§ 1. Природно-ресурсний потенціал світового господарства
У світовій практиці при визначенні природно-ресурс-них запасів прийнято виділяти кілька категорій за ступенем їх технічної та економічної доступності і вивченості.
Доступні, або доведені, або реальні, запаси -
це обсяги природного ресурсу, виявлення сучасними методами розвідки або обстеження, технічно доступні й економічно рентабельні для освоєння.
Потенційні, або загальні, ресурси - це ресурси, встановлені на основі теоретичних розрахунків, рекогносцирувальна обстежень та включають крім точно встановлених технічно видобутих запасів природної сировини або резервів ще й ту їх частину, яку нині освоїти не можна з технічних чи економічних міркувань (наприклад, поклади бурого вугілля на великих глибинах або прісні води, законсервовані в льодовиках або глибинних шарах земної кори). Потенційні ресурси називають ресурсами майбутнього, так як їх господарське освоєння стане можливим тільки в умовах якісно нового науково-технічного розвитку суспільства.
Природні багатства можуть виступати в якості певного ресурсу (наприклад, стати фактором виробництва) втом випадку, якщо в них виникає потреба. Потреби, в свою чергу, з'являються і розширюються в міру розвитку технічних можливостей освоєння природних багатств. Наприклад, нафта була відома як пальне речовина ще за 600 років до н.е., але в якості паливної сировини в промислових масштабах її почали розробляти лише з 60-х рр.. XIX в. Саме з цих пір нафту перетворилася на реально доступний
для використання енергетичний ресурс, значення якого неухильно зростала. Однак до другої половини XX в. нафту, що залягає в донних відкладеннях шельфу Світового океану, не розглядалася в якості ресурсу, так як стан техніки видобування нафти робило неможливою її видобуток на шельфі. Лише в 40-х рр.. минулого століття вперше на акваторіях (озеро Маракайбо у Венесуелі, Каспійське море в СРСР) нафта почала розроблятися в промислових масштабах, і нафтові поклади мілководних зон морів і океанів придбали ресурсне значення.
При первіснообщинному ладі потреби людини і його можливості освоєння природних багатств були дуже скромними і обмежувалися полюванням на диких тварин, риболовлею, збиранням. Потім виникло землеробство і скотарство, і відповідно до складу природних ресурсів були включені грунтовий покрив і рослинність, що служила кормовою базою для випасати худоби. У лісах добувалася деревина для будівництва жител і отримання дров; поступово почалося освоєння корисних копалин (вугілля, руд, будівельних матеріалів); людина навчилася освоювати енергію вітру і падаючої води. У міру розвитку виробництва розширювався не тільки обсяг освоюваних природних ресурсів, але в господарський оборот залучалися і нові площі незайманої природи.
Територіальне розширення сфери господарської діяльності людського суспільства і залучення в матеріальне виробництво нових видів природних ресурсів викликали в природі різноманітні зміни, свого роду відповідні реакції у вигляді різних природно-антропоген-них процесів.
Національні економіки, об'єднані сьогодні у плані-тарних рамках глобалізацією, в основі якої лежать між-народного поділ праці, інтеграція, інтернаціоналізація, різною мірою забезпечені основними факторами виробництва - природними, трудовими, фінансовими, 48 технологічними, науковими та іншими ресурсами. Забезпеченість і використання ресурсів обумовлюють економічний статус країни і її позиціонування у світовій економіці, що виражається в кількісних (обсяги виробництва, його структура і т. д.) і якісних (якість технології, виробництва, рівень життя населення) показниках розвитку країни. Але реалії сучасності змушують переосмислити і модифікувати деякі підходи, спрямовані на підвищення цих показників.
Практика того чи іншого варіанту «подовження» формули виробництва характеризує домінуючий стиль, концепцію розвитку, стан та перспективи відповідного геоекономічного простору - країна, регіон, територія, яка може бути ефективно реалізована, в тому числі і на основі використання наявних і створення нових конкурентних переваг. Відправною базою, першоджерелом економіки всіх країн виступають природні ресурси, які бувають двох видів: відновлювані та невідновлювані. Відновлювані ресурси можуть використовуватися періодично і в обсязі, що не виснажують їх наявності для майбутнього споживання (земля, моря, річки, сонячна енергія і т. п.). К ^ відновлюваним ресурсів відносять ті, які використовуються один раз і не відтворюються самою природою (вугілля, нафта, газ і т. д.). В абсолютній більшості природні ресурси обмежені, а деякі набувають характеру дефіцитних. Так як експлуатація навколишнього середовища відбивається не тільки на сьогоднішніх споживачах, а й на споживачах майбутнього, то особливої уваги вимагає до себе фактор часу при експлуатації як відновлюваних, так і невідновних ресурсів. У сучасній економічній науці для вирішення означеної проблеми при-змінюється концепція дисконтування оцінки використання ресурсів у часі, в основі якої лежить теорія «переваги в часі». Головне положення даної концепції - приведення майбутніх доходів і витрат до оцінок теперішнього часу.
Потенціал світової економіки:
природно-ресурсний потенціал (ресурси мінеральної сировини і палива, земельні, водні, лісові ресурси);
трудові ресурси (динаміка і структура населення світу, вікова структура населення, професійна структура, рівень освіти);
- ресурси в розрізі галузей (агропромисловий, топ-ливно-енергетичний, хіміко-лісовий, металургійний, військово -промисловий комплекс, машинобудування, транспорт, зв'язок та ін.);
фінансові ресурси (фінансові ринки, золотовалютні резерви, глобалізація фінансових ресурсів світу); підприємницькі ресурси; наукові ресурси світу.
Природно-ресурсний потенціал Природно-ресурсний потенціал світової економіки мно-гообразие. Він включає енергетичні, земельні та грунтово-50 ві, водні, лісові, біологічні, мінеральні, кліматичні та рекреаційні ресурси.
У зв'язку з подвійним характером поняття «природні ресурси», відображає їх природне походження, з одного боку, і господарську, економічну значимість - з іншого, розроблені і широко застосовуються кілька класифікацій.
Класифікація природних ресурсів за походженням:
Ресурси природних компонентів.
Ресурси природно-територіальних комплексів.
Класифікація за видами господарського використання:
Ресурси промислового виробництва.
Ресурси аграрного виробництва.
Класифікація за ознакою вичерпності:
Вичерпні:
Невідновлювані:
а) всі види мінеральних ресурсів;
б) земельні ресурси.
Поновлювані:
а) ресурси рослинного світу;
б) ресурси тваринного світу.
Щодо поновлювані:
а) продуктивно орно-придатні грунту;
б) ліси зрілого віку;
в) водні ресурси в регіональному аспекті.
Невичерпні:
Кліматичні ресурси.
Водні ресурси.
Нетрадиційні енергоресурси планети. Природні ресурси є необхідним (але не орга-тільних) умовою розвитку економіки. Досягнення науково-технічного прогресу ведуть до того, що вплив природно-ресурсного чинника на економіку розвинених країн помітно слабшає. Але за інших рівних умов наявність багатих
і різноманітних природних ресурсів дає країнам - їх власникам додаткові переваги.
Сучасні тенденції у використанні природних ресурсів можна охарактеризувати наступним чином:
Різко зріс ступінь залученості ресурсів у світовій виробничий процес: 70% використаних людством за всю історію корисних копалин були здобуті за останні 40 років.
В умовах активної економічної діяльності багато ресурсів, раніше зараховують до поновлюваних, сьогодні переходять у категорію невідновлюваних (ерозія і виснаження грунтів, вирубка лісів, забруднення повітря та світового океану і т. п.).
Теза «Мінеральні ресурси неісчерпами» - пішов у минуле.
Зберігається тенденція зростання видобутку і споживання мінеральної сировини.
Зростає кількість відходів виробництва та споживання; проте одночасно активізується їх використання як вторинної сировини.
Збільшуються витрати на екологічні заходи.
Природні ресурси розподілені вкрай нерівномірно між країнами. Тільки 20-25 країн розташовують більше 5% світових запасів якого одного виду мінеральної сировини. Лише кілька найбільших країн світу (Росія, США, Канада, Китай, ПАР і Австралія) мають більшістю його видів. Фактично жодна країна не має запасами всіх необхідних для сучасної економіки видів мінеральної сировини і не може обійтися без його імпорту. В цілому США імпортують 15-20% необхідного їм мінеральної сировини. Країни - члени ЄС ввозять 70-80% споживаного мінеральної сировини, Японія - 90-95%.
У сучасному світі склалися значні відмінності між наявними в окремих країнах природними ресурсами та обсягами їх споживання в різних країнах. Згідно з деякими оцінками, США, своєму розпорядженні 4,5% населення світу і приблизно 20% мінеральних ресурсів планети, споживають до 40% світових природних ресурсів. Ще 30% споживаних ресурсів припадає на країни Західної Європи, Канаду і Японію, які разом розташовують 9% населення світу. Таким чином, розвинені країни, що володіють приблизно 40% мінеральних ресурсів, споживають 70% цих ресурсів. Водночас країни, що розвиваються, де проживає близько 60% населення світу і зосереджено до 35% мінеральних ресурсів, споживають приблизно 16% даних ресурсів. Людина перетворює природні ресурси в необхідні для себе продукти і перерозподіляє їх на основі ринкових механізмів.
Парадокс полягає в тому, що, з одного боку, все бо-гатство людства, очевидно, формується на основі при-рідних ресурсів і корисних копалин, а з іншого - ринкова оцінка цих копалин досить незначна і за вартістю аж ніяк не відповідає тій ролі, яку вони відіграють у формуванні ВВП світу. Сумарна вартість корисних копалин - первинних енергоносіїв і руд металів - навряд чи перевищує 1,2 трлн дол. Світовий ВВП в 2006 р. склав приблизно 33 трлн дол. Значить, вартість енергоносіїв і руд металів становить тільки 3,75% світового ВВП. Настільки низька питома вага корисних копалин вкрай вигідний розвиненим країнам, адже вони є основними імпортерами, і невигідний країнам, що розвиваються, які в основному їх експортують.
До природних ресурсів, крім повітря, грунту і води, відносяться мінеральні ресурси, звані корисними копалинами (табл. 1).
Таблиця 1
Класифікація корисних копалин
У 90-і рр.. минулого століття склалася структура паливно-енергетичного балансу світу, в якій провідну роль як і раніше грають вугілля (33%), нафта (39%), хоча їх частка поступово убуває. Всього в світі споживається близько 12 млрд т умовного палива, за яке прийнятий кам'яне вугілля. Близько 40% йде на вироблення електроенергії. Більше 60% електроенергії виробляється в промислово розвинених країнах.
Однією з основ сучасної світової економіки є нафта. Загальна щорічний видобуток нафти в світі становить близько 3,4 млрд т. 1,5 млрд т сирої нафти надходить на світовий ринок. Країни ОПЕК видобувають близько 1,5 млрд т. Зміна обсягу видобутку та експорту становить основний ресурс ОПЕК в регулюванні світового ринку нафти. Ціна на нафту є найважливішим показником, що впливає на сировинні товари. У довгостроковій перспективі динаміка цін багато в чому буде залежати від запасів нафти і їх вичерпання. Достовірні запаси нафти оцінюються в 140 млрд т, при цьому майже 80% цих запасів лежать в надрах країн ОПЕК. У Росії є приблизно 7 млрд т доведених запасів нафти.
Інший важливий і перспективний енергоносій - газ, світовий видобуток якого становить близько 2,3 трлн куб. м. Росія забезпечує приблизно 25% загальносвітового видобутку, США - 23, Канада - 6,7, Великобританія - 3%. На експорт надходить близько 15% видобутого газу, причому 30% експорту дає Росія.
Майже в 10 разів більше, ніж потенційні запаси нафти і газу, складають запаси вугілля. Вони перевищують 20 трлн т. Всього на планеті майже 3 тис. вугільних басейнів. Розвідані запаси вугілля оцінюються в 1600000000000 т. Але видобуток вугілля поступово знижується. І зараз вона ненабагато перевищує 4 млрд т. Тут лідирує Китай - 28%, США - 22, Росія, Німеччина та Індія - по 5-6%.
Прогнозується збільшення частки атомної енергетики, тому що запаси урану досить великі. Проте собівартість атомної енергії ще висока. Крім цього, в суспільстві присутня недовіра до безпеки атомних електростанцій.
Основними матеріалами в більшості сфер виробництва залишаються метали. Початковою сировиною для отримання металу виступають залізні руди, якими найбільш багаті Австралія, Бразилія, Канада і держави СНД. Світові запаси залізної руди оцінюються приблизно в 400 млрд т. З кінця 80-х рр.. минулого століття видобуток цих корисних копалин ведеться на рівні 1 млрд т на рік. Найбільші експортери залізної руди - Бразилія, Китай, США, Австралія, країни СНД. Основний імпортер - Японія.
У другій половині XX в. стала розвиватися кольорова ме-лургії. По стадіях технологічного процесу вона об'єднує видобуток і збагачення сировини, а також виплавку кольорових металів і сплавів. В даний час ця галузь виробляє близько 70 різних металів. На алюміній, мідь, цинк і свинець припадає близько 96% маси вироблених металів.
Особливу роль в історії економічного розвитку челове-пра грає золото, так як протягом століть багатство народів і держав вимірюється його запасами. Аналіз показує, що в останні 500 років купівельна спроможність золота стосовно інших товарах залишалася майже незмінною і завжди вирівнювалася після сплесків або провалів. Золоті запаси держав в сумі становлять близько 31 тис. т. Щорічно добувається 1-1,5 тис. т. 1)