| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Нова стратегія науково-технічного та соціально-економічного розвитку | ||
|
Найбільш складним питанням для нової моделі є знаходження шляхів сполучення економічного зростання з підвищенням якості життя. Це робить життєво необхідної нову стратегію науково-технічного та соціально-економічного розвитку, яка включає ряд аспектів: технологічний: розвиток безвідходних та енерго-і ресурсозберігаючих технологій, створення і широке застосування нових технологій в галузі утилізації відходів (включаючи ядерні), рекультивації землі та очищення водних басейнів, створення і використання альтернативних джерел енергії; соціально-економічний: створення умов для якісного зростання, продуктивного і повного використання людських ресурсів, гуманізації праці і підвищення якості трудового життя, скорочення робочого часу; соціально-психологічний: зміна ієрархії особистих і суспільних потреб, відмова від матеріального надспоживання у бік підвищення і задоволення культурних і інтелектуальних потреб; суспільно-політичний: зміна пріоритетів економічної і науково-технічної політики в бік поліпшення якості життя. В останні десятиліття XX в. виробництво в розвинених країнах знаходиться під впливом ряду нових довготривалих факторів, у тому числі: загострення конкуренції та її глобалізація, зросла невизначеність у динаміці господарства країни, зростаюча диверсифікація виробленої продукції, підвищення ролі її якості, зміна характеру використовуваної робочої сили та підвищення її потреб. Інтереси виживання в цих умовах вимагають від підприємців кардинальних змін не тільки в технології, а й в організації виробництва і в управлінні працею. Сучасна логіка виробництва орієнтована на вироблений продукт як кінцеву і самодостатню мету, якій підпорядкована організація всіх стадій, ланок і окремих функцій з його створення і збуту. Виробництво в цьому випадку розглядається як єдине ціле, а не як з'єднання розрізнених технологічних і трудових операцій. У різноманітних формах відбувається рух у напрямку створення нової, альтернативної тейлоризму моделі розвитку і використання людських ресурсів, яку можна визначити як антропоцентричну систему виробництва. У цьому русі зливаються в єдиному інноваційному процесі перетворення в технології організації виробництва з перебудовою системи підготовки та перепідготовки робочої сили. Нова модель використання людських ресурсів спирається на новий механізм трудової мотивації, що зчитує зрушення в ціннісної орієнтації робітників і службовців, що поєднує матеріальні і моральні стимули, індивідуальні та колективні форми оплати. Поширюються форми оплати, увезення не стільки з поточної виробленням, скільки з загальною компетенцією працівника, його потенційними можливостями. Підвищується роль разових виплат, ув'язаних з результатами діяльності підприємства або компанії. Великий ефект досягається при з'єднанні участі в результатах з бригадної формою організації праці. У 70-і і 80-і роки в розвинених країнах Заходу проводилися різноманітні реформи, спрямовані на розширення прав трудящих на робочому місці. Ці реформи призвели до зменшення істотного розриву між рівнями політичної та економічної демократії, збільшили залученість робітників у справи їхніх підприємств. Розширення прав трудящих охоплює участь як у результатах діяльності підприємств або компаній, так і у власності та управлінні. Отримує все більшого поширення відповідає об'єктивним потребам інноваційної економіки залучення трудящих до управління. Воно здійснюється на різних рівнях, починаючи від робочого місця і закінчуючи (у деяких країнах) галузевими або загальнонаціональними. За наявності спільних рис постіндустріального розвитку та глобалізації світової економіки зберігають своє значення національні та регіональні відмінності в соціально-економічних процесах, в тому числі і в групі розвинених країн. З великою часткою умовності тут можна виділити три основних типи розвитку: американський, японський і західноєвропейський. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||