| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
7.3. Режими оподаткування угод | ||
|
До податків на угоди належать як приватні, «потоварні» податки - акцизи, мита, так і загальні, «оборотні» податки - податок з обороту, податки з продажів, ПДВ. Перша група потоварних, «приватних» податків застосовується як метод однократного оподаткування споживання конкретних товарів і послуг, тому основною проблемою є вибір ланки обкладання - безпосередньо при виході з виробництва (міцні напої та пиво), в оптовому ланці торгівлі (цукор, сіль, електроенергія) або безпосередньо в роздрібній торгівлі (бензин). Економічна мета цієї групи податків - обмежувати (іноді - навіть карати) по-вання. При використанні другої групи податків, які застосовуються щодо загального обороту, виручки окремих підприємств, основними проблемами є забезпечення однократності оподаткування та мінімізація їх переважної впливу на сферу виробництва. Перша проблема може вирішуватися за рахунок обмеження сфери дії податку (податки з роздрібних продажів (НРП), на продажу за готівку) або шляхом введення взаємозалікових схеми стягнення податку (ПДВ). Друга проблема зазвичай вирішується шляхом виключення з дії податку сфери виробництва (податок з обороту). Податок з обороту являє собою найбільш просту форму на-даткування, при якій податком обкладаються будь-які угоди на всіх стадіях руху товару в комерційному обороті. Відповідно, цей податок швидко призводить до «каскадному», «ступенчатому» підвищенню товарних цін. ПДВ і НРП прийнято вважати податками однорідного типу, проте їх вплив на товарні ціни істотно розрізняється. Від ПДВ як «залікового» податку ухилитися важче, ніж від НРП, і тому багато країн з початку 1960-х рр.. стали замінювати НРП на ПДВ на рівні центральної влади (на регіональному рівні в ряді країн - в Індії, США, Канаді та інших - як і раніше продовжують використовувати НРП). Дійсно, за інших рівних умов, оподаткування ПДВ уникнути складніше, оскільки «вхідний» ПДВ приймається до заліку тільки на основі вступників до податкових органів оплачених рахунків-фактур. Режим оподаткування ПДВ дозволяє також звільняти від податку споживані сировину і матеріали. При оподаткуванні НРП податкове навантаження залежить від того, чи буде товар, що купується використовуватися для цілей виробництва або піде на потреби споживання. Відмінності між режимами оподаткування ПДВ та НРП в чому обумовлені різною системою звітності по цих податках. У разі застосування НРП необхідно підтримувати суворий контроль за звітністю продавців, а при застосуванні ПДВ діє система взаємного контролю продавців і покупців. Однак ці переваги виявляються тільки в тому випадку, якщо податкова служба в змозі оперативно обробляти і перевіряти всю масу надходять рахунків-фактур і якщо в країні надійно контролюється рух товарів (і послуг) через її кордони. Податок з обороту є найпростішим з трьох розглянутих податків. Однак з розвитком процесів спеціалізації та диверсифікації виробництва виявилося, що його застосування створює нерівні умови для інтегрованих і неінтегрованих виробників. Тому коли постало питання про формування єдиного ринку товарів і послуг в ЄЕС, було прийнято пропозицію Франції про заміну застосовувалися в країнах ЄЕС різних видів податку з обороту єдиними уніфікованими ПДВ. Поки в країнах - членах ЄС ставки ПДВ різняться. Звичайно застосовуються три види ставок: стандартна ставка ПДВ (наприклад, 21% - у Бельгії, 22% - у Чехії, 16% - у Німеччині, 17,5% - в Нідерландах), знижена ставка (наприклад, 6% - у Бельгії, 5% - у Чехії, 7% - у Німеччині, 6% - в Нідерландах) і нульова ставка (в основному для експорту товарів і деяких послуг). Основний оборот товарів і послуг оподатковується за стандартною ставкою, але щодо багатьох продуктів харчування (крім напоїв), продажу книг, газет, деяких ліків і т.д. застосовується знижена ставка ПДВ. Крім того, деякі товари та послуги користуються режимом звільнення від ПДВ (і, відповідно, торговці цими товарами позбавлені права отримувати відшкодування сум «вхідного» ПДВ). У США ПДВ не застосовується, але залишаються податки з продажів на рівні окремих штатів (всього в 45 штатах). У Канаді ПДВ введений на федеральному рівні, але в декількох провінціях як і раніше со-зберігаючі та стягування НРП. Ситуацію, в США і в Канаді практику можна пояснити тим, що в цих країнах досить рано (ще в 1930-х рр..) Зробили вибір на користь НРП - задовго до виникнення самої ідеї ПДВ. НРП був введений в США на рівні штатів у часи «великої депресії» з тим, щоб замістити в бюджетах штатів втрати надходжень через зниження зборів інших податків. Цей досвід показав, що НРП забезпечує високі обсяги грошових надходжень і контролюється відносно простими методами. У США ідея введення ПДВ на федеральному рівні традиційно зустрічає опір ліберальних кіл, які виступають проти цього податку через побоювання надмірного посилення ролі держави. Крім того, цю ідею не підтримують влади штатів, вбачаючи в ній загрозу для збереження своєї податкової бази. Нарешті, загальна ідея такого масового податку, як ПДВ, що не дуже вкладається в загальну концепцію податкової політики США, яка завжди виходила з прагнення максимально обмежити податкове навантаження бізнесу. Американським корпораціям зазвичай щедро надавалися пільги з корпорационному податку (особливо широкі - щодо їх експортної діяльності), навантаження у вигляді соціальних податків на бізнес в США також істотно відстає від рівня, прийнятого в більшості інших розвинених країн, і тому поширення сфери дії «оборотного» податку також і на виробничий сектор не знаходить великої підтримки. У теорії передбачається, що НРП йде від «каскадного» зростання податкового навантаження, властивого загального податку з обороту, і не включає в сферу своєї дії виробниче споживання підприємств і компаній. На практиці ж відомі моделі податку з обороту, обмеженого тільки сферою торгівлі (оптової або роздрібної), наприклад в СРСР, і реалізація НРП як чисто «торгового» податку зустрічає такі технічні труднощі (при відділенні закупівель для виробничих потреб від закупівель для перепродажу або для по -требления), що всі теоретичні переваги цього податку «з'їду-ються» різким зростанням витрат на його адміністрування. Дійсно, у споживачів і в торговельній мережі виникає спокуса спробувати уникнути сплати НРП, видаючи свої закупівлі за придбання товарів на виробничі потреби, у підприємств-продавців, що поставляють свою продукцію іншим підприємствам, виникає проблема поділу свого обороту на виробничий і торговий (щоб вирішити, застосовувати чи ні НРП в кожному конкретному випадку), а для податкових органів виникають труднощі в прослеживании товарних потоків до кінцевого споживача і з'ясуванні правильності чи неправильності застосування податку на попередніх стадіях руху товару. Крім того, як свідчить досвід країн, довгий час застосовують НРП, роблять свій вплив і чисто фіскальні інтереси, які «повзучим» чином втягують у сферу дії цього податку та виробничі продажу (під приводом боротьби з податковими зловживаннями), що в кінцевому рахунку веде до перетворенню НРП у звичайний «каскадний» податок обороту. Іноді як засобу вирішення цього питання пропонується видача «кваліфікованим» виробничим споживачам особливої довідки («дозволу»), в якій їм надавалося б право купувати товари в рамках певної номенклатури і протягом певного терміну без сплати податку. Але і в цьому випадку на податкові органи лягає велике навантаження як з видачі таких довідок, так і з відстеження руху товарів, придбаних в рамках таких «дозволів». З точки зору витрат на податкове адміністрування і на підтримку податкового контролю та НРП, і ПДВ створюють значно більші тяготи, ніж звичайні моделі податку з обороту. При загальному податок з обороту всі підприємства обкладаються однотипним податком за єдиною ставкою (або за ставками, що встановлюються для кожного конкретного товару або групи товарів) - що зводить витрати на здійснення податкового контролю до мінімуму. При «радянської» моделі податку з обороту збір податку концентрується на великих оптових і оптово-роздрібних підприємствах, оборот яких надійно контролюється через доступ до руху коштів за їх банківськими рахунками. Така ситуація очевидна для випадків альтернативного застосування одного з цих видів податків. Природно, що при виборі варіанту одночасного застосування цих видів податків - відразу двох або навіть трьох з них (якщо враховувати си-туації додаткового застосування індивідуальних акцизів, податків на споживання предметів розкоші і т.д.) виникають труднощі, пов'язаний-ні з необхідністю стикування звітності, обліку відмінностей у податковій базі, взаємозаліків сум податку в міру руху товару в торговельній мережі, поєднанням і «стикуванням» пільг по цих податках і т.д. Наприклад, якщо склад пільг, що надаються за НРП і ПДВ, буде відрізнятися, то підприємства будуть змушені вести свою звітність за наступними податковим режимам: 1) оборот товарів, що підлягають обкладенню обома податками; 2) оборот товарів, звільнених від обкладення обома податками; 3) оборот товарів, які обкладаються будь-яким одним з цих податків, але звільнених від обкладення іншим податком. Для того щоб звести до мінімуму складності такого роду, бази оподаткування за двома податками повинні бути скоординовані таким чином, щоб яка-небудь конкретна продаж населенню була або оподатковуваного Гаєм, або звільненої від оподаткування за обома податками. З точки зору фіскальної ефективності найбільш зручний всі-загальний податок з обороту (який одночасно і найменш обтяжливий для бізнесу). ПДВ в його класичному вигляді вимагає значних початкових витрат на створення системи електронного обліку обра-щающую рахунків-фактур і постійних поточних витрат на здійснення контролю за діяльністю підприємств і компаній, що претендують на застосування нульової податкової ставки (експортери, деякі види послуг і т.д.). З точки зору впливу на економічну діяльність податок з обороту, НРП і ПДВ проявляють себе таким чином. Податок з обороту найбільшою мірою впливає на рішення, прийняті економічними агентами. Зокрема, велике його вплив на вибір між заощадженням і споживанням, інвестиціями в праця і капітал, у виробництво предметів споживання і товарів виробничого призначення. При цьому чим більше конкретна модель податку з обороту захоплює виробничий сектор, тим більше її вплив на макроекономічні процеси. І навпаки, податок з обороту, чиє дія обмежена сферою споживання, впливає в основному на споживчий попит - в тій мірі, наскільки диференційовані ставки цього податку. Податок з обороту також служить гальмом на шляху спеціалізації та диверсифікації виробництва: підприємства, що обрали таку стратегію, змушені будуть платити податок у всякому ланці, у міру просування продукту, від початку про-виробництва - до кінцевого споживача. «Чистий» (обмежений торговим ланкою) НРП в принципі робить мінімальний вплив на економічні рішення. Однак проблема полягає в тому, що в реальній дійсності НРП завжди, в тій чи іншій мірі, захоплює сферу виробництва. Наприклад, в США до 40% загального навантаження НРП припадає на товари виробничого призначення. Разом з тим, оскільки НРП, на відміну від ПДВ, діє більш вибірково (наприклад, від НРП зазвичай звільнений сектор послуг), то цей податок робить і помітний вплив на споживчий попит, на складаються співвідношення між заощадженням і споживанням. Класичний ПДВ володіє найбільшим ступенем нейтральності, він у мінімальній мірі зачіпає прийняті на внутрішньому ринку економічні рішення. Разом з тим ПДВ є ефективним засобом стимулювання експорту (тим ефективнішим, чим вище ставка цього податку), що, до речі, не завжди на користь економічному розвитку. Якщо ж абстрагуватися від питань міжнародної конкуренції, то єдиним відчутним ефектом цього податку є вплив (підвищувальний) на споживчі ціни. При цьому високі ставки цього податку серйозно позначаються на зростанні вартості робочої сили (фактично - через ефект подвоєння ставки ПДВ: один раз - при оподаткуванні доданої вартості підприємства, до складу якої входить виплачується працівникам заробітна плата, і другий раз - при придбанні працівниками споживчих товарів, у ціні яких також присутній сума нарахованого ПДВ). Вибір між НРП і ПДВ може мати дуже серйозні наслідки для вирішення питань міжбюджетних відносин. Одночасне застосування обох цих податків, як було показано вище, вимагає особливої координації їх законодавчої та нормативної бази. При цьому якщо НРП може цілком узгоджуватися і застосовуватися одночасно з ПДВ, строго на регіональному рівні, то ПДВ ефективний тільки як загальнонаціональний податок. Тому якщо НРП може вводитися як місцевий податок і використовуватися для вирівнювання доходної бази регіональних і місцевих бюджетів, то ПДВ на регіональному рівні непридатний (як підтвердив недавній досвід Бразилії). Справляння ПДВ за принципом місця походження товару (послуги) вносить серйозні спотворення в розподіл ресурсів між регіонами, оскільки тільки збори цього податку залишаються в регіонах, де розташовані (або зареєстровані) товаропроізводящей підприємства, а реально цей податок сплачується споживачами, які проживають зовсім не обов'язково в цьому регіоні. 1. Якщо судити за цими критеріями, то вибір ПДВ для Росії виявився вкрай невдалим рішенням. Ідея розділу федерального ПДВ з регіонами неминуче страждає зайвою суб'єктивізмом (оскільки раціональних економічних або фінансових обгрунтувань для такого розділу не існує). Крім того, поширення ПДВ на сферу промисловості негайно викликало самі фатальні наслідки, насамперед у зв'язку з тим, що авансування скарбниці «вхідним» ПДВ призвело до швидкого «вимивання» оборотних ресурсів великих підприємств, які через дорожнечу банківських кредитів не могли скористатися звичайним на Заході кредитуванням за оборотом. Крім того, штучне здешевлення поставляються на експорт сировини та енергоресурсів (за рахунок застосування нульової ставки ПДВ) не тільки невиправдано підстьобує зростання такого експорту, а й ставить у явно невигідне становище російську переробну промисловість. Разом з тим застосування ПДВ не вирішило і не вирішує жодної з найгостріших проблем податкової політики та міжбюджетних ставлення-ний. Податковий контроль в рамках діючої моделі ПДВ залишається на низькому рівні; процвітають фальсифікації з помилковим експортом, завищенням вартості експортних поставок і заниженням ціни імпортованих товарів; розподіл надходжень ПДВ між центром і регіонами відбувається на довільних засадах; подвійне обкладення ПДВ заробітної плати негативно відбивається на доходах населення і помітно підриває зовнішню конкурентоспроможність російських виробників; застосування ПДВ до імпортованих засобів виробництва заважає переозброєнню російської перера-робної промисловості і закриває російським підприємствам доступ до дешевих зовнішніх кредитах і використанню переваг лізингу і т.д. У кінцевому рахунку ПДВ у Росії не забезпечує справедливості при розподілі податкового навантаження (багаті верстви населення мають можливість уникати сплати цього податку шляхом придбання і завезення необхідних їм товарів за кордону, в Європі - навіть з компенсацією внутрішнього ПДВ) і не проявляє нейтральності щодо підприємств виробничого сектора. Значні суми податку губляться через недостатній контроль за рухом товарів по штучно створюваним торговим ланцюжках, в мережі численних бартерних угод. Оскільки такі махінації доступні, в першу чергу, самим великим підприємствам, вимагають со-дії банківських, страхових і транспортних структур, в них во-влечу численні посередницькі фірми, втому числі і перебуваючи-дящіеся в недоступних російським податковим органам зарубіжних офшорних центрах, то і загальне навантаження ПДВ нерівномірно перерозподілу пределяется на дрібні і середні підприємства. У свою чергу, застосування НРП в російських умовах, крім вирішення проблеми міжбюджетних відносин (зміцнення доходної бази регіональних і місцевих бюджетів), має, порівняно з ПДВ, такі переваги: концентрація сил і можливостей податкових органів на сфері торгівлі (де реально звертаються готові товари і де формуються реальні грошові доходи); усунення негативних стимулів для підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин; можливість встановлення жорсткого контролю за бартерними операціями; виняток подвійного оподаткування заробітної плати працівників; помітне скорочення і спрощення облікової роботи та звітності і т.д. В даний час в Росії надходження від ПДВ, що стягується за ставкою в 20%, розподіляються між федеральним бюджетом і бюджетами регіональних і місцевих органів влади. З 1998 р. паралельно з ПДВ на рівні місцевих органів влади було дозволено застосування НРП (скасований з 1 Янцарь 2004 році) зі ставками не вище 5%. Крім того, до останнього часу застосовувалися також ще два «оборотних» податку: податок на утримання житлового фонду (за ставкою 1,5% від обсягу реалізації товарів (робіт, послуг) підприємств) і дорожній податок - за ставкою 2,5% від обороту , що розраховується таким же чином. Обговорювалося декілька варіантів реформування вітчизняної системи оподаткування споживання і обороту в промислово-ком-мерческой діяльності. В якості одного з найбільш обгрунтованих пропозицій рекомендувалося знизити ставку ПДВ (до 16, 14 і навіть до 10%) при збереженні НРП зі ставкою до 5%. Однак перемогла урядова точка зору, відповідно до якої визнавалося бажаним закріпити основні фіскальні потоки за центральною владою і скасувати тільки НРП (з обіцянкою компенсувати випадні фінансові надходження місцевих бюджетів за рахунок інших централізованих джерел). Питання, пов'язані з вибором структури і складу податків, застосовуваних у сфері споживання, є особливо складними для рішення по цілому ряду причин. Тут грають роль і фіскальні аспекти, і соціальне значення цих податків, та їх вплив на макроекономічні процеси. З точки зору податкової політики цей вибір пов'язаний з оцінкою відносних достоїнств ПДВ і НРП в плані економічної ефективності та впливу на розподіл податкового тягаря. З точки зору податкового адміністрування вибір увазі оцінку відносної простоти застосування цих двох податків та забезпечення їх збирання (з урахуванням таких явищ, як розповсюдження тіньового сектора в економіці, рівня корупції, застосування бартерних угод та інших натуральних форм розрахунків). З точки зору міжбюджетних відносин розглядаються питання пов'язані зі складністю розподілу надходжень від ПДВ між федеральними та регіональними властями, потребами зміцнення самостійної дохідної бази місцевих бюджетів, можливістю повного закріплення ПДВ за федеральним бюджетом, а НРП - за бюджетами регіонів. З фіскальної точки зору необхідно враховувати, що при заміні ПДВ на НРП може бути загублений джерело отримання доходу з імпорту товарів (заміщення цього джерела митом може зустріти перешкоди міжнародного характеру). У силу всіх цих причин найбільш оптимальним варіантом з точки зору податкової політики, податкового адміністрування і міжбюджетних відносин видається застосування ПДВ як виняткового джерела доходів федерального бюджету (при відповідному зниженні ставки цього податку), відновлення регіонального НРП (за ставкою не більше 5%) і введення регіональної надбавки до прибуткового податку. Цей варіант можна вважати можливим компромісом між забезпеченням фіскальних інтересів центру і необхідністю отримання автономних доходів на регіональному та місцевому рівнях. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||