| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Промисловість у роки семирічки і економічна реформа 1965 | ||
|
У 1959 р., коли приймався семирічний план на 1959-1965 г, -., Вперше була поставлена і науково обгрунтована завдання інтенсифікації виробництва, із вторинного висунення якій на перший план почалися і реформи в середині 80 -х 1г. Промисловість може розвиватися або екстенсивним шляхом, або інтенсивним. Екстенсивний пут ь - це шлях кількісного зростання через \ ве-личение виробничих потужностей, <- ЧІСЛСНІОС III 1.1114 11.14 І кількості переробляються ресурсів. У певні перин ди історії, наприклад, при повоєнному восс гановленпм хо ши ства, екстенсивне зростання може бути і дуже швидким. Ішенсі-фикация - це зростання виробництва за рахунок збільшення виро шолітшн. - Ності праці, за рахунок технічного прогресу. Необхідність переходу до інтенсифікації диктувалася тим обставиною, що екстенсивним шляхом неможливо збільшити виробництво в розрахунку на душу населення, підвищити матеріальний рівень життя людей. Тим часом, мирні умови розвитку, коли не треба було вже концентрувати зусилля на відновленні господарства або індустріалізації, висували на перший план завдання саме підвищення матеріального рівня життя. Екстенсивний шлях означає, що кількість продукції на зайнятого у виробництві працівника не збільшується, отже, не збільшується воно і на душу населення. Збільшити виробництво на душу населення можна лише через зростання продуктивності праці. Слід обмовитися, що практично не буває «чисто» екстенсивного зростання. В основі розвитку виробництва лежить поєднання екстенсивних та інтенсивних факторів, так що можна говорити лише про переважання того чи іншого напряму. Очевидно, виходячи із завдання інтенсифікації виробництва, слід аналізувати розвиток промисловості в 60-80-х рр.. На перший погляд, промисловість в роки семирічки розвивалася цілком успішно. Було намічено збільшити промислове виробництво на 80%, а виросло воно на 84%, так що кількісно план був перевиконаний. Відбулися структурні зрушення, що відображали технічний прогрес. Чорна металургія збільшила виробництво на 66-67%, а кольорова - в 2-3 рази. Для виготовлення нових машин було потрібно не так багато, як раніше, чорного металу, зате більше - кольорових сплавів. Видобуток вугілля зріс тільки на 16%, видобуток нафти - в 2.2 рази. Нові двигуни вимагали рідкого палива. Хімічна промисловість збільшила виробництво в 2,5 рази: зростання випуску синтетичних матеріалів був одним з провідних напрямків у технічному прогресі нового часу. Проте деякі з цих прогресивних структурних зрушень відбувалися з запізненням: вугільна промисловість і чорна металургія перейшли в розряд «старих» галузей вже після першої світової війни. Тепер на перший план висувалися галузі науково-технічної революції - робототехніка, мікроелектроніка і т.п. Втім, технічний прогрес в роки семирічки висловлювався не тільки в структурних зрушеннях. Саме в цей час відбувався перехід до індустріальних методів у будівництві, коли деталі будівлі готувалися на за-нулі, а будівельний майданчик припинялася і складальну. На залізницях переходили від піроіо'юн до тепловозів і едек-I рово 1.1 м Тому в 1965 р. було прийнято рішення про проведення економічної реформи - про перехід від адміністративних до економічних методів управління господарством. Економічні методи - використання економічних законів, ринкових відносин, матеріальної зацікавленості. Правда, матеріальна зацікавленість у нас і до цього ніби використовувалася: практикувалася відрядна оплата праці, тарифні ставки по кваліфікації, премії за перевиконання плану і норми. Але при цьому не враховувалося те обставина, що працівник в процесі виробництва не прямо пов'язаний з суспільством, а через підприємство; що виробничою одиницею суспільства є саме підприємство. Використовувалася матеріальна зацікавленість працівника, але не підприємства. Підприємство було зацікавлене в тому, щоб отримати планове завдання поменше. Якщо завдання буде великим, напруженим, є ризик з ним не впоратися, а саме невиконання плану тягло моральні та матеріальні неприємності. При цьому перевиконати план слід було не набагато - відсотків на 5, але не на 50: при великій перевиконання план на наступний рік відповідно збільшувався і виникала небезпека його не виконати. З іншого боку, підприємство було зацікавлене в тому. щоб більше отримати коштів від держави: більший штат робітників і службовців та. відповідно, більший фонд заробітної плати, більше асигнувань на капітальний ремонт та придбання обладнання. Коротше кажучи, підприємство було зацікавлене в тому, щоб більше отримати від держави, від суспільства, але менше дати. Адміністративна система управління була побудована таким об-разом, що інтереси підприємства були протилежні інтересам суспільства. Щоб виправити це, треба було зв'язати добробут підприємства з результатами його роботи, тобто відновити принцип госпрозрахунку. Правда, вважалося, що госпрозрахунок у нас і до цього діяв. Насправді, госпрозрахунком називали додаткову форму контролю «згори», «контролю рублем». Дохід підприємства повністю надходив в розпорядження держави, а кошти для продовження виробництва підприємство отримувало від держави. При цьому одержувані суми не залежали від даються, не залежали від рентабельності підприємства. І підприємствам рен-табельну була не потрібна. За новим положенням прибуток підприємства стали ділити на дві частини. Одна і раніше передавалася державі, інша залишалася в розпорядженні підприємства і витрачалася на оновлення обладнання, на підвищення заробітної плати (точніше, на премії), на культурно-побутові потреби працівників підприємства. Таким чином, процвітання колективу підприємства в ка-кой-то ступеня ставилося в залежність від його рентабельності. Нові показники вимагали збільшення господарської самостійності підприємств, тому було прийнято «Положення про соціалістичне підприємство», яке кілька рас-ш іряло їхні права. У нових умовах, щоб забезпечити збут продукції, а не просто здати її на склад, потрібно було знайти покупців, замовників, укласти з ними контракти, а це, як передбачалося, було можливо тільки при достатньо високій якості продукції. І економісти вже говорили, що з часом план підприємства буде комплектуватися на основі портфеля його замовлень. Та / сови були основні напрями економічної реформи 1965 Чому вона не забезпечила перехід до економічних методів господарювання? Насамперед, тому, що зберігався стереотип: соціалізм - це план, капіталізм - це ринок. Госпрозрахункові, товарно-грошові відносини були прийняті лише як доповнення до адміністративного плануванню. Як і раніше план визначав обсяг продукції та інші показники, і тільки надпланова продукція підпадала під дію ринку. Фонд і ставки заробітної плати як і раніше визначалися зверху і забезпечувалися за рахунок бюджету, і тільки премії залежали від прибутку. Але і ці премії з заохочення за хорошу роботу перетворилися на узаконену тринадцяту. Передбачалося, що в нових умовах добре працюючі повинні заробляти і жити набагато краще, ніж погано працюючі. Але в це була внесена обмовка, що працівники нерентабельних підприємств не повинні страждати, що всі трудящі повинні мати однакові умови. В результаті у тих, хто домагався успіхів, частина зарабо-танного відбиралася і передавалася тим, хто сам не міг заробити. Тенденція зрівнялівки перемогла. Реформа взагалі не зачепила центральних органів управління господарством. Передбачалися прямі торговельні зв'язки між зопрівав ємствами та, як наслідок, конкуренція. Але це противоречи ло сохранявшейся системі централізованого розподілу ре сурсів. І план підприємства визначався й не портфелем замовленням, а тим кількістю ресурсів, яке вдавалося отримати поли нии Госснаба. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||