| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
8.5. Особливості оподаткування підприємств малого бізнесу | ||
|
Акордний податок. Найпростішою формою поставлений податку є фіксована сума податку, що встановлюється залежно від виду економічної діяльності. Такий підхід застосовується в Гані, Монголії, України та інших країнах. Інший підхід до оподаткування доходів малого бізнесу полягає в тому, щоб встановлювати розмір регулярних виплат залежно від вартості власного капіталу. Наприклад, в Болівії податкове зобов'язання встановлюється у вигляді фіксованих виплат, розмір яких залежить від категорії власного капіталу платника податків. Спочатку не передбачалося жодних пільг, і такий порядок застосовувався до всіх господарюючим суб'єктам, чий капітал був нижче 48 тис. болівіано (що складає близько 20 тис. дол США). При цьому власний капітал поділено на шість категорій залежно від його величини. Проте в 1990 р. число таких категорій було зменшено до чотирьох і від оподаткування були звільнені всі господарюючі суб'єкти, чий капітал не перевищував 1000 болівіано, а верхня межа оподаткування була знижена до 10 800 болівіано. Для дрібних сільгоспвиробників і тваринницьких кооперативів встановлений режим, що передбачає щорічну сплату єдиного податку, який замінює собою податок на сільськогосподарське майно, податок на поставлений дохід підприємств і ПДВ. У деяких сільських районах податком обкладаються тільки сільськогосподарські ділянки, що перевищують встановлений розмір, який коливається від 10 до 500 га залежно від місцевості. Визначення суми податку у вигляді процентної частки від обороту або валової виручки. При цьому за базу при обчисленні податкового зобов'язання приймається комерційний оборот підприємства (підприємця). Дійсно, цей показник дуже простий для обліку та контролю і дозволяє забезпечити певні надходження до скарбниці. Разом з тим обсяг обороту або валової виручки підприємства слабо співвідноситься з його реальним чистим доходом і, як правило, неточно відображає здатність платника податків сплачувати податок. Незважаючи на цей недолік, дана податкова модель звичайно використовується в НЕ-багатих країнах, що розвиваються, податкові органи яких ще не мають достатнього досвіду і ресурсів. Так, в Мексиці діє особливий режим оподаткування індивідуальних підприємців, зайнятих виключно операціями у сфері роздрібної торгівлі. Замість того щоб обкладати підприємницький дохід відповідно до правил звичайного або спрощеного режиму оподаткування, сума податку для таких платників податків визначається як 2,5% від обороту. Стосовно до ПДВ податкова база встановлюється податковими органами шляхом підсумовування всіх угод за винятком тих, до яких застосовується нульова ставка оподаткування. За умови, що платник податку веде спрощений облік і має всю необхідну документацію, нарахований ПДВ може компенсувати суму податкового зобов'язання, обчислену шляхом застосування податкової ставки до встановленої податковій базі. У минулому в цій країні в порядку експерименту були випробувані різні особливі режими оподаткування дрібних платників податків. До проведення податкової реформи в 1988 р. діяли дві схеми оподаткування малих підприємств. Перша називалася особливим режимом оподаткування та поширювалася на видобувну промисловість і сільське господарство, транспорт та видавничу діяльність. Друга схема називалася режимом оподаткування малих платників податків (СопИЬіуетеБ МепогеБ) і поширюється на всі інші малі підприємства, чий валовий дохід не перевищував певного рівня. В даний час індивідуальні підприємці мають право перейти на спрощений режим оподаткування, якщо їх доходи від підприємницької діяльності та процентний дохід у попе-дущем році не перевищували встановленого рівня, який періодичних-но індексується з поправкою на інфляцію . На кінець 1990-х рр.. дрібними платниками податків вважалися ті, чий дохід не перевищує 1,9 тис. песо. Крім того, спрощений режим оподаткування поширюється на платників податків, зайнятих в землеробстві, живіт-ринництва, рибальстві, лісовому господарстві, пасажирському та вантажному транспорті незалежно від розміру доходу. Виняток становлять платники податків, понад чверть свого валового доходу отримують у вигляді комісійних та інших подібних винагород. В Угорщині застосовується більш складна система поставлений податку на малі підприємства та індивідуальних підприємців, передба-чає прогресивні податкові ставки. Підприємці, чия валова виручка за попередній рік не перевищує 3 млн форинтів (для будь-якої діяльності, крім роздрібної торгівлі) або 15 млн фо-Ринта (для роздрібної торгівлі), мають право перейти на систему поставлений податку. Поставлений оподатковуваний дохід визначається як 20% від валової виручки або 13% для операцій у сфері роздрібної торгівлі, за винятком діяльності в таких сферах, як гро-дарське харчування, туризм, побутові послуги, надання послуг за коротко-строковим проживанню і гральний бізнес. Для осіб, які здійснюють роздрібну торгівлю продуктами харчування, побутовою хімією, парфумерії-мерією та іншими товарами, що продаються в спеціалізованих магазинах, оподатковуваний дохід становить 7% від валової виручки. По-сле того як встановлено вид економічної діяльності та визначена податкова база, до неї механічно застосовуються чотири прогресивно зростаючі податкові ставки: 12,5, 25, 30, 35% (остання - для доходів, що перевищують 800 тис. форинтів на рік). Деякі країни застосовують більш складні моделі та методики, що поєднують різні вищеописані підходи. Крім того, вони використовують більш індивідуальний підхід до визначення податкової бази та більш детальну класифікацію видів економічної діяльності. Як правило, ці країни розробляють досить повний набір критеріїв для визначення податкового зобов'язання і прагнуть до більш точній оцінці рентабельності для кожного підприємства. Системи поставлений податку можуть поширюватися на підприємства певного розміру або займаються певними видами діяльності, а також на осіб окремих професій, які або механічно підпадають підданий режим, або переходять на нього за своїм вибором. У Франції з 1992 р. введені два окремих режиму оподаткування - для малих і так званих мікропідприємств. Підприємства з річним оборотом до 50 тис. євро вважаються мікропідприємств та звільняються від сплати ПДВ. Поставлений дохід для таких підприємств визначається як 50% річного обороту. Раніше такі підприємства підпадали під спрощений режим, який тепер поширюється тільки на комерційні та промислові підприємства, чий оборот не перевищує 100 тис. євро (для підприємств, що торгують промисловими та продовольчими товарами та надають послуги з тимчасового проживання) або 30 тис. євро (для підприємств у сфері послуг). Визначення податкової бази для кожного окремого платника податків являє собою досить складну процедуру. Подат-говое зобов'язання визначається за підсумками обговорення питання на-платником податку та податковим інспектором, в ході якого платника податків представляє основну інформацію (річний оборот, сума придбаних товарів і послуг, кількість зайнятих працівни-ків). Інструкції з порядку обчислення суми податку містяться в доповідях про рівень рентабельності в різних галузях економіки. Для фермерів, рибалок та осіб, зайнятих у лісовому господарстві, введено особливий режим оподаткування (regime simplifie de l'agriculture). Го-довой оборот в даному випадку не повинен перевищувати 100 тис. євро, а поставлений оподатковуваний дохід встановлюється виходячи з розміру зе-мельних ділянки, виду сільськогосподарської культури та територі-альної схильності. В Іспанії існує два спрощених режиму оподаткування, які діють стосовно до прибуткового податку і ПДВ. Перший - це спрощена система оподаткування, під яку підпадають 86 видів економічної діяльності в промисловості, будівництві, роздрібній торгівлі та секторі послуг. Критерієм служить кількість зайнятих працівників, передбачене для кожного виду діяльності. Розмір чистого доходу і підлягає сплаті сума податку визначаються за допомогою особливих непрямих методів на основі об'єктивних норм, показників і коефіцієнтів (наприклад, вид економічної діяльності, кількість працівників, площа займаного приміщення, кількість місць, кількість використовуваних автотранспортних засобів, кількість кімнат, споживання електроенергії та т.д.). Мінімальна сума ПДВ, що підлягає сплаті, визначається як сума фіксованих квот, що встановлюються для кожного виду підприємств незалежно від їх фактичного обороту. Другий режим оподаткування, аналогічний французькій системі оподаткування сільського господарства, передбачає фіксовані ставки для фермерів і скотарів. Сільгоспвиробники підпадають підданий режим, тільки якщо їх продукція не піддається ніякої переробки або промисловій обробці, за винятком застосування консервантів. Крім того, їх річний оборот не повинен перевищувати 400 тис. євро. Чистий підприємницький дохід обчислюється шляхом застосування коефіцієнта (змінна величина, що встановлюється залежно від виду сільськогосподарської культури або породи худоби) до доходу, отриманого від реалізації продукції. У надзвичайних обставинах, таких як пожежа або стихійне лихо, квоти і коефіцієнти зменшуються в кожному конкретному випадку. У Туреччині успішно застосовується особлива модель аккордного податку. Вона передбачає звільнення деяких категорій дрібних на платника податків, що мають доходи від підприємницької діяль-ності, від обов'язку вести бухгалтерський облік. Підданий ре-жим підпадають платники податків, чий річний оборот не перевищує 732 млн турецьких лір (917 млн турецьких лір - для великих міст), а також особи певних професій, що не вимагають вищої освіти, такі як акушерки, фельдшери, професійні укладачі прохань та ін , доходи яких, за оцінкою міністерства фінансів, насилу піддаються визначенню. Метод аккордного податку також застосовується в сільському господарстві, при цьому тут враховується розмір сільськогосподарських угідь, кількість дерев і розмір передбачуваної виручки. Акордних податком також обкладаються деякі категорії осіб, які працюють за наймом, дохід яких важко визначити. До них відносяться особи, які працюють за наймом у власників торговельних закладів, художники, висококваліфі-царювати робочі, особи, які займаються приватним візництвом, співро-ники приватних будівельних компаній, робітники, наймані вла-ділками нерухомості, а також інші категорії налогоплательщи-ков, що визначаються міністерством фінансів і митним відомством. Платники аккордного податку звільняються від сплати прибуткового податку і ПДВ. Модель, заснована на методі адміністративного визначення поставленийдоходу (для платників податків, які ухиляються від співпраці з податковими органами). У рамках цієї моделі податкові органи визначають оподатковуваний дохід підприємства на підставі своєї оцінки - у тих випадках, коли необхідна інформація для визначен-Пія фактичного доходу відсутня, оскільки платник податків не подав податкову декларацію або зазначені у декларації відомості не підтверджуються відповідними обліковими документами. Хоча використовувані в таких випадках методи оцінки аналогічні вищеописаним, обставини їх застосування різні. У звичайному порядку закон передбачає, що сума поставлений доходу і обчислена сума податку повинна бути узгоджена між платником податків і збирачем податків. Коли ж податок визначається на основі непрямих показників, то мова йде про ситуацію, при якій платник податків не подає необхідних відомостей або його розрахунки не задовольняють податкового інспектора. Таким чином, податковий інспектор може вдаватися до своїй оцінці осудної доходу тільки в тих випадках, коли він підозрює платника податків у небажанні співпрацювати з податковими органами. В Ізраїлі подібні методи визначення доходу використовуються протягом більше чотирьох десятиліть. У цій країні розроблено детальний звід правил, що допомагає податківцям обчислювати податкове зобов'язання підприємства в тих випадках, коли подана податкова декларація викликає сумніви. Для визначення передбачуваного доходу використовуються певні показники, такі як кількість місць у ресторані, ціна страв у меню, розмір магазину, кількість працівників і т.д. Застосовувані показники і нормативи засновані на результатах вивчення відповідних видів економічної діяльності та узгоджені між податковими органами та керівниками підприємств, що займають провідне положення в даному секторі економіки. Вони регулярно публікуються в засобах масової інформації і використовуються в судах при винесенні рішень з податкових спорів. Підприємці, які підпадають під цю систему оподаткування, могли вести свій облік по довільним формам, на них не поширювалися обов'язкові правила ведення бухгалтер-ського обліку. Після податкової реформи 1976 ведення бухгалтерського обліку стало обов'язковим для всіх підприємств. У процесі реформи були розроблені так звані «методичні вказівки», які стали головним керівництвом для податкових інспекторів при оцінці доходу на підставі власного судження (в тих випадках, коли подана податкова декларація викликає підозри чи платники податків порушують правила ведення бухобліку). Методичні вказівки складаються з трьох частин: а) загальний опис даного сектора економіки; б) фінансові показники по даному сектору, такі як середня виручка та чистий прибуток; в) рекомендована методика проведення податкової перевірки конкретного підприємства даного сектора. Незважаючи на те що платники податків неодноразово намагалися опротестувати застосування методів адміністративної оцінки доходу підприємств - і сучасні, і колишні, більш жорсткі варіанти, податкові влади все ж таки залишають їх у своєму арсеналі. При застосуванні оподаткування на основі поставлений доходу найважливішою проблемою є встановлення меж податкових вилучень, а також меж застосування цієї моделі. Якщо встановити досить пільгові податкові ставки, але занадто високу межу комерційного обороту, то цими пільгами невиправдано будуть користуватися досить великі підприємства. Якщо ж податкові ставки будуть невиправдано високі, а граничний рівень комерційного обороту - занадто низький, то мале підприємство віддасть перевагу піти в тінь і не платити ніяких податків. Слід зазначити, що з точки зору податкового адміністрірова-ня набагато більш зручно передбачити одну і ту ж верхню межу як для застосування поставлений податку, так і для звільнення від ПДВ. Крім іншого, це значно спрощує ведення бухгалтерського обліку. Одна з проблем, що існують в Угорщині, полягає в тому, що підприємства обкладаються поставлений податок, якщо їх оборот не перевищує 3 млн форинтів (15 млн - для підприємств роздрібної торгівлі), але при цьому підлягають оподаткуванню ПДВ вже починаючи з 1 млн форинтів. Таким чином, платники податків з оборотом менше 1 млн форинтів зобов'язані дотримуватися лише самі мінімальні вимоги з бухгалтерського обліку, в той час як ті платники податків, чий оборот становить від 1 до 3 млн форинтів (від 1 до 15 млн форинтів - для підприємств роздрібної торгівлі), не надто виграють від спрощеної системи бухобліку за поставлений податку, оскільки ПДВ вимагає застосування зовсім інших правил. Це створює плутанину і позбавляє малі підприємства стимулу підкорятися вимогам податкового законодавства. Деякі країни вважають за краще не встановлювати граничних розмірів обороту. Замість цього вони визначають, які види економічної діяльності найважче оподаткувати, і застосовують до них поставлений податок незалежно від розміру підприємства. Як правило, при застосуванні таких систем страждають інтереси скарбниці, оскільки в цих випадках за базу беруться доходи найменш прибуткових підприємств даної галузі чи сфери діяльності. Крім того, в цьому випадку найбільше виграють саме великі підприємства. Для них сума поставлений аккордного податку може виявитися невиправдано малою - в порівнянні з їх реальними доходами. Наприклад, для Ізраїлю це виявилося серйозною проблемою. Поставлений податок у цій країні застосовувався занадто широко, в тому числі і по відношенню до фізичних осіб, більше того, він поширювався навіть на тих юридичних осіб, які мали достатньо можливостей для ведення звичайного бухобліку і в принципі повинні були самі обчислювати своє податкове зобов'язання. Серйозною проблемою це стало і для Мексики, де в результаті застосування поставлений податку підприємства в ряді галузей економіки підприємці змогли отримати непередбачений прибуток. Обкладенню поставлений податком підлягали підприємства, зайняті у сфері вантажних автомобільних перевезень, землеробства, тваринництва, лісового господарства та рибальства, незалежно від їх розміру, так що всі вони платили податок з кілограма продукції або з одного вантажного автомобіля. Це дало можливість більш великим компаніям вдаватися до трансферного ціноутворення і різного роду зловживань. Наприклад, одна велика корпорація, чия дочірня компанія займалася вантажними автомобільними перевезеннями, платила їй величезні суми за перевезення вантажів, з тим щоб перевести на неї частину прибутку, оскільки податкове зобов'язання дочірньої компанії обчислювалася з кількості вантажівок, а не з суми прибутку. За відсутності верхньої межі оподаткування поставлений податок у платників податків немає стимулу переходити в кінцевому підсумку від спрощеної до звичайної системи оподаткування та бухгалтерського обліку. У цьому випадку спрощена система перестає служити свого роду школою, після якої компанії можуть переходити до виконання стандартних вимог податкового законодавства. Однак навіть за умови правильного вибору галузей і верхніх меж обороту залишається ще проблема запобігання можливості відходу від податку за рахунок маніпулювання нормативами і параметрами, встановленими для платників поставленийдоходу. Наприклад, ко-гда сума податку для осіб вільної професії встановлюється залежно від розміру службового приміщення, це створює для них стимул перебратися в менше приміщення, практично не втрачаючи при цьому клієнтів. Таким чином, розмір потенційних податкових надходжень залежить від того, наскільки легко можуть бути приховані або замінені вибрані параметри. Вибір таких показників доходу, як обсяг трудовитрат або розмір власного капіталу та інвестицій матиме довгострокові наслідки для рівня і виду зайнятості та накопичення капіталу. У цьому випадку поставлений податок буде швидше походити на податок з конкретних параметрів, а не з доходу як такого. Таким чином, для того щоб поставлений податок служив надійним механізмом поповнення скарбниці, дуже важливо вибрати правильні параметри для різних видів економічної діяльності. Очевидно, при їх виборі слід орієнтуватися на ті з них, які більш важко приховати, підробити або замінити і які мають достатньо надійну постійний зв'язок з рівнем реального доходу підприємства. Інша проблема, пов'язана із застосуванням поставлений податку, полягає в тому, що для полегшення процесу його адміністрування доводиться жертвувати точністю при оцінці фактично одержуваного доходу. Дійсно, застосування спрощених режимів оподаткування грунтується на методі статистичних середніх значень; в результаті в окремих випадках фактичні результати діяльності підприємства можуть різко відрізнятися від тих, що розраховані за загальною формулою для даної галузі економіки. У таких випадках платники податків віддають перевагу відмовлятися від поставлений податку і переходити на звичайний режим оподаткування, однак без відповідної підготовки в області стандартного бухобліку вони можуть зіткнутися з певними труднощами. Вибір конкретного методу розрахунку поставлений податку означає, що податкові органи повинні бути готові нести певні витрати з уточнення нормативних показників, з тим щоб забезпечити необхідний ступінь точності. Очевидно, що більш складні процедури будуть вимагати більших витрат за їх систематичному оновленню. Якщо спочатку процес податкового адміністрування спрощувався, то на цій стадії вже доводиться жертвувати простотою заради більш точного і справедливого визначення доходу. Можливість дотримання розумного балансу між необхідним рівнем точності і простотою в адмініструванні залежить від наявних ресурсів податкових органів, а також першочергових завдань, які ставить перед собою податкова служба. У ряді країн спрощені вимоги щодо ведення бухгалтерського обліку вводяться з «поправкою» на те, що деякі категорії платників податків не вміють ні читати, ні писати, а тим більше вести облік, або ж у них немає можливості вести докладний облік, необхідний для самоначісленія податку. Зрозуміло, дане положення не поширюється на осіб вільної професії (лікарів, адвокатів і т.д.), оскільки передбачається, що вони в змозі вести бухгалтерський облік, а також підприємства, провідні дорожні та будівельні роботи і зайняті в будівництві, які надають транспортні, складські послуги і т.д. Слід також зазначити, що в більшості країн платникам податків дозволяється відмовитися від моделі поставлений податку і перейти на звичайний режим оподаткування - за умови виконання ними певних вимог. Однак якщо платник податків переходить на звичайний режим, то у нього не повинно бути, протягом певного періоду часу, права на повернення до спрощеної системи. В іншому випадку можливість безперешкодного переходу з спрощеного на звичайний режим і назад означала б зручний спосіб заниження суми податкового зобов'язання. При успішному веденні справ платник податків вибирав би спрощений режим оподаткування, при якому податковий тягар на найбільш високу частину прибутку дорівнює нулю, оскільки податкове зобов'язання визначається виходячи з середніх показників, які нижче реально отриманого прибутку. І навпаки, якщо підприємство працює нееффек-тивно або зазнає збитків, платник податків вибирав би звичайний ре-жим оподаткування, що дозволяє приймати до відрахування збитки. У цьому відношенні всі країни зазвичай займають досить жорстку позицію. У Болівії, наприклад, якщо платник податків відмовляється від спрощеної системи оподаткування, він вже не має права повернутися до неї в майбутньому. В Іспанії правила не такі суворі. Там підприємець, що відмовився від спрощеної системи оподаткування, не має права повернутися до неї протягом як мінімум найближчих трьох років. Одна з пасток, що підстерігають країни, які вводять спрощену систему, полягає в тому, що підприємства, які сплачують поставлений податок, складають підроблені рахунки-фактури для постачальників, що підпадають під звичайний режим оподаткування. Це дозволяє їм зменшувати оподатковуваний дохід, завищуючи свої витрати. Для того щоб протистояти цьому, податкові органи можуть або здійснювати більш жорсткий контроль за оформленням рахунків-фактур малими підприємствами, або (у тих країнах, де податкова служба ще-досить зміцніла) взагалі заборонити дану практику, як це зробила, наприклад, Болівія. У Беніні та Іспанії платники податків не зобов'язані оформляти стандартні рахунки-фактури з ПДВ за винятком особливих випадків. У Беніні вони оформляються в тих випадках, коли покупцеві потрібно рахунок-фактура для пред'явлення до відрахування витрат на виробничі цілі, в Іспанії - коли покупець має право на залік вхідного податку або при експорті товарів і послуг. При введенні моделі обкладення за поставлений дохід досить серйозною залишається проблема корупції. Наділення податкових інспекторів правом визначати оподатковуваний дохід на свій розсуд відповідно до довільними критеріями віддає платників податків цілком у владу податкових органів і відкриває шлях для службових зловживань. У цьому випадку платники податків можуть вступати в змову з податковими інспекторами, для того щоб ті провели оцінку в їх інтересах. Все це підриває довіру до податкової служби в цілому і створює їй погану репутацію в очах громадськості. Ця небезпека особливо велика для країн з високим рівнем корупції і низькою оплатою праці співробітників податкових органів. У зазначених країнах бажано слід уникати довільних і нечітких методів визначення оподатковуваного доходу, що дають можливість податковим інспекторам вирішувати деякі питання на свій розсуд. Крім того, при визначенні оподатковуваного доходу слід по можливості уникати безпосередніх контактів з платниками податків. Разом з тим для тих випадків, коли застосовувана модель оподаткування надає певну свободу дій для податкового інспектора, а оподатковуваний дохід визначається індивідуально, закон повинен захищати платника податків від надмірних вимог податкових органів. Зокрема, платник податків повинен мати за-кінне право на спростування, а всі виникаючі розбіжності поса-ни об'єктивно розглядатися в податковому суді. В Ізраїлі опо-вий інспектор має право застосовувати будь-який метод за своїм розсудом для оцінки оподатковуваного доходу на підставі власного судження тільки в тих випадках, коли він не приймає зазначену в податковій декларації суму. Однак він не має права на довільний відмову і повинен докладно обгрунтовувати, чому він не бере податкову декларацію платника податків, і на чому грунтуються його власні розрахунки. Якщо платник податків знаходить обчислену суму податку надмірно високою, він може звернутися до суду, однак при цьому на нього покладається тягар доведення своєї правоти. У цілому застосування поставлений податку щодо малого біз-неса дає неоднозначні результати. З одного боку, спрощується податкове адміністрування, з іншого боку, витрати на інфор-мування платників податків про новий податковий режимі, на об-Постановою методики визначення оподатковуваного доходу, на забезпечення дотримання всіх необхідних правил можуть виявитися ненабагато менше витрат на адміністрування звичайних податків, якими про -лагаются фактичні доходи. При цьому завжди слід мати на увазі, що основна мета введення спрощеного режиму оподаткування або поставлений податку - дати можливість альтернативного підходу в тих випадках, коли деякі категорії платників податків не в змозі вести складний бухгалтерський облік або коли визначення фактичного доходу являє собою занадто обтяжливе і ненадійну процедуру . З досвіду оподаткування малого бізнесу, накопиченого зарубіжними країнами, можна витягти наступні уроки. По-перше, слід реалістично підходити до поставлених завдань. Як правило, застосування подібних схем не призводить до помітного зниження адміністративних витрат і не обіцяє значного підвищення бюджетних доходів. Тому реально очікувати скорочення масштабів ухилення від оподаткування, підвищення загальної податкової дисципліни в сфері малого бізнесу, зниження витрат на платника податків на виконання вимог законодавства і т.д. По-друге, слід визнати, що більш прості системи вменен-ного податку дозволяють збирати значно більші обсяги подат-гових надходжень. Спроби надмірно розширити коло платників податків, які зобов'язані сплачувати поставлений податок, приводять до дуже незначного зростання податкових доходів і звужують базу для звичайного режиму оподаткування, який потенційно може забезпечити набагато більше надходжень. Коли Болівія свого часу перевела 62% платників податків на спрощений режим налогооб-розкладання (RTS), це дало менше 1% приросту всіх податкових поступ-лений. По-третє, при виборі методу оподаткування уряд повинен враховувати ресурси і можливості податкових органів. Так, якщо податковим органам не вистачає сил і можливостей, щоб змусити тіньові структури платити податки за звичайними правилами, то слід подумати про введення спрощених моделей оподаткування, які більш легко піддаються податковому контролю (наприклад, ввести оподаткування залежно від виду економічної діяльності або розміру комерційного обороту). По-четверте, для застосування спрощених моделей налогооб-розкладання необхідно встановити обгрунтовані верхні межі обороту - інакше буде відкрита можливість для зловживання таімі режимами з боку великих компаній, а також для ис-користування малих підприємств у різних схемах ухилення від оподаткування. По-п'яте, необхідно ретельно продумати і підготувати порядок обліку та реєстрації платників податків, що переводяться на спрощені моделі оподаткування. Податкові органи повинні добре знати платників податків, з якими вони працюють - з тим, щоб вміти правильно визначати середній рівень їх рентабельності і при необхідності коректувати розмір поставлений податку. По-шосте, санкції за порушення вимог податкового законодавства повинні бути невідворотними. Слід регулярно проводити податкові перевірки суб'єктів малого підприємництва і у випадку доведених податкових правопорушень карати порушників за всією суворістю закону. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||