3.2. ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ
Структура власних коштів банку неоднорідна за якісним складом і змінюється протягом року залежно від ряду факторів і зокрема від якості активів, використання власного прибутку, політики банку щодо забезпечення стійкості його капітальної бази.
Наведені дані (табл. 3.1) показують, що власні кошти банку складаються з різних фондів, що мають своє цільове призначення і різні джерела формування.
Наведена структура власних коштів комерційного банку показує, що основну частку капіталу банку складають: статутний капітал, додатковий капітал і фонди банку - 75,9% на 1 січня 1998 р. і 94,9% на 1 Липень 1998 При цьому фонди, утворені з чистого прибутку банку, становлять відповідно 51,0 і 70,0% від усієї суми створених банками фондів, а в їх складі найбільшу питому вагу займають фонди спеціального призначення та накопичення - 45,3 і 59 , 6%. Засоби останніх двох фондів використовуються комерційними банкам переважно на задоволення матеріальних і соціальних потреб своїх співробітників, на надання благодійної допомоги та цроізводственное розвиток банку. Таким чином, витрачання частини коштів цих фондів обслуговує поточні потреби банку. На приріст резервного фонду було направлено прибутку значно менше, про що свідчать темпи зміни по окремих фондам. В
умовах наростання кризових явищ в економіці та погіршення платоспроможності клієнтів такий розподіл прибутку не сприяло нарощуванню власних коштів банку та забезпечення його стійкості.
Важливим елементом структури власних коштів банку є резерви на можливі втрати по позичках і під знецінення цінних паперів і інші активи банку. Питома вага названих резервів за аналізованого банку коливається від 5,9% на 1 січня 1998 р. до 9,4% на 1 липня 1998 р., досягнувши найвищого значення на 1 квітня 1998 р. - 18,3%. Настільки різке збільшення суми резервів на покриття операційних ризиків викликано зміною порядку і розширенням активів, за якими потрібно створення резервів, що, з одного боку, призвело до зростання абсолютної величини власних коштів, а з іншого - до якісної зміни їх структури, це можна відзначити як позитивне явище, оскільки якісна зміна структури власних коштів є одним з основних чинників зростання або зниження власного капіталу банку.
Статутний фонд (капітал) створює економічну основу існування і є обов'язковою умовою утворення банку як юридичної особи. Його величина регламентується законодавчими актами центральних банків і, більше того, є предметом угоди Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке в 1989 р. регламентувала його мінімальну величину в сумі 5 млн ЕКЮ.
Резервний капітал (фонд) створюється з чистого прибутку (після оподаткування) у розмірі не нижче 15% сплаченої суми статутного капіталу і призначений для поглинання непередбачених збитків у діяльності банку та забезпечення стабільності його функціонування. Цей фонд створюється всіма банками в обов'язковому порядку відповідно до Федеральними законами "" Про акціонерні товариства "та" Обанкахі банківську діяльність ".
Друга група фондів формується як результат розподілу чистого прибутку, що залишилася в розпорядженні банку (фонди спеціального призначення), а також відображає процес використання чистого прибутку на певні цілі (фонди накопичення, що утворилися до 1 січня 1998 р.).
Третя група фондів, об'єднана назвою "додатковий капі-тал", складається з:
коштів, отриманих від продажу акцій їх першим власникам за ціною вище номінальної вартості, - "емісійний дохід". Дані кошти збільшують первісний капітал банку та його стабільну частину;
приросту вартості майна, утвореного при переоцінці основних фондів. Наявність і величина цього фонду є відображенням рівня інфляції в країні і, отже, не виступають якісною характеристикою його діяльності. За своєю економічною сутністю і характером використання коштів даної фонд можна розглядати як резерв на знецінення фіксованих активів (основних фондів);
Четверта група фондів створюється з метою покриття ризиків по окремих банківських операціям.і забезпечення таким чином стійкості банків шляхом поглинання збитків за рахунок накопичених резервів. До них відносяться: резерви на можливі втрати по позиках , цінних паперів та інших активів банку. Величина цих резервів свідчить, з одного боку, про якісну структурі активів банку, а з іншого - про запас міцності банку, особливо в частині резервних фондів, створених з чистого прибутку (наприклад, резерви на можливі втрати по позиках першої групи).
Кошти фондів друге, частково третьої і четвертої груп відповідно до їх цільовим призначенням дуже рухливі, так як вони використовуються для забезпечення поточних витрат або капітальних вкладень банку, пов'язаних з розвитком власної технічної бази (наприклад, виплата премій, посібників, придбання обладнання, покриття витрат, здійснюваних понад встановлені ліміти, віднесення їх на операційні витрати, надання благодійної допомоги і т.д.), тобто використання коштів цих фондів пов'язане із зменшенням майна банку.
Тому кошти таких фондів або аналогічних їм не можуть залишатися в банку і використовуватися ним на інші цілі, тобто виступати у вигляді капіталу банку.
Таким чином, теорія банківської справи розрізняє поняття власних коштів і власного капіталу банку. Поняття "власні кошти банку" - найбільш загальне, включає всі пасиви, утворені в процесі діяльності банку: статутний, резервний та інші фонди банку, всі резерви, створені банком, а також нерозподілений при-бувальщина минулих років і прибуток поточного року. Власний капітал банку - це величина, яка визначається розрахунковим шляхом. Вона включає ті статті власних коштів (і навіть залучених коштів), які за економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основоположні фонди, створені відповідно до законодавства, та резерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел на цілі підтримки діяльності банку, входять в капітал банку, якщо вони відповідають таким принципам:
стабільності;
субординації по відношенню до прав кредиторів;
відсутності фіксованих нарахувань доходів.
Під власним капіталом банку слід розуміти спеціально створювані фонди і резерви, призначені для забезпечення його економічної стабільності, поглинання можливих збитків і перебуваючи-дящіеся у використанні банку протягом усього періоду його функціонування. Капітал банку включає статутний, резервний капітал, інші фонди, що не мають терміну використання, засновницький прибуток (емісійний результат), нерозподілений прибуток поточного і минулих років, залишену в розпорядженні банку і підтверджену ауді-торами, резерви на покриття різноманітних ризиків і виконує ряд важ-кро функцій у діяльності банку.
Функції, що їх банківським капіталом, неоднозначно визначаються як у вітчизняній, так і західної літературі. Виділяються три основні функції: захисна, оперативна до регулююча. Так як значна частка активів банків фінансується вкладниками, головною функцією дуже обмеженого за сумою власного капіталу є огорожа інтересів вкладників. Крім того, капітал банку зменшує ризик акціонерів банку. Захисна функція означає можливість виплати компенсації вкладникам у разі ліквідації банку, а також збереження платоспроможності шляхом створення резерву на активи, що дозволяє банку функціонувати, незважаючи на загрозу появи збитків. При цьому, однак, передбачається, що більша частина збитків покривається не за рахунок капіталу, а поточних доходів банку. В відміну від більшості підприємств збереження платоспроможності комерційного банку забезпечується лише частиною власного капіталу. Як правило, банк вважається платоспроможним, поки залишається недоторканим акціонерний капітал, тобто поки вартість активів не менше суми зобов'язань (за вирахуванням незабезпечених), випущених банком, і його акціонерного капіталу.
Капітал грає роль своєрідної захисної "подушки" і дозволяє банку продовжувати операції у разі виникнення великих непередбачених втрат або витрат. Для фінансування подібних витрат існують різні резервні фонди, що включаються у власний капітал, а при масових неплатежах клієнтів по позичках для покриття збитків, можливо, потрібно використати частину акціонерного капіталу.
Виконання регулюючої функції капіталу пов'язано виключно з особливою зацікавленістю суспільства в успішному функціонуванні банків. За допомогою показника капіталу банку державні органи здійснюють оцінку і контроль за діяльністю банків. Зазвичай правила, що відносяться до власного капіталу банку, включають вимоги до його мінімального розміру, обмеження за активами і умови покупки активів іншого банку. Економічні нормативи, встановлені центральним банком, в основному виходять з розміру власного капіталу банку. В рамках розглянутої класифікації функцій до регулюючої функції відносять і використання капіталу з метою обмеження позичкових та інвестиційних операцій (у тій мірі, в якій позики та інвестиції банку обмежені наявними власним капіталом).
Інші джерела, визнаючи, що головною метою банківського капіталу є зниження ризику, роблять акценти на наступних функціях:
капітал служить буфером, здатним поглинути збитки і зберегти платоспроможність;
капітал забезпечує доступ до ринків фінансових ресурсів і за-щіщают банки від проблем ліквідності;
капітал стримує ріст і обмежує ризик.
Всі ці функції капіталу сприяють зниженню ризику. Подібний підхід має більшу практичністю і пристосований для цілей управління комерційним банком.
Роль капіталу як буфера проти збитків за позиками наочно проявляється, якщо його розглядати в контексті руху грошових коштів. Якщо клієнти банку перестають виконувати свої зобов'язання по позиках, миттєво зменшується приплив коштів за відсотками і основним виплатах. Відтік коштів не змінюється. Банк залишається платоспроможним, поки сума припливу перевищує відтік. І тут капітал служить буфером, оскільки він зменшує вимушені відтоки.
Банк може відстрочити дивіденди але акціях, не будучи в змозі платити. Виплати відсотків по банківській заборгованості, навпаки, є обов'язковими. Банки з достатнім капіталом випускають нові зобов'язання або акції, щоб замінити втрачені притоки грошових коштів новими і виграти час, поки не вирішаться проблеми з активами. Таким чином, чим більше банківський капітал, тим більше активів може виявитися несплаченими, перш ніж банк стане неплатоспроможним, і тим менше буде ризик банку.
Адекватний банківський капітал зменшує операційні проблеми, забезпечуючи вільний доступ до фінансових ринків. Капітал дає банку можливість робити позики у традиційних джерел за звичайними ставками. Великий власний капітал забезпечує стабільну репутацію банку, впевненість у ньому вкладників.
Капітал стримує ріст і зменшує ризик обмеженням нових активів, які банк може придбати через фінансування за допомогою заборгованості. Ця функція тісно пов'язана з встановлюються державними органами нормативом капіталу до активів. Так, якщо банки вирішують збільшити розмір позик або придбати інші активи, вони повинні підтримувати зростання з допомогою додаткового фінансування акціонерного капіталу. Це попереджає спекулятивне зростання активів, так як банки завжди повинні залишатися в межах своїх можливостей успішного управління активами.
Названі функції банківського капіталу показують, що власний капітал - основа комерційної діяльності банку. Він за-безпечує його самостійність і гарантує його фінансову устої-тична, будучи джерелом згладжування негативних наслідків різноманітних ризиків, які несе банк.