| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. СУЧАСНЕ МАШИНОСТРОЕНИЕ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ | ||
|
У 90-ті роки інвестиційний процес в машинобудівному комплексі розвинених країн характеризувався подальшим посиленням припливу капітальних вкладень у наукомісткі галузі, збільшенням частки витрат на засоби комплексної автоматизації виробничих процесів, різким скороченням інвестицій на розширення традиційних галузей. Інтенсифікація процесу технічного переозброєння машинобудування індустріально розвинених країн, істотне підвищення рівня його автоматизації, широкомасштабне поширення новітніх форм організації та управління виробництвом, інтенсифікація використання техніки і технології отримають свій розвиток і в перше десятиліття XXI в. Автоматизація в тій чи іншій мірі буде охоплювати всі існуючі типи виробництва в машинобудуванні, незалежно від рівня їх серійності. З другої половини 90-х років почався прискорений розвиток автоматизованого складання, що означає новий етап у створенні комп'ютеризованих інтегрованих виробництв. Чисельність верстатного парку в галузях машинобудування індустріально розвинених країн буде мати довготривалу тенденцію до скорочення при одночасному збільшенні його виробничої потужності і техніко-економічної ефективності. Так, в 1995 р. в США до 30% (близько 20% в 1980 р.) механічної обробки виконувалося на обладнанні з числовим програмним управлінням (ЧПУ), причому приблизно 3/4 (3/5 в 1980 р.) загального парку цього обладнання до 2000 р. буде використовуватися в складі систем безпосереднього управління від ЕОМ групами верстатів з ЧПУ. Сумарний парк металообробного обладнання з ЧПУ ФРН, Великобританії, Франції, який налічував в 1994 р. 160-170 тис. одиниць і становить в середньому 6-7% верстатного парку цих країн, до 2015 р. імовірно зросте до 350-400 тис. одиниць і досягне 25-30% загальної чисельності останнього. Є підстави вважати, що вже до 2000 р. приблизно третину всієї механообработки в машинобудуванні Західної Європи буде виконуватися на обладнанні з ЧПУ. Збільшення продуктивності обладнання та здешевлення елементної бази сучасних засобів автоматизації дозволяють припустити, що частка машин і устаткування в загальній вартості основного виробничого капіталу країни стабілізується до 2015 р. на рівні 70-75% (проти 70% в 1985 р.). Темпи щорічного вибуття засобів праці складуть, імовірно, 6-8% в 1991-2015 рр.. (Проти 5% в 70-х роках). До 2015 р. на частку машинобудівного комплексу США доведеться близько 40-50% загальної суми щорічних валових капіталовкладень в обробну промисловість (44% в 1985 р.). Частка інвестицій в активну частину основного капіталу буде, очевидно, протягом усього прогнозного періоду залишатися незмінно високою (в середньому близько 80%). Водночас переважна частина капіталовкладень буде, як правило, направлятися на заміну і модернізацію обладнання, хоча не виключені періоди активного нового будівництва, коли в розширення виробничих потужностей буде вкладатися більше коштів, ніж на модернізацію. США займають лідируюче положення в світі за масштабами виробництва продукції машинобудування. На частку США припадає близько 45% виробничих потужностей підприємств машинобудування в розвинених країнах, у той час як на частку ФРН, Франції, Великобританії та Італії - 36%, Японії - 19%. У прогнозному періоді можна чекати збереження досить високих темпів розвитку (переважно інтенсивного) машинобудівного комплексу зазначених країн і подальшого, хоча і незначного, збільшення його частки в загальному обсязі продукції обробної промисловості: у США - до 50, 0% в 2015 р. проти 40,5% у 1990 р., в Японії - до 55-60% (58,7%) і в Західній Європі - до 45% (39,0%). Фактором, кілька стримуючим подальше збільшення частки машинобудування в обробній промисловості всіх розглянутих країн, є триваюче виділення з машинобудування в сферу послуг, виробничу інфраструктуру таких функцій, як програмування і обслуговування електронно-обчислювальної техніки та автоматизованого проектування і управління; проектування складних виробничих систем і локальних мереж зв'язку, надання послуг в інжинірингу, лізингу, підготовці кадрів; консультаційні послуги тощо Так, якщо 15 років тому машинобудівні фірми США самостійно розробляли 90-95% програм для ЕОМ і обладнання з програмним управлінням, то тепер близько 50% програмних засобів вони купують на ринку. Масштаби лізингу нерідко досягають 20% обсягу капітальних вкладень промисловості в машини й устаткування. Серед машинобудівних галузей в центрі сучасної державної промислової політики в розглянутих країнах коштують авиаракетно-космічна промисловість (АРКП), мікроелектроніка й автомобілебудування. Саме ці галузі грають і, по всій видимості, збережуть у розглянутій перспективі ключову роль у розвитку не тільки машинобудування, а й всієї економіки провідних країн Заходу як найважливіші «постачальники» базисних технологій (мікроелектроніка та АРКП) і центр зосередження найширших коопераційних зв'язків в економіці країн в цілому (автомобілебудування). Державне регулювання зазначених галузей здійснюється за двома основними напрямками - по лінії стимулювання інноваційного процесу і шляхом реалізації різних заходів, включаючи протекціоністські, з метою полегшення національним фірмам умов конкуренції на внутрішньому і зовнішніх ринках. Останні дані західних досліджень показують, що військово-технічний прогрес в цій сфері все більше розходиться із цивільним, і ефект «spin-off» робить досить обмежений вплив на науковий потенціал і конкурентоспроможність цивільного літакобудування США. Домінування цієї країни на світовому ринку цивільної авіатехніки обумовлено не державною підтримкою або «spin-off», а багаторічним досвідом, повним використанням ефекту масштабу виробництва й обумовленої цим економією на витратах. Контрастною в порівнянні з США є державна політика в галузі цивільного авіабудування в Західній Європі і Японії. У цих країнах дана галузь активно підтримується державою, що забезпечило західноєвропейським країнам можливість потіснити США на світовому ринку авіатехніки, а Японії - необхідні умови для майбутнього виходу на цей ринок. У Японії ця підтримка здійснюється в рамках політики «дрібних кроків» і стимулювання інтенсивного кооперування з США. Уже в 50-х роках японські фірми виступали в якості субпостачальників фірми «Боїнг», яка була зацікавлена у створенні в Японії потужностей з обслуговування та ремонту своїх літаків. Міністерство промисловості та зовнішньої торгівлі підтримувало вітчизняні фірми подвійно: шляхом виключення можливості конкуренції між ними і стимулюванням кооперування. У 1986 р. в країні був прийнятий спеціальний «Акт сприяння розвитку авіації», що передбачає надання фірмам пільгових кредитів через новостворений фонд. Ці кредити використовувалися для розробки і виробництва реактивних пасажирських літаків середньої вантажопідйомності і поверталися лише після успішного завершення проекту. На відміну від Японії, яка тільки готується до виходу на світовий ринок авіатехніки, успіх проекту «Аеробус» дозволив західноєвропейським країнам реально підірвати монопольні позиції США у даній сфері. Загальний обсяг державного фінансування в рамках створеного для реалізації проекту консорціуму (ФРН, Франція, Великобританія, Нідерланди, Бельгія та Іспанія) оцінюється в 20 млрд. марок ФРН. Стратегія консорціуму включала тісну кооперування з США, наступальну цінову політику, первісний вихід на ринок в 1972 р. з моделлю (А-300, 250 місць), прямо не конкурує з американським аналогом (В-737-200, 120 місць), забезпечення достатньо високою серійності виробництва і переваги в паливної економічності. У рамках триваючої в даний час розробки моделі А-300 (750 місць, дальність понад 10 000 км) особлива увага приділяється правильному вибору перспективного ринку - у якості такого розглядається азіатський, а не трансатлантичний. Державне регулювання мікроелектронної галузі здійснюється в розвинених країнах в основному в рамках федеральних інноваційних програм. Так, в США реалізується програма «Sematech» (1988-1994 рр.., Обсяг фінансування - 600 млн. дол), що передбачає розробку високоінтегрірованного кристала пам'яті. Японські програми в даній області ведуть свій початок з 1962 р. Всі програми проводилися під егідою Міністерства промисловості і торгівлі шляхом кооперування провідних японських електронних концернів. По суті, явно виражений технічний і комерційний успіх мали лише перші програми, метою яких було копіювання досвіду США в галузі обчислювальної техніки, головним чином у створенні комп'ютерів серії IBM-360/67 і 370. Формування пріоритетних програм у цей період полегшувалося самим фактом відставання Японії від США в даній області. Частка державного фінансування в загальних витратах на НДДКР електротехнічної промисловості досягала 25%, значна частина з яких була реалізована шляхом спеціальних амортизаційних списань і пільгового кредитування. За оцінками західних фахівців, ефект всіх наступних програм вельми сумнівний або відсутня зовсім. До початку 80-х років японські фірми вже не відставали в технологічному змаганні від США, і міністерству було все важче правильно ідентифікувати найбільш перспективні проекти. В основі сучасних успіхів Японії на світовому ринку мікроелектроніки лежить фінансова міць концернів та інтенсивна конкуренція між ними. За обсягами державного фінансування інновацій у цій сфері Японія більш ніж на два порядки відстає від США і в кілька разів - від західноєвропейських країн. Останнім часом країнами ЄС прийнято цілу низку великих програм, покликаних прискорити розробку та розповсюдження у виробництві новітніх видів мікроелектронної техніки і технології з метою подолання відставання в цій сфері від Японії та США. Найбільшою з них є здійснювана з 1989 р. в рамках «Еврики» програми «JESSI» з обсягом фінансування в 3,8 млрд. екю. Половина коштів надається державами-учасниками проекту і КЕС, половина - приватними фірмами в галузі мікроелектроніки та з інших сфер економіки. У рамках європейської програми досліджень в галузі сучасних засобів зв'язку «RACE» (1985-1995 рр..) Розроблялися широкосмугові системи зв'язку для інтегрованої передачі звуку, зображення і цифрових даних. Як альтернатива вузьконаціональними підходу до державної політики в галузі машинобудування практично повсюдно розглядається розширення підтримки інтенсивного кооперування між фірмами, як воно вже сьогодні практикується, наприклад, в мікроелектроніці між США і Японією або між Японією і ФРН в області розробки динамічного ЗУ з довільною вибіркою ємністю 64 Мбайт. Якщо в мікроелектроніці та АРКП державне регулювання здійснюється практично в усіх країнах подвійно - як шляхом зовнішньоторговельної захисту, так і вживанням заходів по безпосередньому стимулюванню національних фірм (в АРКП США - за рахунок державних замовлень на озброєння), підтримка автомобілебудуванню у всіх країнах головним чином виявляється через зовнішньоекономічний інструментарій. Саме становлення автопромисловості Японії було багато в чому забезпечено підтримкою уряду, аж до 1988 р. практично повним закриттям внутрішнього ринку країни від американських і західноєвропейських конкурентів, включаючи заборону іноземних інвестицій у цю ключову галузь економіки. Розвиток машинобудівного комплексу органічно пов'язане з інтенсифікацією науково-дослідної діяльності. Активізація НДДКР обумовлена скороченням життєвого циклу товарів, загостренням конкуренції, ускладненням наукових проектів, які одержують у масі своїй міждисциплінарний характер. В даний час США витрачають на НДДКР в машинобудуванні більше, ніж Японія, ФРН і Великобританія разом узяті. За абсолютною величиною річні витрати на НДДКР в США в цілому по машинобудівному комплексу співставні з сумарними капіталовкладеннями в основний капітал машинобудування, а в окремих галузях навіть перевищують їх. Найбільш швидкими темпами зростає обсяг наукових досліджень і розробок в нових, наукомістких галузях машинобудування, таких як АРКП, електронна промисловість, виробництво ЕОМ, приладобудування. Загальна величина річних витрат на НДДКР в цих секторах машинобудування в 1994 р. досягла в США близько 50 млрд. дол, що склало понад 70% всіх витрат на НДДКР машинобудівного комплексу в порівнянні з 63% в 1970 р. Швидко нарощує свій науково-технічний потенціал Японія. Якщо в середині 70-х років він оцінювався в 30% до американського рівня, то в середині 90-х досяг вже 41%. У групі традиційних галузей у Японії (загальне, транспортне машинобудування) головними напрямками якісного вдосконалення продукції в прогнозному періоді, видимо, будуть підвищення надійності, безпеки, екологічної чистоти, енергетичної економічності, продуктивності машин і устаткування, використання автоматизованих систем керування роботою основних агрегатів на базі мікропроцесорної техніки. У країнах ЄС сумарна частка електротехнічної промисловості (включаючи виробництво ЕОМ і радіоелектроніку), приладобудування і АРКП в загальному обсязі продукції машинобудування, за наявними оцінками, в середньому збільшиться з 40% у 1990 р. до приблизно 50-55% в 2015 р., в тому числі власне виробництво ЕОМ - з 7 до 15% у тому ж році. У Японії обсяг виробництва промислових роботів зросте, за нашими розрахунками, за 1991-2015 рр.. приблизно в 10 разів, а верстатів з ЧПУ - в 4 рази, що потребують більш високих у порівнянні з загальним машинобудуванням темпів нарощування потужностей відповідних виробництв. Випереджальний розвиток отримає і електротехнічна промисловість. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||