Виробничі інвестиції банків в докризовий період
За 1994-1997 рр.. довгострокові кредити комерційних банків зросли в поточній оцінці з 799,4 до 1205900000000 руб. Однак у реальному обчисленні обсяг наданих економіці довгострокових банківських кредитів не збільшився. Частка довгострокових кредитних вкладень в сумарних активах комерційних банків характеризувалася низькими значеннями (табл. 8.6).
Фінансовий, криза викликала різке зниження кредитної активності банківського сектора. Скорочення обсягів кредитування було викликано як зростанням кредитних ризиків, так і відтоком ресурсів з банківської системи, насамперед відкликанням вкладів населення і припиненням кредитування російських банків іноземними партнерами. Значно скоротилися терміни надання кредитів. Практично перестали видаватися кредити строком на один рік і більше, а надання кредитів на термін понад три місяці стало рідкісним випадком.
Зростання кредитних ризиків висловився в істотному погіршенні якості кредитного портфеля: частка прострочених позик у період з 1 серпня по 1 жовтня 1998 р. зросла з 5,5 до 10,9% по рублевих і з 5 до 6,5% за валютними кредитами. Частка стандартних позик у загальному обсязі кредитної заборгованості скоротилася з 89,3 до 76,6%.
Облік підвищених ризиків в процентній ставці в свою чергу зумовив її високий рівень, що не відповідає сузівшемуся платоспроможному попиту більшості нефінансових підприємств. У номінальному вираженні відсотки за позиками зросли з 40% у червні 1998 р. до 100-120% на початок 1999 р., в той час як рівень рентабельності підприємств навіть при збільшених темпах росту від пропускну цін (6-7% у промисловості) не дозволяв їм розраховувати на отримання та повернення таких кредитів.
Це пояснюється тим, що найбільші банки, завершивши первісне нагромадження капіталу, стали здійснювати розширення сфер своєї діяльності в промисловому секторі, де, незважаючи на загальний несприятливий фон, існували окремі перспективні підприємства. Найбільш агресивну політику в галузі придбання акцій промислових підприємств вели такі банки, як «Менатеп», «Інкомбанк», «Міст-банк», «Російський кредит» та ін Так, банк «Російський кредит» придбав контрольні пакети акцій більш ніж 40 найбільших підприємств базових галузей промисловості, для управління якими був створений холдинг.
Більшість банків здійснювали операції по скупці акцій через мережу навколобанківських структур. При цьому банки прагнули вкласти кошти в певні галузі, як правило, металургійну, нафтогазову, нафтопереробну, хімічну, зв'язок. Перетин інтересів часто призводило до загострення конкурентної боротьби, банківським війнам. Скуповуючи недооцінені акції перспективних підприємств, що мають, як правило, низьку ринкову вартість, банки розраховували на зростання вартості в майбутньому, а не на отримання швидких дивідендів. Неліквідність цих вкладень в умовах фінансової кризи з'явилася одним з факторів, що ускладнили становище найбільших банків.
Загострення банківської кризи в 1998 р. було спровоковано не лише гранично несприятливими макроекономічними обставинами, виключно важливу роль зіграли внутрішні фактори, пов'язані з особливостями діяльності самих банків і низькою якістю управління. У їх числі - орієнтація на спекулятивні джерела доходу, висока частка операцій з ДКО та іншими фінансовими інструментами, які забезпечують швидке отримання прибутку; істотна залежність від стану бюджету; значний обсяг неповернених кредитів; залежність від великих акціонерів, є одночасно клієнтами банків та учасниками їх фінансово- промислових груп; зрослі ризики залучення коштів, пов'язані з високою часткою іноземних кредитів і коштів населення; високі операційні витрати.
Криза виявив нездатність багатьох банків вирішити проблеми прибуткового і безпечного вкладення коштів в умовах зниження інфляційних доходів, низький рівень професіоналізму, відсутність продуманої інвестиційної політики. Він розкрив протиріччя функціонування банківської системи: невідповідність між джерелами банківських ресурсів та їх використанням, перекоси валютних компонентів активів і пасивів, протиріччя між банківськими ризиками і внутрішніми джерелами їх покриття. Кризові події чітко показали, що ліквідність окремих банків і банківської системи в цілому, яка не має міцної відтворювальної основи, не може підтримуватися за
рахунок операцій на фінансовому ринку.