| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
7.1. Стабільність інституціональної структури та інституційні зміни | ||
|
Однак, незважаючи на стабільність інститутів, немає ніякої гарантії в тому, що інститути, на які ми покладаємося, є ефективними. Стабільність - це необхідна, але аж ніяк не достатня умова для ефективності інститутів. Будучи стабільними, інститути схильні до змін, але в більшості випадків процес зміни відбувається шляхом безперервно малих збільшень, має безперервний характер, хоча іноді відбуваються і дискретні, революційні зміни інституціональної структури суспільства. Вчені, які займалися цією проблемою по-різному підходили до пояснення причин і джерел інституційних змін. Торнстейн Веблен бачив причину інституційного розвитку в схильності людини до «безглуздою», непрагматической творчої діяльності та експериментування, яке він називав «простою цікавістю» і яке, на його думку, є основною причиною соціальних, наукових та технологічних змін. «Бездіяльне цікавість», на його переконання, створює нові стереотипи мислення і сприяє появі нових інститутів. Інше джерело змін він бачив у конфліктах («терті») між самими інститутами, особливо тими, які склалися в різні історичні та культурні епохи. Неоінституціонального підхід до питань інституційної динаміки поєднує два основних підходи: перший сходить до Коммонс, який вважав, що інститути виникають як навмисний результат колективної волі товариства або в результаті законотворчої діяльності. Таким чином, по Коммонсом, інститути - це результат планомірної, цілеспрямованої дії. Другий підхід пов'язаний з ім'ям Менгера, який вважав, що інститути виникають в результаті взаємодії величезного числа економічних агентів, які переслідують свої власні цілі. Закон, мова, гроші, ринки і ціни, держава, ставка відсотка і земельна рента, і тисячі інших явищ - це значною мірою ненавмисний результат суспільного розвитку. Процес виникнення і розвитку цих інститутів здійснюється повільно, дрібними кроками, еволюційно. Люди поступово вчаться на власному досвіді і на досвіді інших людей, процес здійснюється методом проб і помилок. Ці два підходи не є взаємовиключними. Сам Менгер визнавав, що існують і інститути, які були створені за якимось задумом, проекту, планом і до цих інститутів незастосовне пояснення типу «невидимої руки». Хайек, другий найбільший представник еволюційного підходу, також проводив розходження між «мимовільним порядком» (spontaneous order), що покоїться на абстрактних правилах справедливого поведінки, що дозволяють людям використовувати знання для досягнення своїх цілей, та організаціями, які засновані на специфічних командах. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||