| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
З.1. Постиндустриализация як основна тенденція в сучасній світовій економіці | ||
|
Основна частина історії людства припадає на доінду-стріальное (традиційне) суспільство, для якого характерне переважання первинного сектора в економіці (сільське і лісове господарство, рибальство). Первинний сектор досі домінує в економіці багатьох найменш розвинених країн. Процес активної індустріалізації, що почався в XVIII в., Закінчився в розвинених: країнах приблизно в першій половині XX в., В більшості постсоціалістичних і деяких країнах, що розвиваються - ближче до кінця XX в. Головним сектором індустріальної економіки став вторинний (промисловість і будівництво). Сутність постіндустріалізааді Хоча в багатьох країнах, що розвиваються ще триває активна індустріалізація, для сучасного світу характерне швидке збільшення частки третинного сектора (послуг) в економіці. Так, в Росії в третинному секторі вже працює більше половини всіх зайнятих, а чисельність зайнятих у вторинному секторі перестала зростати ще в 70-80-і рр.. (В 90-Огг. Вона навіть скорочувалася). У США в третинному секторі зайнято 75% працюючих. * Причому швидке зростання цього сектора відбувається насамперед за рахунок науки і наукового обслуговування, освіти, культури і мистецтва, охорони здоров'я і фізичної культури, житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, соціального забезпечення, індустрії відпочинку. У Росії в цих галузях (у нас вони часто називаються науковими та соціально-культурними галузями) зайнято вже Л / 2 працюючих (в 1970 р. - близько 1/5). Спільним для цієї групи галузей третинного сектора є те, що порівняно з багатьма іншими галузями сфери послуг (транспорт і зв'язок, матеріально-технічне постачання, збут і заготівлі, кредитування, фінанси і страхування) вони більше орієнтовані на виробництво і розповсюдження знань та обслуговування людей , ніж на обслуговування галузей матеріального виробництва. Великими галузями сфери послуг залишаються і ті, що традиційно орієнтувалися переважно на обслуговування людей - це торгівля і громадське харчування, державного-дарське управління (включаючи «силові» відомства). В доіндустріальному (традиційному) суспільстві головним економічним ресурсом були природні ресурси, насамперед сільськогосподарські угіддя (земля). Економічні відносини будувалися в основному навколо володіння землею та її обробки. В індустріальному суспільстві головним ресурсом став капітал, як в реальній формі (засоби виробництва), так і в грошовій. Економічні відносини тут будуються в чому на базі володіння і використання цього капіталу. У постіндустріальному суспільстві основними ресурсами стають знання і працю. Економічні відносини багато в чому визначаються здібностями виробляти й використовувати нові знання. Звідси величезна увага до виробництва знань (науці) і носіям цих знань (високоосвіченої, творчої та фізично здорової робочої силі). Інтелектуальний розвиток суспільства стає незвично важливою передумовою господарського життя, а саме це життя багато в чому визначається постійними нововведеннями (інноваціями). Підвищена увага до знань, інформації призводить до того, що постіндустріальне суспільство часто називають інформаційним. Особливості майбутньої економіки Найважливішими рисами постіндустріальної економіки є: - зміна структури виробництва і споживання (переважно за рахунок зростання ролі послуг) . Так, в Росії вже на початку 90-х рр.. у структурі виробництва ВВП послуги стали переважати над товарами, а в структурі споживчих витрат населення частка послуг зараз становить близько 1/6 і має тенденцію до подальшого зростання. Зростає частка послуг і в зовнішньоторговельному обороті: у Росії вона зросла з 12% з початку 90-х рр.. до 20% наприкінці 90-х рр.. Одночасно йде зміна структури секторів економіки, причому ця зміна відбувається не тільки всередині сфери послуг (див. вище), але і я сфері матеріального виробництва. Це перш за все зростання в первинному і вторинному секторах тих галузей, які відносяться до наукомістких {в них частка витрат на НДДКР становить не менше 3,5-4% від обсягу продажів, а частка зайнятих у НДДКР - не менше 2,5-3% від усіх зайнятих в галузі). Збільшується і частка їхньої продукції у світовій торгівлі; зростання рівня освіти, перш за все за рахунок послешколь-ного. У середині 90-х рр.. частка молодих людей у віці від 20 до 24 років, охоплених цією освітою, становила в найменш розвинених країнах кілька відсотків, у розвинених - десятки відсотків (у Японії -30%, Німеччині - 36%), У деяких колишніх радянських республіках цей показник доходить до 42 - 46% (у Росії, Україні, Білорусії, Казахстані), ставлячи ці країни на вельми високе місце в світі за охопленням молодого покоління вищою і середньою професійною освітою. Однак перше місце, безперечно, ділять США і Канада (у США - більше 80%). У результаті населення, в тому числі працююче, має все більш високий рівень освіти. Так, в Росії 52% робота-чих мають вищу (включаючи незакінчена вища) і середню професійну освіту, і цей показник продовжує зростати. У більшості країн світу це веде до зростання доходів освіченої частини населення, так як високий рівень освіти зазвичай забезпечує високу кваліфікацію і відповідно високу заробітну плату. У США працівник з вищою освітою має доходи майже п три рази вище, ніж працівник з незакінченою середньою освітою; підвищену увагу до навколишнього середовища, насамперед через перехід до сталого розвитку. Постіндустріальне суспільство прагне перейти до такого економічному зростанню, який спирався б не на природні ресурси, а насамперед на використання знань і трудових ресурсів. Це знижує навантаження на природу і зберігає її для майбутніх поколінь. Зазвичай менше навантаження на навколишнє середовище роблять наукомісткі галузі сфери матеріального виробництва. Наслідком цього є поступове оздоровлення навколишнього середовища в розвинених країнах »Проте в нових індустріальних країнах, Китаї та інших державах, де йде активна індустріалізація, навантаження па природні ресурси зростає, екологічна ситуація погіршується (див. 14.5); гуманізація (соціалізація) економіки. Створивши в ході інду-стріалізаціі величезні виробничі потужності в матеріальній сфері, сучасне суспільство тепер вкладає кошти в розвиток стали головними для нього економічних ресурсів - знання, і особливо людини. Основним об'єктом докладання інвестицій, а також витрат бюджету стають соціально-культурні галузі. Так, якщо в нашій країні в роки довоєнних п'ятирічок в ці галузі спрямовувалось близько 30% усіх капіталовкладень, то в 60-і рр.. - Більше 1/3 і в 90-і рр., - близько 40%. Образно кажучи, головними стають вкладення в людський, а не в основний і оборотний капітал; інформатизація суспільства. Якщо знання (інформація) набувають все більшої сили, то вкладення в отримання і при-сування їх стають все більш ефективними (прибутковими), попит на них швидко зростає. У результаті в сучасній економіці постійно збільшується чисельність виробників знань (зайнятих у науці та науковому обслуговуванні), їх розповсюджувачів (інформаційних мереж, навчальних закладів, інноваційних фірм) і споживачів (все суспільство). Завдяки розвитку сучасних засобів зв'язку, електроніки сучасне споживання інформації полегшується »стаючи доступним рядовим по-требителей. Суспільство стає все більш насиченим знання-ми і тягою до них, перетворюючись на інформаційне, компьютери-зірованним суспільство; ренесанс малого бізнесу. Швидке знецінення старих знань і ще більш швидке поширення нових, високий рівень доходів значної частини суспільства ведуть до швидкого оновлення і високої диференціації випускається. Засилля стандартизованої масової продукції, характерне для індустріального суспільства, слабшає, так як високоосвічена заможний покупець вимагає все більш пристосованою до його смакам продукції, а сучасна економіка дозволяє це робити краще. У цих умовах більш життєздатними стають малі підприємства, причому не тільки в сфері послуг, а й у сфері матеріального виробництва. До того ж у суспільстві, де головні лімітуючі ресурси - знання та праця, а не земля і капітал, кваліфіковані і заповзятливі люди мають більше шансів на ведення власного бізнесу. Частково це стосується і підприємств середнього розміру. У результаті частка малих і середніх підприємств в ЗВП провідних розвинених країн перевищує 50% (у Росії - поки близько 10%). Малий бізнес відіграє помітну роль і в міжнародних економічних відносинах. Прикладом може бути так звана неорганізована зовнішня торгівля, що досягає в російському імпорті близько 20 млрд дол на рік і багато в чому забезпечується «човниками», тобто індивідуальними і дрібними підприємцями; глобалізація. Сучасні засоби транспорту і зв'язку роблять будь-яку країну потенційно більш доступною для іноземних товарів і послуг і факторів виробництва (економічних ресурсів). Хоча на більшій частині земної кулі і зберігаються істотні бар'єри на шляху руху іноземної продукції, іноземного капіталу, робочої сили, знань і підприємництва, в кінці XX в. вони нижчі, ніж у середині століття (правда, на початку століття вони також були невисокі), Триваюче поглиблення міжнародного поділу праці збільшує потреби майже всіх країн в вивезення і ввезення продукції (товарів і послуг) та факторів виробництва. У результаті для помітного числа компаній світ став єдиним ринком, для багатьох фірм ним став їх регіон земної кулі, для ще більшого числа компаній експорт та імпорт продукції і факторів виробництва став не епізодичної а систематичної операцією. Національні економіки все тісніше переплітаються (насамперед на регіональному рівні) і світове господарство стає все більш єдиним комплексом. У цьому полягає економічна суть глобалізації, не кажучи про її політичних і соціокультурних аспектах. Незважаючи на те, що перехід від індустріального до постінд-стріальному суспільству йде еволюційно, він, тим не менш, породжує серйозні конфлікти всередині країн. Це посилення структурної та кваліфікаційної безробіття, породжене падаючим або стагніруюшім попитом на продукцію багатьох галузей сфери матеріального виробництва (особливо на сировину і матеріали) і на малокваліфіковану робочу силу в більшості галузей, включаючи сферу послуг. Наростають суперечності між тією частиною постіндустріального суспільства, яка володіє знаннями та освітою, і тією частиною, яка малокваліфіцірованна. У Росії перехід до постіндустріального суспільства ускладнюється економічною кризою, яка призвела не тільки до надмірного скорочення виробництва в багатьох галузях первинного та вторинного секторів, а й до погіршення стану таких галузей третинного сектора, як наука до наукове обслуговування , охорона здоров'я і фізична культура, житлово-комунальне господарство, соціальне забезпечення. У результаті Росія за деякими показниками не просувається вперед до постіндустріального суспільства, а віддаляється від нього. Водночас за іншими показниками (освіта, комп'ютеризація) просування вперед триває. Вплив постіідустрналнзацні на світове господарство Постиндустриализация веде до глибоких змін не тільки всередині окремих країн, а й у світовому господарстві, зокрема; - змінюється структура виробництва і споживання світового ВВП, поступово зрушуючи в бік сфери послуг, яка і 80-і рр.. росла темпами, що становили 3,4% на рік, а в 90-і рр.. - 2,6% (весь світовий ВВП відповідно 3,1 і 2,0%), в результаті чого частка сфери послуг зросла з 53 до 63% в світовому ВВП; все більший упор розвинені країни роблять на використання знань, трудових, а не природних ресурсів; перехід на наукомісткі технології уповільнює попит цих країн на природні ресурси. Триває зниження в світовій торгівлі частки продукції сільського господарства та добувної промисловості (хоча частка енергоресурсів в окремі періоди підвищувалася). У 1937 р. па цю продукцію припадав 61% світового експорту товарів, в 1960 р. - 45%, в 1996 р. - 23% (решта складали вироби обробної промисловості, тобто готові вироби); швидко зростає міжнародна торгівля знаннями (міжнародна передача технології). Так, у США, найбільшого з світі експортера знань, експорт товарів за 1989-1996 рр.. виріс в 1,8 рази, експорт послуг - л 1,8 рази (з 128 до 235 млрд дол), а така складова частина експорту послуг, як надходження від продажу патентів, ліцензій та авторських прав, зросла в 2,2 рази (з 14 до 30 млрд дол) і одночасно п 3 рази зріс їх імпорт (з 2,5 до 7,5 млрд дол); велика кількість і доступність економічної інформації в поєднанні із здешевленням засобів зв'язку і транспорту стало потужним стимулом для міжнародного руху капіталу. Так, ТНК, рас-вважаючи свіжою інформацією про стан справ у всіх країнах світу, мають можливість створювати в них споі філії, а сучас-менная зв'язок дозволяє цим філіям посилати свою звітність в штаб-квартири ТНК Навіть щодня, якщо це необхідно. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||