| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Предмет і метод економічної науки в ретроспективі | ||
|
Меркантилізм з'явився перший школою зароджується еконо-мічної науки зі сформованою системою поглядів і оцінок у частині визначення суті її предмета (проблематика сфери обігу), ос-новних методологічних принципів (прихильність каузальному методу аналізу та емпіризму) та координуючої господарське життя економічної політики (за допомогою насамперед протекціоністських заходів держави). Меркантилісти, як піонери економічної науки, стали згодом орієнтиром для багатьох поколінь вчених-них-економістів, які намагалися слідом за ними осмислити комплекс проблем, пов'язаних з предметом і методом її вивчення. Класична політична економія, яка витіснила Мерканті-листские вчення, зосередила увагу на економічному аналізі насамперед у сфері виробництва (предмет вивчення), тенденційно недооцінюючи зворотний вплив на неї проблематики сфери обігу. Але, незважаючи на вузькість меж предмету вивчення, класики були звернені до найновішим досягненням наукової методології тієї епохи, включаючи дедукцію, індукцію, логічну абстракцію й інше, в числі яких, правда, на перший план висували все той же метод каузального аналізу. Саме перевагу каузального методу інших методів дослідження зумовило багато спрощення та упущення класиків в області теоретичних пошуків, і зокрема при розробці теорії вартості. Остання, як відомо, трактується класичною політичною економією по однофакторной (витратною) характеристиці, що базується або на витратах виробництва, або на кількості затраченої праці. Крім того, каузальний метод в твор-честве класиків очевидний в їхню пристрасть до теорій поділу суспільства на класи та суспільної праці - на продуктивну і непродуктивну; в позиції беззастережного пріоритету в еко-номіці принципів laissez faire та приватної власності. Альтернативні класичної політичної економії направ-лення економічної думки поклали початок істотним пози-тивним зрушенням у поглядах і оцінках з приводу предмета і методу економічної науки. Зокрема, завдяки науковим вишукуванням економістів-романтиків виникли досить аргументовані напрацювання про доцільність, з одного боку, розширити межі предмета економічної науки (проблематикою морально-етичного та морального властивості), а з іншого - відмовитися від абсолютизації дедуктивного та індуктивного методів аналізу та ідеї автоматичної саморегулируемости економіки і здійснити реформи по делібералізації економіки, керуючись при цьому методичними принципами економічного експериментування. Нарешті, історична школа Німеччини забезпечила всі необхідні передумови для значного розширення аналітичного поля (предмет вивчення) економічної науки, включивши в нього історичний контекст проблематики і економічного, і неекономічного властивості, тобто всю сукупність суспільних відносин. Ця школа довела уявний характер зображення дійсності класиками, які надавали вирішальне значення в економічному аналізі методам дедукції, індукції і логічної абстракції. Її автори вважали за необхідне в галузі методології економічної науки висунути на перший план «людський фактор», виявлення взаємозв'язку і взаємозумовленості факторів економічної та неекономічній середовища, визначення місця і ролі некласові критеріїв у дослідженні фаз та етапів розвитку суспільства. Протягом першого етапу «маржинальної революції» класичної політичної економії активно протистояли представники так званого суб'єктивного напрямку економічної думки. Суб'єктивістів у своїй творчості предмет економічної науки обмежували проблематикою сфери споживання (обміну) і причину походження вартості ув'язували з граничною корисністю (попитом). Однак в області методології дослідження їм вдалося досягти набагато більших зрушень і особливо в частині методичних розробок мікроекономічного і математичного аналізу. Лідери другого етапу «маржинальної революції», що поклали початок неокласичномунапрямку економічної думки, обгрунтували необхідність виявлення і пізнання «законів» і проблем одночасно обох сфер - виробництва і споживання. Але поряд з такого роду розширенням «кордонів» предмета економічної науки їм вдалося суттєво оновити її методологи-етичні основи і особливо завдяки наданню переваги кау-зальний методу аналізу функціонального, всемірному розпрощався-пораненню засобів математичного аналізу, в тому числі математ-тичного моделювання на мікро - і макрорівні. Помітне місце в методології неокласиків займають також методи аналізу статичного і динамічного стану економіки, двухкрітеріальний метод характеристики сутності ринкової ціни, методи оптимізації розмірів фірм і виробничих потужностей. Досягнення маржинальної економічної теорії в період свер-шення в економічній науці «маржинальної революції» зумовили якийсь теоретико-методологічний «вакуум», який певною мірою заповнили представники альтернативного неокласичномунапрямку соціально-інституціонального напрямку еконо-чеський думки. Інституціоналістів в якості предмета економічного аналізу позначили (подібно авторам німецької історичної школи) всю сукупність суспільних відносин, що розглядаються в історичному контексті. В області ж методологічних принципів інституціоналістів просунулися трохи далі авторів род-жавної їм по духу історичної школи Німеччини, поставивши на перший план доцільність реалізації антимонопольних заходів та пов'язаних з ними детальних кількісних досліджень. Прикладами подібної властивості з'явилися обгрунтовані спростування концепції досконалої конкуренції і який із неї «закону ринків Сея», а також кейнсіанські і неоліберальні теорії державного регулювання економіки, що знаменували справжній кінець ортодоксальної доктрини laissez faire. Таким чином, можна стверджувати, що сучасній економічній науці притаманні власна область знання (предмет вивчення) і спеціалізована техніка пошуку та інтерпретації фактів об'єктивної дійсності (методологічні принципи і методи аналізу), що відокремилися в ході еволюції світової економіки і розвитку концепцій, пов'язаних із специфічною проблематикою її предмета і методу. Вона не є «застиглою» і тим більше «мертвої» теорією, бо предмет її вивчення проникає у все нові і нові сфери життя суспільства, досягаючи якісно нового рівня, а метод не обмежується суто каузальним (причинно-наслідковим) розглядом економічних чинників, ідей і концепцій у відриві від неекономічних аспектів даної проблематики. Звідси безсумнівно те величезне значення, яке має економічна наука у практичній діяльності. Тому «обов'язок» і початківця і навченого досвідом вченого-економіста постійно продовжувати кропіткий пошук (заради того, щоб «дати по можливості просте і в той же час узагальнююче виклад проблем предмета і методу економічної теорії, які мають довгу історію обговорення» 19), має , безумовно, надзвичайно важливе значення для доль цієї науки. Це особливо необхідно враховувати зараз, коли Росія переживає дуже складний криза, вихід з якого буде менш тривалим і руйнівним, якщо в основі антикризових заходів будуть лежати насамперед досягнення економічної науки. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||