| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Визначення джерел фінансування інвестицій | ||
|
Розробка основних напрямків інвестування пов'язана з проведенням одночасної роботи з визначення джерел їх фінансування. Прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів проводиться на основі зіставлення обсягів, передбачених при формуванні основних напрямів інвестиційної діяльності, і часткою, що припадають на інвестиційні активи при розподілі ефективного потенціалу банків між різними групами активів, з урахуванням майбутніх потоків грошових коштів у вигляді платежів і надходжень, оцінки можливостей залучень коштів на фінансовому ринку в рамках загальної фінансової стратегії банку. При цьому потрібно забезпечення відповідності не тільки загальних обсягів інвестицій та джерел їх фінансування, а й ряду структурних показників. Такі важливі характеристики інвестування, як прибутковість і ризик, неабиякою мірою залежать від виду використовуваних для фінансування інвестицій банківських ресурсів, що розрізняються за вартістю залучення, ступенем ризику їх вилучення та ін Важливим елементом інвестиційної політики є аналіз структури пасивів, вибір оптимального співвідношення між власним капіталом банку і його борговими зобов'язаннями, визначення структури боргових зобов'язань за строками погашення, ризикам зміни вартості, прогнозування альтернативних форм мобілізації інвестиційних ресурсів. Така стратегія формування інвестиційних ресурсів дає можливість зіставити структурні показники джерел фінансування інвестицій з характеристикою аналізованих об'єктів інвестування, згрупованих за строками, ліквідності і перспективам збільшення. Прийняття інвестиційних рішень банку має бути орієнтоване на досягнення оптимального співвідношення між обсягом і структурою вкладень і їх ресурсним забезпеченням з позицій максимальної прибутковості і мінімального ризику, що є цільовою функцією інвестиційної політики банку. Це передбачає прогнозування напрямків інвестування в майбутньому періоді на основі прогнозованих змін обсягу і структури інвестиційних вкладень і джерел їх фінансування. Таким чином, управління інвестиційною діяльністю має охоплювати як формування основних напрямків інвестування, так і визначення необхідного ресурсного забезпечення. При формуванні джерел фінансування конкретних видів інвестиційних вкладень необхідний облік специфіки різних видів банківських ресурсів, що дозволяє здійснити їх аналіз по * ступеня стабільності, витратам залучення та іншими критеріями. Найбільш надійним і стійким джерелом фінансування інвестицій є власні кошти (капітал) комерційного банку. Власні кошти банку внаслідок істотної специфіки банківської справи в порівнянні з іншими сферами комерційної діяльності займають невелику частку в загальному обсязі банківських ресурсів. Основними джерелами фінансування активних операцій, складовими найбільшу частку в структурі банківських пасивів, є депозитні кошти (термінові і до запитання). Депозити до запитання на відміну від строкових вкладів, виступаючи більш дешевим джерелом ресурсів для банку, водночас складають групу пасивів, що характеризуються підвищеним ступенем ризику вилучення. Значна частина залучених російськими банками коштів носить безстроковий чи короткостроковий характер. Ця обставина лежить в основі негативної оцінки багатьма економістами інвестиційного потенціалу російських банків. Однак і при сформованій структурі ресурсної бази є певні можливості використання частини короткострокових коштів для фінансування середньо-та довгострокових інвестицій без порушення ліквідності. Незважаючи на постійний рух коштів на окремих рахунках, у загальній їх сукупності можна виділити якийсь стабільний, що не-знижуваний залишок. Коефіцієнт трансформації, що характеризує кордону трансформації безстрокових ресурсів в термінові, за розрахунками становить 10-40% від суми величини залишків на рахунках до запитання. Як джерела фінансування інвестицій можуть використовуватися і ресурси, що формуються за рахунок залучення позик. До них відносять кредити Центрального банку, міжбанківські позики, кошти, отримані в результаті емісії боргових зобов'язань (облігацій, векселів). Позикові джерела використовуються для фінансування інвестицій банками, які проводять активну політику. Для розширення можливостей фінансування інвестиційних активів, підтримки ліквідності вони часто прибігають до великих позиках грошових коштів на фінансовому ринку. При цьому найважливішою умовою використання позикових коштів є зіставлення витрат їхнього залучення з передбачуваними доходами від інвестиційної діяльності. На основі аналізу специфіки руху різних видів банківських ресурсів виходячи зі ступеня стабільності можна виділити наступні три групи: найбільш стабільні (власні кошти банків і довгострокові зобов'язання); стабільні (строкові та ощадні депозити, позики в інших банків, незнижуваний залишок депозитів до запитання); нестабільні (піддані коливанням залишки депозитів до запитання). Чим більше частка стабільною і дешевої частини банківських ресурсів, тим за інших рівних умов вище прибутковість і стійкість комерційного банку. Будь-які зрушення в структурі активів і пасивів впливають на прибутковість і ступінь ризику банківських операцій. В основі цих зрушень лежать зміни кредитної та інвестиційної політики банку, які, в свою чергу, визначаються цілим рядом макроекономічних і мікроекономічних чинників. Фактори, що визначають інвестиційну політику банків До макроекономічних факторів, що впливає на інвестиційну політику комерційного банку, можна віднести: економічну і політичну ситуацію в країні; стан інвестиційного та фінансового ринку; комплекс законодавчих і нормативних засад банківської діяльності; політику оподаткування; структуру і стабільність банківської системи та ін Аналіз і облік даних факторів у процесі формування інвестиційної політики передбачає збір і обробку вихідної інформації. Аналітична інформація для оцінки можливостей інвестування представлена наступними блоками: макроекономічна ситуація та інвестиційний клімат; основні показники, що характеризують макроекономічний розвиток інвестиційного ринку в цілому; основні показники розвитку окремих сегментів інвестиційного ринку; показники інвестиційної привабливості галузей економіки; показники інвестиційної привабливості регіонів; дані про динаміку окремих інвестиційних інструментів; дані про діяльність окремих господарюючих суб'єктів; законодавчі та нормативні акти, що визначають режим інвестиційної діяльності банків; положення про оподаткування різних видів банківської діяльності. Результати оцінки розглянутих показників служать важливим орієнтиром при прийнятті інвестиційних рішень. Якість вихідної інформації багато в чому визначає рівень інвестиційного аналізу. Основні мікроекономічні чинники, які впливають на формування інвестиційної політики, включають: обсяг і структуру ресурсної бази, що визначають масштаби і види інвестиційної діяльності; загальну мотивацію діяльності банку, характер і значимість стратегічних цілей, що обумовлюють вибір інвестиційної політики; стадії життєвого циклу банку; розміри, організаційну будову і функціональну структуру банку; якість інвестиційних вкладень, яке визначається з урахуванням альтернативності прибутковості, ліквідності та ризику; прибутковість порівнянних активів; Розробка інвестиційної політики передбачає не тільки вибір напрямів інвестування, але і врахування низки обмежень, пов'язаних з необхідністю забезпечення збалансованості інвестиційних вкладень комерційного банку. Цілі і обмеження встановлюються законодавчими та нормативними актами органів грошово-кредитного регулювання, а також органами управління банків. Центральний банк Російської Федерації регламентує інвестиційну діяльність комерційних банків, визначаючи пріоритетні об'єкти інвестування та обмежуючи ризики шляхом встановлення ряду економічних нормативів (використання ресурсів банку для придбання акцій, видачі кредитів, резервування під знецінення цінних паперів, неповернення позик), диференційованих оцінок ризику по вкладенням в різні види активів. Організація інвестиційної політики в банку передбачає розробку внутрішніх інструктивних документів, що фіксують основні принципи і положення інвестиційної політики. Досвід банківської практики свідчить про доцільність формулювання інвестиційної політики у вигляді інвестиційної програми. Відображаючи мети інвестування, інвестиційна програма визначає основні напрямки вкладень і джерела їх фінансування, механізм прийняття та реалізації інвестиційних рішень, найважливіші характеристики інвестиційних активів: прибутковість, ліквідність і ризик, їх співвідношення при формуванні оптимальної структури інвестиційних вкладень. Обліковуються при інвестиційної програми ог раничения пов'язані з наступними обставинами. Оскільки цьому виду діяльності притаманні значні ризики, для прийняття інвестиційних рішень необхідно визначити ризик втрати ін-вестиционного капіталу шляхом порівняльного аналізу прийнятного для інвестора рівня ризику і середнього рівня ризику, властивого даними активам, а також можливості його елімінування за рахунок диверсифікації активів або здійснення альтернативних інвес -тиций. Альтернативні інвестиції можна визначити як вкладення в активи, поведінка яких при настанні конкретній ситуації є діаметрально протилежним. Разом з тим, оскільки загальна мета інвестування полягає в отриманні доходу, важливо забезпечити не тільки збереження основної суми інвестицій, але певний стабільний дохід у вигляді поточних грошових виплат або прирощення ринкової вартості активів. Тому поряд з виявленням ступеня ризику втрати капіталу слід визначити межі прийнятного ризику доходів від інвестиційних вкладень. Взаємозв'язок інвестиційних вкладень і джерел їх фінан-нансування обумовлює залежність доходів від інвестування та витрат мобілізації інвестиційного капіталу. Тому кордоном допустимого ризику виступає середньозважена вартість залучення інвестиційних ресурсів. Встановивши в процесі розробки основних напрямів інвестування переважні форми доходу, інвестор визначає частку кожної форми в сукупному доході від інвестиційних вкладень. Як зазначалося, управління інвестиційною діяльністю передбачає аналіз структури активів для приведення їх у відповідність зі структурою інвестиційних ресурсів та забезпечення необхідного рівня ліквідності. Ліквідність інвестиційних активів повинна бути зв'язана з характером пасивів, які є джерелом їх фінансування. За ступенем ліквідності у складі інвестиційних вкладень можна виділити: найбільш ліквідні активи, ліквідні активи і малоліквідні активи. При виявленні змін ліквідності різних груп інвестиційних активів, порушенні встановлених вимог ліквідності і зростання ризику необхідно переглянути склад інвестиційних вкладень портфеля і вжити їх реструктуризацію. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||