Роль прибутку як джерела фінансування інвестицій в умовах економічного спаду
Частка прибутку, що спрямовується на інвестиції, також мала устої-чівую тенденцію до зниження: в 1992 р. 9,3%, в 1996 р. 2,6%. З 1996 р. вперше з початку реформ стала скорочуватися номінальна сукупна маса прибутку в основних галузях матеріального виробництва. Це було обумовлено економічним спадом, високими спросових обмежених, диспаритетом цін кінцевих і проміжних продуктів, наростанням неплатежів та іншими факторами.
На початку 1998 р. порівняно з 1992 р. випуск продукції у машинобудуванні скоротився на 60%; ринком були затребувані лише 0,6% верстатів з ЧПУ, 6,6% тракторів, 3,7 % зернозбиральних комбайнів; інфляційні доходи впали до 1-2% до доданої вартості в порівнянні з 30-31% в 1992 р. Стиснення прибутку визначалося і зростанням витрат виробництва, у тому числі витрат на заробітну плату, що відображає зниження коефіцієнта використання виробничих потужностей, неефективне використання трудових ресурсів. Протягом 1998 фінансовий стан підприємств суттєво погіршився.
За підсумками р. негативний фінансовий результат діяльності російських підприємств становив 34,6 млрд руб. Частка фінансово благополучних підприємств склала всього 19% від їх загального числа. Велика частина підприємств майже повністю втратила оборотні кошти, понад третину підприємств не здійснювало господарську діяльність, зростала кількість збиткових підприємств і організацій (рис. 5.1).
Проблеми використання прибутку для інвестування в чому були пов'язані з впливом податкової політики. Відомо, що основним економічним пороком сформованої системи оподат-кування стало непомірне податковий тягар для економічних суб'єктів. Починаючи з 1994 р. на підставі Указу Президента РФ від 23 грудня 1993 р. № 2270 регіональні органи влади стали само-стоятельно вводити величезну кількість додаткових податків на що залишається у підприємств після сплати податку на прибуток її частину. Якщо врахувати, що реальна ставка податку на прибуток, обчислена за міжнародними стандартами, значно вище офіційної ставки (відповідно, 64 і 35% для підприємств), то в результаті сумарне вилучення прибутку досягало 80% і вище від її загальної маси.
У структурі витрат коштів підприємств стійко лідируюче положення стали займати платежі до бюджету. Якщо в 1991 р. у структурі витрат підприємств найбільшу частку становили витрати на розвиток виробництва, то з 1996 р. - податкові платежі. Високий податковий тягар не дозволяла підприємствам розглядати решту прибутку як основне джерело інвестицій.
Труднощі використання прибутку на потреби інвестування полягали не тільки в недостатності її маси. Те, що відбувається внаслідок розростання неплатежів і бартерних угод різке скорочення у виручці від продажу грошової складової прибутку практично виключало саму можливість її використання для інвестування.
Погіршення платіжної дисципліни було для вузького кола підприємств (найбільші підприємства нафтогазової, автомобільної та металургійної промисловості, що мали основну заборгованість з оплати праці та податкових платежах до бюджету) засобом вирішення проблем їх розвитку та реорганізації, а для більшості підприємств - засобом виживання.
У цих умовах частка підприємств, що ведуть розробку і впровадження технологічних інновацій у промисловості, становила не більше 5% від загального числа. Витрати на інновації не перевищували 3% від загального обсягу інвестицій в об'єкти виробничого призначення. Частка інноваційно-активних підприємств коливалася в межах 0,1-3,5% по окремих галузях.
Спад інвестиційної діяльності закономірно привів до ухуд-шению стану виробничого апарату підприємств реального сектора економіки. Майже дві третини виробничого обладнання мали вік більше років, знос основних фондів перевищив 50%, коефіцієнт оновлення устаткування в промисловості знизився з 6% у 1990 р. до 0,7% в 1998 р.