| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
8.4. Проблеми боротьби з трансферним ціноутворенням | ||
|
1) більш рівномірного розподілу доходу багатонаціональних корпорацій між юрисдикціями, в яких ці компанії ведуть свою діяльність; 2) уникнути подвійного оподаткування. Проблема трансфертних («трансферт» - договірна передача товару, надання послуги) цін має особливе значення для оподаткування прибутків і доходів, що витягаються в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Головною вимогою для усунення спотворює ефекту застосування трансфертних цін на податкові зобов'язання платника податків, є укладення угод з залежними або дочірніми підприємствами рівно за тими ж цінами і тарифами, які застосовувалися б їм у відносинах з повністю незалежними контрагентами. Основні труднощі контролю за угодами такого роду полягає в тому, що податковий орган у цьому (міжнародному) випадку має справу тільки з однією стороною угоди і позбавлений можливості ефективно перевірити обгрунтованість і законність використовуються в даних угоді цін і інших умов відносин між торговими партнерами. Враховуючи, що великі компанії зазвичай мають свої виробничі та торговельні відділення та філії в різних країнах світу, у них відкриваються широкі можливості для переорієнтування своїх товарних і грошових потоків, при якому їх сукупні на-кові платежі зводилися б до мінімальних розмірів. Особливе значення для такої діяльності має наявність окремих країн (зазвичай невеликих), які застосовують на своїй території особливо пільгові податкові режими або надають повне звільнення від податків для іноземних компаній і громадян, які використовують їх територію для розміщення своїх філій, відділень або дочірніх фірм. Основна мета податкового законодавства відносно практики застосування трансфертних цін полягає в тому, щоб споріднені підприємства-платники податків заявляли про свої податкові зобов'язання і сплачували податки з фактичної частки доходу, одержуваного від контрольованих трансакцій. Не менш значуще і забезпечення рівномірного розподілу податкових надходжень між різними податковими юрисдикціями (країнами). Загальна ідея боротьби проти спотворень у податкових доходах держав, внесених застосуванням трансфертних цін, полягає в тому, що ціни, що встановлюються в угодах між взаємопов'язаними підприємствами, повинні - для цілей оподаткування - відображати ціни, які були б встановлені незалежними сторонами в аналогічних угодах при аналогічних умовах на відкритому ринку. У цьому полягає принцип здійснення угод на відстані витягнутої руки (принцип РВР), який є міжнародним визнаним стандартом для формування трансфертних цін. Майже у всіх країнах існують внутрішні податкові правила, на підставі яких податкові органи коректують трансфертні ціни при їх відхилення від цього принципу. У європейських країнах принцип РВР є базовим, що дозволяє обмежувати зловживання у вигляді отримання групами акціонерів прихованої прибутку компаній, що не оголошеної в порядку розподілу дивідендів. Як правило, цим користуються власники контрольного пакета акцій. Регулювання у таких випадках здійснюється на основі перерахунку прибутку з урахуванням так званих конструктивних дивідендів. Спочатку даний принцип був введений у вживання законами Австрії, Німеччини, Люксембургу, Нідерландів, Швейцарії і деяких інших європейських країн. У США методи боротьби проти поширення трансфертних цін стали застосовуватися в період Першої світової війни. Ці методи були спрямовані на те, щоб перешкодити компаніям приховувати прибутки шляхом відповідних операцій із дочірніми компаніями, що знаходяться за кордоном, завищуючи або занижуючи ціни у міжнародних угодах. В обох випадках за основу була прийнята концепція рівного ставлення або принципу нейтралітету: тримачі контрольного пакета акцій в компанії ставляться в рівне становище з іншими акціонерами, а контрольовані платники податків ставляться в настільки ж рівне становище з неконтрольованими платниками податків. З точки зору практичної адаптації внутрішнього податкового законодавства до застосування принципу РВР можна виділити сле-дмуть три групи країн: країни, які включили у свої податкові закони явні чи неявні посилання на застосування принципу РВР (Австралія, Великобританія, Італія, Іспанія); країни, в принципі допускають встановлення особливих цін у відносинах між асоційованими підприємствами, але дають право своїм податковим органам переглядати ці ціни для цілей оподаткування (Франція, США); країни з широкою правовою базою, розробленої для цілей формування трансфертних цін (Німеччина, Нідерланди, Швейцарія). Особливий інтерес у цій сфері набуває досвіду таких країн, які мають високу частку зовнішньоекономічних операцій порівняно з обсягом свого ВВП, зокрема, Великобританії, США, Франції. Як відомо, Великобританія застосовує спеціальне регулиро-вання з трансфертного ціноутворення протягом більше 50 років. Воно зарекомендувало себе як досить ефективне, але в 1996 - 1997 рр.. було прийнято рішення про модернізацію застосовуваних у цій сфері правил і режимів з урахуванням нових вимог податкового контролю та розвиваються процесів глобалізації. Які ж проблеми, пов'язані з трансферним регулюванням? Перша проблема стосується збору, аналізу та поширення цінових орієнтирів для платників податків у різних галузях економіки. Хоча підприємства в принципі зобов'язані згідно з чинним законодавством застосовувати у своїх зарубіжних операціях нормальні ринкові ціни, проте в силу принципу «свободи договору» ніщо не може перешкодити їм застосовувати свої власні договірні ціни, обгрунтовуючи їх тими чи іншими особливими обставинами і умовами. Друга проблема полягає в роз'ясненні платнику податку його відповідальності не тільки за правильне і повне відображення його діяльності в представленої їм податкової звітності, а й за виключення впливу на його податкові зобов'язання тих неформальних або договірних умов діяльності, які він звик вважати своїм суто особистою справою. За новими правилами платник податків зобов'язаний брати до уваги наявність будь-яких такого роду домовленостей у своїх ділових стосунках з партнерами і враховувати можливі податкові наслідки таких домовленостей при підготовці своєї податкової звітності. Зокрема, якщо він переконається, що в результаті наслідків таких договірних зв'язків для нього утворюється вигода у вигляді зниження податкових зобов'язань, то він повинен скорегувати свої розрахунки з податку з метою виключення цієї вигоди. Податкове законодавство Великобританії для вирішення цих питань встановлює такі норми і правила. Всі угоди між взаємозалежними платниками податків (або «особами, на які поширюються положення про трансферному ціноутворенні») повинні оцінюватися з точки зору дотримання принципу РВР (тобто поза впливом партнера по угоді). Встановлено обов'язок перерахунку доходів, прибутку або збитків у податковій звітності платника податків для випадків недотримання принципу РВР, якщо це недотримання веде до необосно-ванному заниження податкових зобов'язань перед британською скарбницею, а також необхідність так званих вторинних коригувань, які пов'язані з тим, що первинного застосуванню трансфертної ціни, спрямованої на зниження грошового потоку, що надходить на користь британського підприємства, як правило, супроводжує якась паралельна угода (наприклад, заниження прибутку дочірнього підприємства - зустрічний пільговий кредит з боку материнської компанії), яка також повинна бути піддана перерахунку. Перерахунки подібного роду нерідко мають місце на узгодженої основі у відносинах з країнами-партнерами Великобританії за її податковим угодам, як це передбачено Рекомендаціями ОЕСР з трансфертного ціноутворення. При цьому уряд поки не вносить пропозиції про обов'язковість таких коригувань на етапі модернізації режиму регулювання трансфертного ціноутворення, якої присвячений даний документ. Однак воно закликає до добровільного повернення сторін до грошової ситуації, яка б мала для них місце при реалізації їх взаємної угоди в умовах виключення впливу особливих відносин між ними. Основна складність полягає в тому, що коли закордонна філія британського підприємства має збиток від застосування коригування своїй звітності в країні перебування, то британське підприємство може скористатися положеннями міжнародної угоди про уникнення подвійного оподаткування та отримати право на зустрічну коригування за умовами цієї угоди. Якщо ж аналогічна коректування застосовується у відносинах між чисто британськими платниками податків, то для них внутрішнє законодавство права такої зустрічної коригування не передбачає. Необхідною умовою проведення всіх наступних перерахунків є факт взаємозалежності, тобто ситуація, коли одна або обидві сторони знаходяться під загальним або перехресним контролем з боку один одного чи інших третіх осіб. Звичайно мова йде виключно про компанії або партнерствах, хоча не виключаються й такі ситуації тільки для фізичних осіб (що реально малодоказуемо). З розглянутого регулювання виключаються угоди між двома або більше підприємствами, якщо вони здійснюють свою діяльність виключно на території Великобританії. Однак зовнішньоторговельні операції між двома асоційованими британськими платниками податків, один з яких займається бізнесом за кордоном, залишаються у сфері трансфертного регулювання. Це дозволяє запобігти втратам британської скарбниці, які б мали місце при прикривався такою угодою перекачуванні доходів у закордонні відділення британських компаній. Зовнішньоторговельні відносини такого роду часто пов'язані з угодами з нафтою, і вони жорстко регулюються існуючими правилами трансфертного ціноутворення. Слід підкреслити, що нові правила стосуються також і сфери фінансових операцій. Зокрема, застосування принципу РВР поширюється на процентні ставки і дисконти. В результаті нові правила суттєво доповнюють відповідний розділ законодав-ства, який і раніше дозволяв виключати спотворює вплив «завищених» норм процентного доходу на реальний розподіл доходів між підприємствами. Такий підхід також повністю соот-ветствует і позиції британського податкового відомства щодо впливу неформальних зв'язків при розподілі доходів у інвестиційної діяльності, прямо не виділених у внутрішньому законо-ства, але підпадають під відповідні норми для асоціацію-ціірованних підприємств у міжнародних угодах про уникнення подвійного оподаткування, учасником яких є Великобританія. Йдеться про ситуації, коли фінансування здійснюється з боку незалежного кредитора, але на основі гарантії компанії, що входить до групи взаємозалежних підприємств. При цьому учасники домовленості про виплату «завищеного» процентного доходу, яка не вважається виплатою капіталу і щодо якого не надається знижка при обчисленні суми оподатковуваного доходу, можуть як і раніше користуватися положеннями зазначених угод. Водночас положення про «особливі взаємини» не дозволяють одержувачу «завищеного» процентного доходу претендувати на відповідне зменшення податку на процентний дохід або на застосування режиму оподаткування за нульовою ставкою. Основні положення міжнародного регулювання трансфертних цін містяться в Примірних правилах з трансфертного ціноутворення - документі, підготовленому експертами ОЕСР в 1995 р. У Правилах говориться, що регулювання за принципом РВР повинно застосовуватися незалежно від будь-якого контрактного зобов'язання сторін і будь-якого наміри сторін уникнути податку. При визначенні трансфертних цін основна мета полягає не обов'язково тільки у виявленні податкового шахрайства або «ухилення від сплати податків», хоча трансфертні ціни і можуть використовуватися для цих цілей. Незважаючи на те, що з цієї причини дійсно спотворюється звітність по податках багатонаціональних груп (МНГ) і асоційованих підприємств, проте, окрім податкових, є й інші причини вживати заходів боротьби проти спотворень, пов'язаних з трансфертними цінами - по частині митних зборів, антидемпінгового політики, правил валютного та грошово-кредитного регулювання, фондових операцій тощо Ще однією з проблем трансфертного регулювання є значне зростання адміністративного навантаження на податкові органи у зв'язку з різноманіттям і труднощами вибору найбільш адекватного методу порівнянь з цінами вільного ринку. Слід також зауважити, що далеко не всі країни одностайні у виборі найбільш адекватних методів порівняння трансфертних цін. Наприклад, досить часто вибирається метод, що припускає порівняння норми прибутку у перевіреній угоді з прибутком, що отримується незалежними підприємствами, що здійснюють аналогічні угоди при подібних обставинах. Особливість цього методу полягає в тому, що дані про норму прибутку отримати набагато легше, ніж дані про ціни на зіставні вироби, які необхідні при використанні методу «витрати плюс фіксований прибуток і перепродажу». Разом з тим у Правилах ОЕСР зазначається то обставина, що на норму прибутку можуть впливати такі фактори, які не впливають взагалі або впливають незначно на приплив виручки або ціни (наприклад, погане управління і неадекватний контроль за рівнем витрат). Багатонаціональні компанії, що мають відділення як у США, так і, наприклад, у Німеччині чи Швеції, можуть зіткнутися з такою проблемою, що в США їх перевірятимуть за одним методом, а у Німеччині та Швеції податкові органи вимагатимуть застосування цін, адекватних отриманим від застосування методу порівнянної неконтрольованої ціни (або за методом «витрати-плюс», або в порівнянні з ціною перепродажу). Не менш серйозною проблемою в сфері трансфертного ценообр-тання є розвиток так званої глобальної торгівлі, яка стала можливою завдяки лібералізації методів торгівлі, скасування обмежень на валютних біржах, новим методам зв'язку та ін-формаційних технологій. Дійсно, з появою глобальних інформаційних мереж багато країн зіткнулися з труднощами у використанні традиційних методів податкового контролю. У нових умовах відпала необхідність не тільки в реєстрації торгової діяль-ності (фірми, магазину і т.д.), а й взагалі у змісті постійних торговельних точок у якій країні. У силу цього визначення місця ефективного управління підприємства і країни джерела доходу в цих умовах значно ускладнилися. Інші проблеми, пов'язані з регулюванням трансфертного ціноутворення, виникають при розвитку глобального фінансового ринку і, зокрема, щодо угод з фінансовими деривати-вами, маніпулювання фінансовими потоками в рамках МНГ. В даний час фінансовими ринками фактично керують не класичні посередники - з функціями вирівнювання попиту та пропозиції капіталу і усереднення норми прибутку, а фінансові та валютні спекулянти. Відносно таких операцій виникає і проблема прив'язки видобутих доходів до юрисдикції конкретної країни. Як бути, якщо в глобальних фінансових операціях беруть участь багато учасників з різних країн? У деяких країнах, наприклад в Японії і США, застосовується підхід, заснований на принципі «все або нічого», тобто за наявності факту діяльності стосовно певної угоди результат повністю відноситься на головне підприємство, або на ПДУ, або на місцевий офіс (залежно від конкретного випадку). Може застосовуватися також метод розділення прибутку. При цьому для поділу загального прибутку, отриманої від глобальної торговельної діяльності, доводиться враховувати і зважувати такі фактори і параметри, як торгова та маркетингова функції, фактор ризику, функція підтримки і т.д. Які ж шляхи вирішення зазначених проблем? 1. Використання різних методів - при виділенні одного з них як пріоритетного. Правила ОЕСР в цілому не наполягають на обов'язковому «переборі» різних методів для кожного конкретного випадку, оскільки наслідком такої вимоги було б значне підвищення адміністративного навантаження (через необхідність збору та аналізу великих обсягів зовнішніх даних), а також небезпека надмірного залучення податкових органів у комерційні аспекти діяльності компаній. Тому краще відразу зупинитися на використанні такого методу трансфертного ціноутворення, який найбільшою мірою відповідає структурі перевіряється групи компаній і менш за все «втручається» у звичайні норми ведення оперативного та управлінського обліку. Використання методів розподілу (за певною формулою). Методи пропорційного розподілу припускають використання конкретної, заздалегідь встановленої формули, на основі якої потім, у податкових цілях, відбувається розподіл загального прибутку деякої групи - серед її відділень і філій у різних країнах. Така формула може грунтуватися на пропорційних співвідношеннях, наприклад, між обсягами обороту, виручки, витрат, активів і фонду заробітної плати. Ще один можливий метод - обкладання по консолідованому балансу, при якому групи компаній розглядаються як єдиний платник податків. Такі методи застосовуються, наприклад, в податковій практиці Канади, США та Швейцарії з метою розподілу оподатковуваного прибутку відповідно між провінціями, штатами і округами. Однак слід зазначити, що експерти ОЕСР не підтримують використання подібних методів. Серед основних недоліків цих методів виділені, зокрема, наступні: відсутність кореляції з реальною економічною ситуацією і структурою економічних зв'язків всередині відповідної групи компаній; можлива довільність кінцевого результату коригування; підвищена адміністративна навантаження на податкові органи; ризик виникнення подвійного оподаткування у разі його неоднакового застосування податковими органами різних країн. Поданим ОЕСР, деякі країни при застосуванні цих методів схильні робити упор на ті параметри формули, які дають їм вагомі податкові переваги. Крім того, за такої політики самі компанії-платники податків отримують стимул маневрувати включеними в формулу факторами (активами). Разом з тим в методі пропорційного розподілу прибутку за відомою формулою потенційно є важливий позитивний стимул - на користь більш розумного розподілу загального прибутку МНГ серед країн, в яких ця група веде свою діяльність. Використання методу розділення прибутку. У практиці США цей метод отримав широке визнання. Однак експертами ОЕСР він розглядається як додатковий до трьох основних методів. Згідно з правилами ОЕСР важливе «перевага методу поділу прибутку полягає в тому, що він безпосередньо не пов'язаний з близько порівнянними угодами і, тому, може використовуватися в тих випадках, коли такі угоди між незалежними підприємствами не можуть бути ідентифіковані». Ще одна перевага даного методу полягає в тому, що тільки реальна прибуток може бути розділена. При застосуванні інших методів використання «зовнішньої» інформації може вести до оподаткування «умовного прибутку», яка насправді не була отримана зацікавленим підприємством. Метод поділу прибутку може використовуватися для однієї угоди, для ряду угод або навіть стосовно до всіх діловим операціями між взаємопов'язаними підприємствами. Головна його відмінність від методів пропорційного розподілу «за формулою» полягає у відсутності необхідності в узгодженні заздалегідь визначеної формули. Оскільки інформація, необхідна для застосування методу розділення прибутку, в принципі доступна в межах зацікавленої групи, то необхідність у обтяжний пошуку порівнянних параметрів, як правило, відсутня. У Японії і Канаді метод раз-ділення прибутку, схоже, набуває більш значиму роль, ніж в інших країнах. Особливі труднощі при реалізації податкового контролю викликають галузі, найтісніше пов'язані з міжнародними економічними відносинами. Серед них виділяється нафтогазова галузь, яка контролюється найбільшими міжнародними компаніями і охоплює всі країни світу без винятку і в якій обертаються величезні капітали. У цій галузі, що приносить всім учасникам цієї діяльності великі прибутки, фактично весь оборот у сфері виробництва і торгівлі відбувається між взаємопов'язаними ланками великих концернів і, відповідно, застосування договірних (трансфертних) цін є не винятком, а звичайною та усталеною практикою. Великобританія є великим споживачем і одночасно великим виробником нафти і газу. Тому розглянемо питання регулювання трансфертних цін у цій галузі на прикладі цієї країни. Перш за все слід зазначити, що норми регулювання трансфертного ціноутворення, на відміну від більшості інших положень податкового законодавства, мають «загальний» характер, тобто вони застосовуються щодо будь-якої угоди, що підпадає під сферу його дії. В основі такого регулювання лежить ст. 771 закону про прибутковий податок, яка встановлює порядок застосування правил трансфертного ціноутворення до компаніям, що здійснюють діяльність з видобутку нафти і газу у Великобританії і на континентальному шельфі Великобританії. Цим законом, зокрема, встановлено принцип «виділення», завдяки якому оподатковувані (офшорні) доходи від діяльності нафтових компаній на континентальному шельфі «огороджені» від зменшення за рахунок віднесення на них різного роду збитків, списань, податкових знижок і т.д., які можуть бути результатами інших напрямків діяльності цих компаній (включаючи і видобуток нафти або газу на «неморські» території безпосередньо Великобританії). Згідно іншій нормі закону (ст. 771 (5) (б)) передбачено примі-ня правил трансфертного ціноутворення також і в тих випадках, ко-гда компанія-покупець набуває нафту у компанії-виробника нафти, в якій перша компанії або її акціонерам належать 20% і більше в її капіталі. Така норма виходить за рамки стандартних поло-жений про контроль, які встановлені ст. 770 зазначеного закону, але подібне розширення виправдовується тим, що консорціуми, що включають як торгові компанії, так і компанії-оператори, набули широкого поширення саме в нафтовому секторі. Крім того, слід мати на увазі, що на відміну від інших податкових процедур питання податкового регулювання трансфертного ціноутворення знаходяться під контролем єдиного центрального органу, яким є Міжнародний відділ Головного податкового управління (ГНУ) Великобританії. Централізоване управління здійснюється за такими двома напрямками: підготовка інструкцій і випуск керівних розпоряджень, передбачених законом про застосування трансфертних цін (зазвичай такі документи випускаються тільки від імені керівників ГНУ) керівниками Міжнародного відділу (або, для нафтової галузі, - керівниками відділу з оподаткування доходів від нафтовидобутку); збір всіх запитів і матеріалів з питань трансфертного ціноутворення по всій системі податкових органів здійснюється виключно через керівництво Міжнародного відділу ГНУ. Для цих цілей його складу укомплектований досвідченими фахівцями. Вигоди від зниження британських податкових зобов'язань вважаються отриманими (досягнутими), якщо використання договірних умов за угодою (угодам) замість принципу РВР призводить до того, що у звітності показується менш велика сума прибутку (або доходу) або більш велика сума витрат (збитків) стосовно одного й того ж періоду часу і в одних і тих же обставин. Фактично в даному контексті мова йде про наступних трьох умов: а) деяка особа виявляється у сфері дії податку на доходи або корпоративного податку щодо свого доходу або прибутку, що виникають у результаті відповідної діяльності; б) ця особа не користується правом на податковий кредит в рамках передбаченого міжнародним податковим угодою звільнення від подвійного оподаткування; в) ця особа не має у Великобританії права на відрахування (залік) на-логів, сплачених ним за кордоном. Відповідно до ст. 12Б британського закону про податки платник податку зобов'язаний вести і зберігати всі облікові документи і записи, які йому необхідні «в цілях заповнення і подання правильної і повної податкової декларації». Відповідно ця ж норма повинна застосовуватися і щодо трансфертного ціноутворення (і всіх угод, які мають до нього безпосереднє відношення). Від платників податків вимагається ведення і збереження всіх документів і записів, необхідних для підтвердження виконання вимоги РВР при встановлення та погодження всіх цін, на основі яких складені їх податкові декларації. Платникам податків рекомендується створювати і зберігати поточну документацію, яка відображає їх дії щодо здійснення принципу РВР, включаючи інформацію, на якій базуються їх трансфертні ціни, що приймаються в розрахунок чинники і методи їх відображення в цінах. При цьому платники податків, які не дотримуються принцип РВР у своїй комерційній діяльності, приймають на себе додаткові податкові зобов'язання, пов'язані з урахуванням ефекту трансфертних цін і відповідним коригуванням своїй податковій звітності. Нові вимоги автоматично поширюються на платників податків, які укладають угоди з асоційованими підприємствами, і якщо декларація такого платника податків у цій частині буде визнана неправильна, то він може бути підданий штрафу за фактом халатності або навіть шахрайства. Загальні положення про штрафи у зв'язку з неправильно оформленими деклараціями або запитами про надання податкових пільг і т.д. на підставі встановлених фактів шахрайства або недбалості містяться в ст. 95, 96 закону про податки. Максимальний розмір штрафу дорівнює сумі недоотриманого податку внаслідок шахрайства або недбалості з боку платника податків. При цьому не вводиться особливих штрафів щодо неправильно оформлених декларацій через застосування цін, не заснованих на принципі РВР. Якщо платник податків за халатності не врахував, чи відповідають його домовленості з трансфертного ціноутворення принципом РВР, він підлягає звичайним штрафним санкціям, передбаченим ст. 95, 96 закону про податки. Слід підкреслити, що законодавство Великобританії дає право податковим інспекторам зменшувати розміри застосовуваних штрафних санкцій (наприклад, залежно від ставлення платника податків до виявлених порушень, його готовність представити необхідну інформацію, прагнення виправити допущені помилки і т.д.). При вирішенні питання про застосування штрафних санкцій податкові органи також повинні враховувати: розміри сум, щодо яких ведеться розслідування, співвідношення цих сум з оборотом і рентабельністю підприємства, співвідношення «сумнівних» угод із загальним обсягом угод, укладених з взаємозалежними сторонами. При цьому якщо платник податку зможе довести, що їм робилися реальні і сумлінні спроби виконати закон, штрафу не послідує, навіть якщо податкові органи і прийдуть до висновку про необхідність внесення поправок у звітність платника податків. Тягар доказу навмисних дій (податкового шахрайства) лежить на податковому органі. Істотну економію зусиль і коштів в контрольній роботі забезпечують так звані попередні угоди про ціни (ПСЦ), які можуть укладати платники податків з податковими органами і завдяки яким застосування трансфертних цін у відношенні конкретних, заздалегідь обумовлених угод може узгоджуватися з податковими органами ще до укладення цих угод та подання звітності. За формою такі ПСЦ являють собою гарантійні листи, що направляються конкретному платнику податків податковим органом, в яких повідомляється, що застосовується їм у рамках узгоджених меж трансферне ціноутворення, що не буде піддано вимогам перегляду в період здійснення такої угоди за умови дотримання всіх положень такої домовленості. Подібні «угоди» розглядається податковими владою як засіб надання допомоги платнику податку у дотриманні його зобов'язань у світлі чинного законодавства з трансфертного ціноутворення. Механізм ПСЦ останнім часом є предметом серйозного обговорення на міжнародному рівні. «Плюси» і «мінуси» такої практики детально розглянуті в Рекомендаціях ОЕРС з трансфертного ціноутворення. Серед «плюсів» виділені передбачуваність податкового режиму, усунення предмета спору ще до моменту укладення угоди і полегшення досягнення угоди про усунення подвійного оподаткування на міжнародному рівні; серед «мінусів» - витрати часу і сил платника податків і податкових органів на проведення переговорів і досягнення домовленості по ПСЦ . У Великобританії розглядався також питання про можливість розширення сфери застосування таких угод на режими оподаткування приросту капіталу, надання податкових пільг для реінвестування прибутків, обліку доходів і збитків від операцій в іноземній валюті, операцій з фінансовими інструментами, з рефінансування боргу і т.д. , проте подібні заходи поки визнані передчасними. Тим часом деякі країни вже включили механізм ПСЦ в своє внутрішнє податкове законодавство (наприклад, США). Пропозиції з розширення практики ПСЦ грунтуються на тому, що останні значно спрощують стосунки між опо-платниками та податковими органами в особливо складних або довго-часових ситуаціях. Дійсно, платники податків із заявкою на застосування ПСЦ як би пропонують державі контрактні умови для реалізації того чи іншого проекту, висловлюючи при цьому своє розуміння того, як могло б застосовуватися податкове законодавство стосовно розглянутого проекту. Якщо податковий орган погодиться з пропозиціями платника податків, то у відповідному гарантійному листі він повинен повідомити платнику податків, що він буде користуватися зазначеним податковим режимом, якщо не відступить від усіх описаних ним умов проекту (діяльності). На останній конференції ОЕСР в Оттаві також обговорювалися питання регулювання трансфертного ціноутворення. Особливу увагу було приділено розвитку електронної торгівлі. При цьому зазна-малось, що потенційно розвиток такої торгівлі може створити додаткові труднощі в рамках регулювання трансфертного ціноутворення. У числі потенційних проблем називалися розширення взагалі міжнародного товарообігу, ускладнення завдань з виявлення критеріїв порівнянності угод, реалізації податкового контролю щодо інтегрованих компаній, необхідність уніфікації звітності з податків і ін В останні роки цим проблемам трансфертного ціноутворення приділяється особлива увага. Можна навіть говорити про реалізацію свого роду світовий програми співпраці з цих питань, на чолі якої стоять США. У рамках цієї програми підготовлені Типові рекомендації ОЕСР з трансфертного ціноутворення (1995 р.), а США випустили докладні інструктивні матеріали щодо застосування методів трансфертного регулювання (1994 р.). Багато країн ввели або збираються ввести регулювання на основі принципу РВР в своє податкове законодавство, а також створюють спеціальні підрозділи в податкових органах, що займаються цими питаннями. У рамках міжнародного податкового права інтенсивно раз-розробляються загальні стандарти, принципи і норми щодо тлумачення і застосування правил регулювання трансфертного це-утворення. Проблеми трансфертного ціноутворення існують і в Росії, причому не тільки в галузі міжнародної діяльності, а й у сфері податкових відносин між регіонами. При цьому деякі прийняті в західних країнах самообмеження (щодо розслідування діяльності партнерів по операціях усередині країни) для Росії виявляються неприйнятними. У Росії застосування принципу РВР спричинить необхідність перегляду багатьох підходів, вживаних в даний час, через яких «податкове планування» скорочує податкові надходження проти тих сум, які можна було б отримати при переході на розрахунки за справедливими ринковими цінами (особливо це стосується нафтового сектора , а також фінансового сектора і сфери послуг). Не слід також недооцінювати труднощів перехідного періоду і необхідності докладати значних зусиль для забезпечення мінімальної податкової дисципліни. Основи регулювання трансфертних цін закладені ст. 40 НК РФ (формулювання якої в цілому слідують Рекомендаціям Комітету ОЕСР з трансфертного ціноутворення), однак практика її застосування не дає підстав для оптимізму (значною мірою через відсутність необхідного досвіду роботи у податкових працівників і не-статків в нормативної та правової базі такого регулювання). З міжнародної точки зору більш досконале законодавство з трансфертного ціноутворення необхідно з наступних причин. По-перше, для регулювання на основі трансфертного ценооб-разования необхідна співпраця на міжнародному рівні, і чим вище ступінь порівнянності матеріальних і процедурних аспектів правил трансфертного ціноутворення в різних країнах, тим легше адміністрування таких правил в міжнародному масштабі. По-друге, вживані в різних країнах різні підходи до вирішення даного питання у минулому породжували суперечки з приводу оп-ределения стандартів РВР, що дозволяє платникам податків мані-пуліровать своїми доходами з метою обходу податкових законів. Загальні установки дозволяють компетентним органам вирішувати спори без попереднього узгодження основних принципів. Росія, яка вважається країною з високими ставками податків, зіткнеться з безліччю проблем, коли компанії, що мають відповідні можливості, будуть активно вишукувати способи переміщення доходів у держави з низькими податками або в афілійовані фірми, розташовані за межами Росії в зонах з більш низькими податковими ставками. У діючій в Росії системі регулювання трансфертного ціноутворення поки є багато прогалин і нестикувань, що перешкоджають його ефективному застосуванню. Наприклад, невиправдане обмеження поняття «взаємозалежність» підприємств за ст. 20 НК РФ (тільки володіння більш ніж 20% капіталу компанії); ігнорування інших методів контролю; недостатня опрацювання застосування принципу РВР, порядку внесення коригувань до податкової звітності підприємств; обмеження набору методів для виявлення застосування трансфертних цін тільки трьома традиційними (але не найефективнішими) методами та ін Багато іноземних компаній застосовують найрізноманітніші методи трансфертного ціноутворення. Наприклад, проведене в 1995 р. дослідження компанії «Ернст і Янг» з трансфертного ціноутворення виявило, що тільки 40% багатонаціональних фірм орієнтуються на метод порівняльної неконтрольованої ціни, тоді як 50% з них застосовують інші, більш досконалі методи. 1. Що стосується міжнародної практики в цій сфері, то більшість країн останнім часом помітно оновило своє законодавство про трансферному ціноутворенні, причому запозичуючи багато з ідей і норм, рекомендованих Правилами ОЕСР. Однією з причин цього є при-ляется прискорене формування великих стратегічних торговельних і економічних союзів (ЄС, Меркосур, АСЕАН, НАФТА). Країни - члени цих спілок, виходячи зі свого досвіду, змушені визнати на-сущн необхідність гармонізації їх законодавства з транс-фертному ціноутворення. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||