному господарстві тощо), в капіталомістких виробництвах (добувна промисловість тощо). У рамках державно-монополістичної системи господарювання реалізація відносин приватної власності вже невіддільна від економічної ролі держави. І це здійснюється через різноманітні інструменти впливу і взаємовпливу держави і бізнесу, як прямі, так і непрямі: наприклад здійснення макроекономічної діяльності держави; (податки, кредитна політика тощо) - це сфера тісної взаємодії найбільших монополій і держави; законодавча діяльність також здійснюється у співпраці монополій і держави, що офіційно виглядає як легальна діяльність лобістських груп. Разом з тим відносини між державою і монополіями не можна спрощувати. З одного боку, держава обслуговує потреби монополій, з іншого - воно змушене вживати заходів з регулювання та обмеження дій капіталу, пом'якшувати негативні наслідки панування капіталу. Ця суперечливість пронизує всю систему взаємодії держави і приватного бізнесу, обумовлюючи неминучість конфліктів і протиборчих тенденцій з таких питань, як форми і методи державного регулювання, обмеження і прерогативи державної влади і т.д. І одна з причин цього полягає в тому, що держава і бізнес аж ніяк не завжди демонструють на ділі «єдине ціле, моноліт». В цілому ж можна сказати, що механізм регулювання суспільного виробництва являє собою цілком органічне з'єднання централізованого державного впливу і ринкових відносин, в рамках якого співіснують, впливають і взаємодіють приватновласницькі регулятори відтворення (конкуренція, ринок), частномонополістічеський планування і державні важелі централізованого регулювання. Головною організуючою силою є ринок, але характер ринкових відносин кінця і початку XX в. розрізняється. Аналізуючи проблеми, пов'язані з сучасними умовами відтворення і реалізації виробленої продукції, слід ще раз зазначити, що відтворювальний процес вийшов за межі національних економік і фактично здійснюється в масштабах світового господарства. Сьогодні економіка багатьох і багатьох країн у набагато більшому ступені, ніж навіть три десятки років тому, залежить від стану світового ринку, від потоків капіталу і товарних мас, рухомих з одних країн в інші, від світової кон'юнктури. При розробці національної моделі економічного розвитку необхідно враховувати зазначені вище особливості розвитку світової економіки на сучасному етапі, державно-монополістичне будова системи. Ось на цих-то підходах і виникли три моделі економічного розвитку країн, які в цілому показали і продемонстрували досить високу ефективність. І треба підкреслити, що сліпе їм наслідування не дасть результатів. Це лише свого роду «скелет з регульованим хребтом», який використовується виходячи з особливостей тієї чи іншої економіки. Розглянемо суть ліберальної моделі, її характерні риси. Ця модель характеризується, мабуть, чотирма особливостями: абсолютним переважанням приватної власності, зосередженням держави на регулюванні макроекономічної політики, забезпеченням максимальної свободи суб'єктам ринку за допомогою законодавчих методів, тим, що відносно невелика частка державного бюджету та державних інвестицій спрямовується на соціальне забезпечення. Найбільш яскравий приклад ліберальної моделі економічного розвитку - США. Американські умови були досить сприятливими для розвитку цієї моделі: велика територія, наявність природних ресурсів, величезний і багатий споживчий ринок і, нарешті, культ ринкових відносин і принципів конкуренції. Переселенці з Європи, що прийшли в Америку, повинні були освоювати нові території в складних умовах, які буяли постійною необхідністю буквально битися за виживання. Розміщення на власних фермах сприяло вихованню в дусі надії тільки на себе, на свої здібності. Цим багато в чому пояснюється тяжіння саме до цієї моделі. Треба особливо відзначити, що США в даний час є беззаперечним світовим економічним лідером. Досить порівняти сукупний світовий ВВП в 2002 р. - 32 трлн дол і ВВП США - 12 трлн дол, як стане зрозуміла величезна роль американської економіки. У цьому зв'язку багатьма країнами, що розвиваються на різних етапах свого розвитку була зроблена спроба скопіювати американську економічну модель. Однак, як правило, цілі досягалися тільки після внесення суттєвих поправок. Модель соціально орієнтованої економіки має досить відмінностей від попередньої. Вона може бути охарактеризована такими параметрами. По-перше, в країнах, що вибудовують свою економіку за такою моделлю, відзначається значне число змішаних компаній, в яких вагома частка держави та державної власності. По-друге, макроекономічне регулювання економіки з боку держави не обмежується тільки кредитно-грошової, податково-бюджетною політикою. Регулювання та контроль здійснюються і в інших важливих сферах економіки, наприклад в інвестиційній політиці, в регулюванні зайнятості населення. По-третє, дуже важливе місце в політиці, що проводиться займають створення і підтримку справедливої конкуренції, створення сприятливих умов для середнього та малого бізнесу, підтримку відповідної структури і навіть пропорцій в економіці. Від попередньої моделі соціально орієнтовану відрізняють також і висока частка держбюджету у ВВП, розвинена система соціальної підтримки населення при провідній ролі в ній держави. Крім того, в рамках цієї моделі відзначається досить сильний вплив так званої виробничої демократії - профспілок, зокрема. У даному випадку в якості конкретного прикладу можна навести Німеччину. У післявоєнний період країна відчувала величезні труднощі. Перед нею стояло завдання поєднання ліберальних ідей розвитку економіки та відповідальності держави за вирішення соціальних проблем. В результаті виникла ідея будівництва соціального ринкового господарства, як альтернатива, з одного боку тоталітарної економіці фашистського режиму. З іншого боку, німецькі керівники тієї пори віддавали собі звіт в тому, що спроба впровадження в життя кейнсіанських ідей (державне втручання в економіку), яких в той період при-держивался держави-переможниці, могла б дати осічку. В результаті виникла модель «держава безпосередньо не займається регулюванням економіки, але встановлює, правила роботи в умовах вільної конкуренції». Ця модель економічного розвитку найбільш глибоко прижилася в скандинавських країнах, чому, до речі, сприяв в чому менталітет громадян, ті цінності, які були ними створені і якими вони дуже дорожать і сьогодні. На початку параграфа ми перерахували фактори, властиві тим чи іншим країнам, і практично всі вони характерні для Північної Європи. Слід все ж таки виділити деякі з них особливо. Це дійсно демократична участь різних партій і рухів в органах влади та їх практичну участь у розробці основних великих економічних параметрів. До особливостей скандинавської моделі слід віднести і те, що в публічній економічного життя активну участь беруть профспілки, різні громадські організації. Фахівці виділяють також і специфічну культуру праці, і етику ведення бізнесу. Розглядаючи моделі економічного розвитку, які були втілені в окремих країнах і які справили великий вплив на інші країни світу, безумовно, не можна обійти Японію, країну, економіка якої є другою у світі, хоча і поступається за ВВП американському 7,5 трлн дол Японська модель розвитку, або «японське диво», грунтувалася на деяких специфічних для неї факторах. Після війни в Японії були розпушені великі монополії і створено конкурентне середовище в економіці, поставлена під суворий контроль фінансова політика. У зв'язку з убогістю природних ресурсів був визначений інтенсивний шлях розвитку країни і експортна орієнтація економіки. Залежність від імпорту енергоресурсів змусила ефективно вирішувати проблему енергозбереження. Важливу роль зіграла унікальна модель організації виробництва, заснована на поєднанні передового зарубіжного досвіду (імпорт і впровадження вже поліпшених ліцензійних розробок) і традиційних національних особливостей. До цих пір викликає інтерес суть так званих «трьох священних корів японського дива»: системи довічного найму; визначення ставки заробітної плати та службового просування залежно від стажу роботи в даній компанії і віку; створення профспілок на фірмах, а не галузевих. Японську модель також намагалися відтворити, але відсутність істинно японського менталітету і традицій не принесло країнам успіхів, хоча окремі елементи японського управління в ряді випадків прижилися. Приклади розвитку країн з тієї чи іншої моделі показують не тільки те, на досягнення яких орієнтирів направлено їх економічний розвиток, але і те, наскільки ці моделі вписуються в логіку розвитку світового господарства, яке їх взаємовплив. Останній аспект дуже важливий при розгляді процесу інтеграції в рамках Євросоюзу. Не вдаючись у подробиці, відзначимо лише те, що неприєднання Швеції та Данії до євро, у всякому разі на початковому етапі, зайвий раз демонструє взаємовплив економічної моделі розвитку держави на регіональні економічні процеси та політики інтеграційних угруповань на країни. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||