5.6. ОЦІНКА РІВНЯ ПРИБУТКУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
структурний аналіз джерел прибутку;
аналіз системи фінансових коефіцієнтів;
факторний аналіз.
Метою структурного аналізу є виявлення основного джерела прибутку і оцінка його з точки зору стабільності, збереження в майбутньому і перспектив зростання.
Як приклад можна навести таку модель аналізу (табл. 5.4).
З даних табл. 5.4 видно, що прибуток банків А і Б формувалася в основному за рахунок стабільних джерел доходу. Винятком був лише 1995 у банку А. За три роки прибуток банку А виросла з 145 млн руб. до 345 млн руб., або в 2,4 рази, в той час як у банку Б - тільки на 37% (з 415 млн руб. до 570 млн руб.). Однак не можна вважати, що банк А домігся кращих результатів, оскільки зростання прибутку в 1997 р. забезпечувався в основному за рахунок спекулятивних джерел доходу. Банк А мав досить велике "тягар", з'їдають до 6-11% процентної маржі. Відносна величина цього негативного розриву між безпроцентним прибутком і витратою у банку Б була менше (1-4% процентної маржі), а в 1997 р. "тягар" було ліквідовано.
Одним з основних прийомів оцінки рівня прибутковості комерційного банку є аналіз системи фінансових коефіцієнтів. Цей аналіз полягає в наступному:
порівняння фактичної розрахункової величини фінансового коефіцієнта з його нормативним (критеріальним) рівнем;
зіставлення коефіцієнтів даного банку з коефіцієнтами конкуруючих банків, що відносяться до цієї групи;
оцінка динаміки коефіцієнтів;
факторний аналіз динаміки коефіцієнта.
Система коефіцієнтів прибутковості включає наступні показники:
співвідношення прибутку і активів;
співвідношення прибутку до оподаткування та активів;
співвідношення прибутку і власного капіталу;
прибуток на одного працівника.
Методика розрахунку цих показників залежить від прийнятої в країні системи обліку та звітності. У зв'язку з цим розглянемо варіанти розрахунку перерахованих показників, а також їх економічний зміст.
Прибуток до активів є основним коефіцієнтом, що дозволяє дати першу кількісну оцінку рентабельності банку. При діючій в Росії системі обліку та звітності методи розрахунку даного коефіцієнта можуть бути наступні:
У зв'язку з відмінностями між балансовою та чистим прибутком коефіцієнти 5.1 і 5.3, а також 5.2 та 5.4 непорівнянні. Однак ми можемо срав-нивать коефіцієнти 5.3 та 5.4, як і коефіцієнти 5.1 і 5.2, щоб зробити реальні висновки на основі динаміки значень коефіцієнтів.
При розрахунку коефіцієнтів на основі чистого прибутку можна використовувати їх нормативні значення, рекомендовані фахівцями Світового банку в результаті узагальнення банківського досвіду. Зокрема, нормативний рівень коефіцієнта 5.3 повинен коливатися від 1,15 до 0,35%, 5.4 - від 1,0 до 0,6%.
Прибуток до оподаткування до активів - співвідношення, зіставляються з коефіцієнтом прибуток / активи для оцінки менеджменту прибутку.
Чим більше розходження коефіцієнтів прибуток / активи і прибуток до оподаткування / активи (тобто 5.1 і 5.5, 5.2 та 5.6 коефіцієнтів), тим гірше за інших рівних умов управління прибутком.
Прибуток до власного капіталу. Власний капітал - найбільш стабільна частина ресурсів комерційного банку. Тому стабільність або зростання прибутку на карбованець власного капіталу в минулі періоди гарантує певною мірою збереження рівня рентабельності банку в майбутньому. Нарешті, даний коефіцієнт цікавить засновників, акціонерів або пайовиків, оскільки показує ефективність їхніх інвестицій.
б) системі обліку за світовими стандартами:
ризиком. Тому дуже важливо одночасно приймати до уваги ступінь захисту банку від ризику. По-друге, принципове значення мають ті економічні явища, які криються за факторами, що визначають динаміку названого коефіцієнта прибутковості.
Для роз'яснення першого положення розглянемо оцінку прибутковості комерційного банкав американській системі Кемел.
Основою оцінки рівня прибутковості банку за системою Кемел є кількісні та якісні параметри.
Для кількісної оцінки прибутковості банків з численних показників рівня їхніх доходів і прибутку обраний коефіцієнт ефективності використання активів:
Чистий прибуток (5.17)
Середній розмір активів
Нормативний рівень цього коефіцієнта встановлюється за групами банків, в основі виділення яких лежить обсяг активів. Всі бан-кіделятся напять груп:
I - активи менше 100 млн дол
- від 100 до 300 млн дол
- від 300 до 1000 млн дол
- від 1 до 5 млрд дол
V - понад 5 млрд дол
По кожній з названих груп встановлюється середня величина коефіцієнта ефективності використання активів на основі фактичного рівня за 3 роки. Для виявлення найбільш і найменш прибуткових банків даної групи використовується наступний підхід. Він грунтується на спадному ряді фактичних середніх значень названого коефіцієнта за 3 роки по банках даної групи.
Норматив прибутковості вищого рейтингу (5.1) відповідає середній величині найвищих коефіцієнтів початку ряду, кількість яких становить 15% загальної кількості коефіцієнтів даної групи банків. Середнє значення таких коефіцієнтів в кількості 50% є нормативним рівнем для задовільного рівня (2); 20% - посереднього рівня (3) і 15% - граничного вирівняв). При збитках дається рейтинг 5 - незадовільний.
Інакше кажучи, рівні, які поділяють отриманий перелік середніх значень коефіцієнта ефективності використання активів на 15% найвищого рівня, 50% задовільного рівня, 20% - посереднього рівня і 15% граничного (нижчого) рівня, використовуються для встановлення вихідних пропорцій.
Використання вихідних фактичних значень коефіцієнта за три роки зменшує вплив на стандарти прибутковості банку короткострокового ефекту спаду або зростання доходів, пов'язаних з динамікою господарства. Критерії прибутковості стають більш стабільними і менш схильними до циклічних коливань
Представник банківського нагляду порівнює значення коефіцієнта ефективності використання активів з нормативним рівнем, щоб дати попередню оцінку рейтингу банку за його рівню прибутковості. Для остаточної оцінки враховується якість і структура доходів, ступінь захисту банку від ризику. Зокрема, в за-лежно від того, як дана величина прибутку банку пов'язана з недо-статочно резервом для покриття збитків за позиками, схильна віз-дії доходів від цінних паперів, відстрочок по сплаті податків, неординарних доходів, кількісна оцінка прибутковості банку може підвищуватися або знижуватися. Відповідно до цього існує наступна шкала для визначення рейтингу банку за рівнем прибуток-ності (табл. 5.6).
банк не може отримати високого рейтингу тільки на підставі високого кількісного значення коефіцієнта прибутковості , якщо він не захищений від ризику адекватністю власного капіталу і достатністю резерву для покриття втрат за позиками;
при оцінці рівня прибутковості поряд з кількісними параметрами приймається до уваги стабільність джерел доходу;
важливим прийомом оцінки рівня прибутковості є аналіз динаміки відповідного коефіцієнта.
Факторний аналіз прибутку банку може проводитися різними способами.
По-перше, основні фактори рентабельності банку випливають із змісту чисельника і знаменника коефіцієнта прибутковості (прибуток до активів). Методом підстановки виявляється основний чинник, що визначив динаміку коефіцієнта, - зміна абсолютної ве-
личини прибутку і активів. Залежно від цього далі визначаються основні підвищують або знижують фактори розміру прибутку або активів.
В якості основних факторів абсолютного розміру прибутку банку можна виділити:
співвідношення темпів зростання (зниження) доходів і витрат банку;
середня прибутковість окремих активних операцій банку;
частка активів, що приносять дохід, в активах банку (частка працюючих активів);
рух процентних ставок по активних і пасивних операціях банку;
структура активів, що приносять дохід;
структура кредитного портфеля;
частка ризикових активних операцій банку в активах;
прибутковість окремих видів активних операцій. По-друге, прийомом факторного аналізу рівня прибутку банку
є розкладання коефіцієнтів прибутковості на співмножники. Як приклад візьмемо два коефіцієнти:
Порівняння динаміки трьох коефіцієнтів протягом року показує, що падіння загального коефіцієнта прибутковості пояснювалося в основному скороченням прибутковості активних операцій банку. Це могло бути пов'язано зі зміною процентних ставок і рівня комісійної винагороди, а також зміною частки активів, що приносять дохід (частки працюючих активів). Останнє характеризується коефіцієнтом ефективності:
Співвідношення, чистого прибутку і власного капіталу, представлене у вигляді трьох співмножників, відомо у світовій практиці як формула ДЮКОН. Вона показує основні напрямки зростання прибутковості інвесторів комерційного банку та забезпечення стабільної рентабельності банку. Фактори зростання прибутковості активів були вказані в першому прикладі. Зростання дохідної маржі залежить від рівня процентних ставок і комісій, співвідношення темпів зростання доходів і витрат банку, вартості ресурсів і т.д.
Поліпшення коефіцієнта левеража залежить від зростання залучених ресурсів банку. При цьому найбільш вигідно розширення депозитної бази банку, що забезпечує відносну дешевизну ресурсів і меншу залежність банку від коливання процентних ставок на грошовому ринку.