Головна
Головна → 
Фінанси → 
Економіка → 
« Попередня Наступна »
Конотопом М.В., Сметанін С. І.. ІСТОРІЯ ЕКОНОМІКИ. (Підручник), 2000 - перейти до змісту підручника

§ 3. Зростання товарності землеробства

Розглянувши, в чому виражався перехід до капіталізму двох класів феодального суспільства, селян і поміщиків, ми повинні звернутися до розгляду процесу переходу до капіталізму в сільському господарстві в цілому.
Перехід до капіталізму в сільському господарстві - це перехід від натурального до товарного виробництва. Правда, про зростання товарності сільського господарства ми почали говорити з XVII в. І при кріпосному праві сільськогосподарська продукція не тільки насичувала внутрішній ринок Росії, а й у великих кількостях йшла на експорт. Але це була товарність все ж «по феодального»: селянська сім'я сама споживала продукцію свого господарства, і тільки частина цієї продукції йшла на продаж. Селянин міг економити на своєму споживанні, недоїдати, щоб продати більше, але це не змінювало справи: необхідний продукт споживався в натуральному вигляді, прибавочний йшов на продаж.
Товарність «по капіталістично» означаю, що вся продукції призначалася для продажу, а все, необхідне О.Ш своєму споживанні, купувалося на виручку від продажу продукції. Саме в цьому і. полягало принципова відмінність фермера від селянина: селянин веде натуральне господарство, розраховане на своє споживання. фермер ж готує продукцію для продажу.
Зростання товарності вів до зростання спеціалізації господарства. Натуральне господарство селянина могло бути тільки «багатогалузевим»: для свого споживання потрібні і хліб, і картопля, і молоко, і яйця. Але для продажу доцільно готувати якийсь один вид продукції. А яку саме продукцію готувати - це визначалося економічними і природними умовами. У промислових районах навколо юродів почали концентрують-роваться молочне тваринництво і городництво, бо н містах підвищився попит на свіжі овочі та молочні продукти. Хліба тут селяни сіяли м; ін>, вважаючи за краще купувати його на виручку від продажу своїх продуктів. Таким чином, зростає ринок збуту хліба за рахунок села.
Псковська і Смоленська губернії спеціалізувалися на виробництві льону, бо природні умови цього району оптимально відповідали вимогам цієї культури. Тут свого хліба теж не вистачало.
В інших північних і західних губерніях розширювалися площа-ді під картоплю і росла переробка картоплі на крохмальних і винокурних заводах.
На Україні росли посіви цукрових буряків з переробкою її на цукор.
Зростання товарності посилював розшарування селян. Натуральні господарства селян не конкурували між собою. Але на ринку конкуренція була неминуча. До того ж саме в цьому випадку кулаки виступали як скупників, отримуючи від цього певні переваги.
Спеціалізоване господарство стимулювало зростання техніки. У натуральному господарстві, де зусилля і кошти розпорошувалися між декількома галузями, технічний прогрес був практично неможливий. Але, наприклад, в спеціалізованому молочному господарстві молочний сепаратор забезпечував певну перевагу. Тому зростання товарності вів до зростання продуктивності праці і збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Це виявлялося, зокрема, у підвищенні врожайності. Якщо в першій половині XIX в. в Росії середня врожайність зернових становила «сам-3, 5» (урожайність в «Самах» - співвідношення посіяного і зібраного зерна), то в 60-80 рр.. - «Сам-4», а в 90-х рр.. - Навіть «сам-5». До кінця століття Росія отримувала по 3,3 млрд. пуд. зерна на рік, тобто вдвічі більше, ніж у перші роки після реформи. Ще більшою мірою зросли врожаї картоплі, льону та інших технічних культур.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
© 2015-2022  econ.awardspace.biz