8.3. Оцінка фінансового левериджу 1.
Таким чином, сутність, значимість і ефект фінансового левериджу можна виразити наступними тезами:
висока частка позикового капіталу в загальній сумі довгострокових джерел фінансування характеризується як високий рівень фінансового левериджу і свідчить про високий рівень фінансового ризику;
фінансовий леверидж свідчить про наявність і ступінь фінансової залежності компанії від Лендер, тобто сторонніх інвесторів, тимчасово кредитують фірму;
залучення довгострокових кредитів і позик супроводжується зростанням фінансового левериджу і, відповідно, фінансового ризику, що виражається у збільшенні ймовірності непогашення обов'язкових до сплати процентних витрат як плати за отримані фінансові ресурси;
суть фінансового ризику полягає в тому, що регулярні платежі (наприклад, відсотки) є обов'язковими, тому в разі недостатності джерела (в якості такого виступає прибуток до вирахування відсотків і податків) може виникнути необхідність вимушеної ліквідації частини активів, що, як правило, супроводжується прямими і непрямими втратами;
для компанії з високим рівнем фінансового левериджу навіть мала зміна прибутку до вирахування відсотків і податків у силу відомих обмежень на її використання (насамперед задовольняються вимоги Лендер і лише потім - власників підприємства) може призвести до істотної зміни чистого прибутку;
управління рівнем фінансового левериджу, а отже, і рівнем фінансового ризику означає не досягнення їм деякого цільового значення, але перш за все контроль за його динамікою і забезпечення комфортного резерву безпеки в плані перевищення операційного прибутку (тобто прибутку до вирахування відсотків і податків) над сумою умовно-постійних фінансових витрат (у річному численні).
Теоретично фінансовий леверидж може дорівнювати 0; це означає, що компанія фінансує свою діяльність лише за рахунок власних коштів, тобто капіталу, наданого власниками, і генерованого прибутку; таку компанію нерідко називають фінансово незалежною (unlevered company). У разі якщо має місце залучення позикового капіталу (облігаційна позика, довгостроковий кредит), компанія сприймається як має високий рівень фінансового левериджу, або фінансово залежна (highly levered company).
Позитивний потенціал (або ефект) фінансового левериджу зумовлюється тією обставиною, що сума коштів, залучена від Лендер (позиковий капітал), як правило, обходиться дешевше, ніж залучена від власників (власний капітал). Дійсно, уявімо, що деяка сума залучена від власників і від Лендер. За підсумками року особам, що надали свій капітал, виплачується певний однакову винагороду: власникам - дивіденди, Лендер - відсотки. Дивіденди - це частина чистого прибутку (тобто після розрахунків з бюджетом за податками), відсотки - це частина собівартості. Списання відсотків на собівартість призводить до зменшення оподатковуваного прибутку, тобто до меншого відтоку коштів по сплаті податків. Залучення коштів у вигляді позикового капіталу більш вигідно, оскільки менше віддано бюджету, більше залишено власникам у вигляді капіталізованого доходу. Таким чином, якщо фірма працює успішно, а вартість позикового капіталу покривається генерируемим їм доходом, вигідно нарощувати свої потужності через Лендер.
За аналогією з виробничим левериджем рівень фінансового левериджу (DFL) може вимірюватися різними способами; найбільшу популярність отримало подання у вигляді співвідношення позикового (L) і власного капіталу (Е) або, що рівносильно, частка позикового капіталу в загальній сумі довгострокових джерел:
Коментар до таблиці Рівень фінансового левериджу, розрахований як відношення позикового капіталу до власного (БОЬО, в компанії ВВ майже в чотири рази вище ніж в компанії АА, тобто фінансовий ризик, асоційований з нею, набагато вище. Це виявляється і в варіації показників чистого прибутку і чистої рентабельності. Так, при несприятливому розвитку ситуації, що супроводжується спадом виробництва, рентабельність менш ризиковою у фінансовому сенсі фірми АА знизиться з 9,2 до 6,0%, тоді як у фірми ВВ це зниження буде набагато більш істотним - з 12 до 6%. Ще більш показова динаміка показника чистої рентабельності реалізованої продукції - якщо в базовому варіанті фірма ВВ була більш рентабельною (19,2% проти 18,4%), то у разі спаду в продажах вже більш рентабельною стає фірма АА. Нескладно зрозуміти, що в принципі можлива і така ситуація, коли запас міцності по відношенню до ринкових коливань в продажах у фірми низький; мається на увазі, що прибуток від продажів менше постійних фінансових витрат (процентних платежів). В цьому випадку фірма буде змушена розплачуватися з Лендер не за рахунок поточних доходів, а за рахунок зменшення власного капіталу. Наведені в главі приклади дозволяють не тільки оцінити значимість категорії «леверидж» з позиції теорії, а й дати більш наочну її смислове інтерпретацію. Дійсно, леверидж виступає як своєрідний важіль, що дозволяє досягти відчутних фінансових результатів, що виправдовують заходи, прийняті для підвищення технічного рівня, підприємства і розширення довгострокових джерел фінансування, і додаткові поточні витрати. Вірно і зворотне: при несприятливому розвитку подій втрати можуть бути отнрсцтельно великими. Так, підвищення рівня операційного левериджу означає збільшення частки необоротних активів, тобто засобів виробництва, які є основним джерелом генерування доходів підприємства. Ефект важеля в даному випадку проявляється в тому, що при правильно обраній стратегії виробничої діяльності придбання нових основних засобів дозволяє отримати додатковий прибуток у розмірі, що перевищує витрати на їх підтримку й оновлення (амортизаційні відрахування), та інші постійні витрати. Чим більше різниця додаткових постійних витрат і генеруються ними доходів, тим більш істотний ефект важеля. Ще більш значущий фінансовий леверидж. Очевидно, що будь-яке рі-шення фінансового характеру приймається в три етапи: на першому визначаються потреби у фінансуванні, на другому - можливості в мобілізації джерел коштів, на третьому - фінансові йнстру-менти, якими можливо і доцільно скористатися в процесі фінансування. Число принципово розрізняються джерел обмежена, це власні кошти (прибуток і акціонерний капітал) та залучені кошти (короткострокові і довгострокові джерела). Кожен джерело має свої переваги і недоліки.
Фінансовий леверидж можна порівняти з двосічним мечем: з одного боку, підвищення його рівня, тобто збільшення частки довгострокових позикових коштів у загальній сумі капіталу, призводить до отри-нию додаткового прибутку , з іншого боку, зростає рівень фінансового ризику, оскільки збільшуються витрати на розширення цього джерела, зростає величина обов'язкових до виплати постійних поточних витрат, підвищується ймовірність банкрутства та ін
Практичні дії з управління левериджем не піддаються жорсткій формалізації і залежать від цілого ряду чинників: стабільності продажів, ступеня насиченості ринку продукцією даної фірми, наявності резервного позикового потенціалу, темпів розвитку компанії, поточної структури активів і пасивів, податкової політики держави щодо інвестиційної діяльності, поточної і перспективної ситуації на фондових ринках і др .
Зокрема, якщо компанія має міцні позиції на ринку товарів і послуг, тобто прибуток генерується в достатньому обсязі, а можливості споживання продукції на ринку товарів не вичерпані, то компанія цілком може вдатися до залученню додаткового позикового капіталу для розширення масштабів діяльності. Якщо компанія не вичерпала свій резервний позиковий потенціал, а інве-стіціонного можливості виглядають привабливими, то для їх реалізації цілком виправдано робити ставку на довгострокові позикові кошти. Очевидний факт, що компанії, що знаходяться на стадії швидкого розвитку , тобто успішно нарощують свої виробничі потужності, можуть більш активно залучати позикові кошти в порівнянні з компаніями, чий бізнес розвивається не так успішно. Неко-лось підвищення фінансового ризику в порівнянні з середньогалузевим його значенням тут виглядає виправданим.
Визначаючи стратегію розвитку компанії, необхідно пам'ятати про тісний взаємозв'язок операційного та фінансового левериджу. Зауважимо, що відносно невелика частка довгострокових позикових коштів не обов'язково повинна трактуватися як невміння керівництва компанії залучати зовнішні джерела; така ситуація може мати місце у високорентабельних виробництвах, коли генерованого прибутку достатньо для поточного та перспективного фінансування.