Оцінка інвестиційного портфеля за критерієм ризику
Дана формула використовується у випадку, коли динаміка прибутковості різних інвестицій у портфелі інвестицій підприємства взаімонезавісімие або малозавісіма. При підборі альтернативних інвестицій, що перебувають у зворотній кореляційної залежності, сукупний ризик портфеля може бути зменшений. Так, якщо частка /-го виду інвестицій в портфелі складає Xа частка інвестицій /-го виду Хр то при ковариации величин та /,, обозначаемой КБ у, дисперсія інвестиційного портфеля
При значеннях ККУ, що наближаються до -1, значення а і варіації портфеля прагнуть до 0, сукупний ризик портфеля зменшується. Це пояснюється тим, що при падінні прибутковості одного виду інвестицій прибутковість іншого виду інвестицій зростає, компенсуючи це падіння.
Сукупний ризик інвестиційного портфеля в істотній мірі залежить від рівня ризику портфеля цінних паперів, оскільки останній на відміну від портфеля реальних інвестиційних проектів характеризується підвищеним ризиком, що поширюється не тільки на дохід, а й на весь інвестований капітал. При зростанні кількості різноманітних цінних паперів у портфелі рівень ризику портфеля цінних паперів може бути зменшений, але не нижче рівня систематичного ризику.
Разом з тим слід враховувати, що це положення справедливе лише для випадку незалежності цінних паперів у портфелі; якщо цінні папери в портфелі взаємозалежні, то можливі щонайменше два варіанти. У випадку прямої кореляційної залежності при збільшенні кількості цінних паперів у портфелі рівень ризику не змінюється, оскільки прибутковість всіх цінних паперів падає або рас-тет з однаковою ймовірністю. У разі зворотного кореляційної залежності, як уже зазначалося за інвестиційним портфелем в цілому, найменш ризикований портфель цінних паперів може бути сформований при визначенні в ньому оптимальних часткою цінних паперів різного типу.
Менше значення показника а свідчить про зниження відповідних ризиків. Важливою умовою зниження ризику інвестиційного портфеля є забезпечення стійкості його структури. Це передбачає відповідність інвестиційних вкладень і джерел їх фінансування не тільки за обсягами і термінами, а й за такими ключовими параметрами, як рівень ризикованості інвестиційних активів і ступінь стійкості ресурсів банку, призначених для фінансування інвестицій. Чим вище рівень ризику інвестиційних вкладень, тим більшу частку в структурі пасивів повинні займати стабільні кошти.
Ігнорування цього положення може спричинити за собою викорис-тання для фінансування високоризикових довгострокових вкладень недостатньо стійких джерел, які можуть бути залучені і на довгостроковій основі.
Для присвоєння коефіцієнтів ризику певним групам інвестиційних активів може бути використана методика Центрального банку РФ. Стабільність пасивів розглянутої методикою не оцінюється. Результати розрахунку коефіцієнта стабільності інвестиційного портфеля по групі фінансово-стійких банків свідчать про те, що його рекомендоване значення складає 0,9-1,2. Більш низьке значення коефіцієнта свідчить про недостатню ефективність використання джерел фінансування інвестицій, а більш високе - про підвищений ризик і нестійкості структури інвестиційного портфеля. Даний коефіцієнт може бути розрахований для оцінки стабільності не тільки сукупного інвестиційного портфеля, але й окремих інвестиційних активів.
Внаслідок специфіки діяльності банку як фінансового посередника власний капітал банку займає незначну частку в його загальній ресурсній базі в порівнянні з нефінансовими підприємствами, для яких характерна більш висока частка власних коштів, ніж позикових. Ця обставина обумовлює відмінність підходів до визначення стабільності інвестиційного портфеля банку та підприємства. Так, при оцінці стабільності інвестиційного портфеля підприємства обсяг інвестицій доцільніше співвідносити з власними джерелами їх покриття.
Розглянуті співвідношення дозволяють оцінити відповідність інвестиційної діяльності принципам прибутковості, ліквідності і надійності.
При формуванні змішаного інвестиційного портфеля необхідно зробити порівняння підсумкових оціночних показників субпортфелей, за результатами якого інвестиційні ресурси банку можуть бути перерозподілені для більш ефективної реалізації інвестиційного портфеля в цілому.
Управління спочатку сформованим інвестиційним портфелем передбачає постійний моніторинг ефективності портфеля в цілому, а також його окремих складових у міру зміни ринкової кон'юнктури та основних параметрів конкретних 1. інвестиційних об'єктів. Для оптимізації складу портфеля можуть використовуватися диверсифікація інвестиційних активів,, перегляд окремих складових портфеля, придбання і продаж різних інвестиційних активів, робота з реальними інвестиційними та ін