|
До 1988 р. в економіці СРСР сповідався принцип оплати праці, який стосовно «шведської» моделі називають «Соціалістичним принципом рівної оплати за рівну працю». Скасування принципу «рівної оплати за рівну працю» сталася у зв'язку з тим, що зі скасуванням інституту планування були скасовані директивно встановлювані регулятори заробітної плати.
Перший з цих регуляторів, «нормативне співвідношення темпів зростання заробітної плати та продуктивності праці» був орієнтований на кінцеві результати праці підприємства, і встановлював, скільки грошей може бути направлено на заробітну плату даного кількості його працівників при даній обсязі випущеної ними продукції.
Другий показник, «норматив на оплату праці працівників апарату управління», ділив всі гроші, що направляються на оплату праці, на дві частини: заробітну плату робітникам і заробітну плату працівникам апарату управління (наприклад, при нормативі 0 , 18 з кожних 100 руб. загального фонду заробітної плати апарат задоволення міг претендувати тільки на 18 руб.). Результати скасування принципу рівної оплату за рівну працю не змусили себе довго чекати: уже в 1988 р. вперше за всю радянську історію промисловості темпи зростання заробітної плати стали випереджати темпи зростання продуктивності праці. Це було не тільки передумовою розшарування суспільства на багатих і бідних (сьогодні 2% росіян вмирають голодною смертю, тоді як 60% всіх заощаджень належать 2% населення країни), а й головною причиною інфляції (у зв'язку із зростанням обсягу не підкріпленою товаром грошової маси) .
|