| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.5. Вартісні оцінки в системах обліку та фінансового менеджменту | ||
|
Існують різні види оцінок; фінансовий менеджер в основному має справу з вартісними характеристиками і індикаторами, вираженими у відсотках. Нескладно зрозуміти, що суб'єктивність у виборі оцінки призводить до того, що один і той же об'єкт може мати різні оцінки, зокрема, з позиції різних осіб. Так, оцінка одних і тих же активів, фактично однакових за своїми споживчими якостями в даний момент часу, може бути представлена по-різному як в балансах різних фірм, так і в межах однієї фірми (приклади: покупка однакового активу різними підрозділами фірми у різних постачальників ; можливе розходження в оцінці двох однакових активів, один з яких був придбаний на ринку, а дру-гой внесений в якості внеску до статутного капіталу, та ін.) Фінансовий менеджер в основному має справу з вартісними оцінками, проте ними не обмежується. Так, при складанні фінан ^ сових планів необхідно розраховувати різні орієнтири, в тому числі і виражені в натуральних вимірниках (наприклад, оцінка оптимальних партії замовлення в системі управління запасами), при роботі з фінансовими активами в ^ ісло оціночних індикаторів входять показ-ники прибутковості і т. п. Одним з ключових розділів його роботи є-ється аналіз фінансового стану фірми (власної або контр-агента) за даними публічної звітності. І в цьому випадку виникає одна обставина, що має дуже серйозне методологічне зна-чення, - фінансовий менеджер повинен розуміти, в яких оцінках представлені (якщо мова йде про сторонній фірмі) або слід предста-вити (якщо мова йде про власній фірмі) дані. Відомі два альтернативних варіанти: 1) оцінка за собівартістю (історична оціню-ка), 2) оцінка за справедливою вартістю. Оцінка за собівартістю. Поняття собівартості використовується в додатку до виробленої продукції, виконаній роботі, придбаному ресурсу. У найбільш загальному вигляді собівартість можна визначити як вартісну оцінку витрати або оплати ресурсів, використаних або залучених підприємством для виробництва або придбання даного активу (роботи). Оскільки ця оцінка зазвичай супроводжує даний актив протягом тривалого часу (іноді роки), її ще називають історичною, або оцінкою по історичних цінами. Історичні оцінки запозичуються з раніше проведених і деяким чином зафіксованих вимірювань - зазвичай мається на увазі деякий виправдувальний документ, супутній даному об'єкту. В обліку історичної вважається та оцінка, яка мала місце на момент введення відповідного об'єкта в систему подвійного запису. Як правило, вона береться з первинного документа, супроводжуючого господарську операцію. Таким чином, якщо верстат куплений за 200 тис. руб., То ця оцінка або її похідні (наприклад, залишкова вартість) і буде супроводжувати цей актив до тих пір, поки він знахо-диться в користуванні (бухгалтери зазвичай кажуть: об'єкт знаходиться на балансі підприємства); зокрема, саме в цій оцінці найчастіше і відображається актив у балансі фірми. Це і є традиційний підхід - оцінка за собівартістю. Він має свої плюси і мінуси. Головна його перевага - однозначність і об'єктивність, оскільки є документ, в якому зафіксована базова оцінка. Мінус в тому, що дана оцінка, як правило, не характеризує поточної вартості об'єк-єкта, що цілком природно, оскільки ціна і порівняльна цінність того чи іншого об'єкта змінюються з часом. Звідси видно, що чим більш тривалий термін служби має актив, тим більше позову-женной (порівняно з поточними цінами) може бути що представляє його оцінка. Нічого страшного в цій ситуації немає. Потрібно просто пом-нитка одне просте правило: оцінка за собівартістю - це оцінка зроблених витрат у зв'язку з придбанням або виготовленням данно-го активу, але не оцінка суми, за яку він може бути проданий сторонній особі. У формальному плані оцінка завжди представляла собою об'єкт пильного інтересу саме бухгалтера - йому треба було оцінити витрати тієї чи іншої операції, відобразити їх в обліку, вивести фінансовий результат, показати наявні ресурси в балансі та ін Оскільки бухгалтер традиційно віддає перевагу працювати в умовах визначеності, в тому числі і щодо вартісного представлення об'єкта (операції), історична оцінка йому зрозуміла і, якщо так можна висловитися, приємна. Причини цього зрозумілі - є виправдувальний документ, в якому зафіксована оцінка. Тому-то бухгалтер завжди суворо дотримується правила: немає документа - немає запису в бухгалтерських книгах і регістрах. Це і подібні йому правила узагальнені в концептуальних засадах бухгалтерського обліку у вигляді постулатів і принципів обліку. Ідея їх формулювання належить американським фахівцям. Знання постулатів і принципів необхідно фінансовому менеджеру для розуміння, по-перше, суті, природи і техніки проходження фінансових потоків у фірмі і, по-друге, адекватного сприйняття майнового і фінансового потенціалів фірми, представлених в публічній звітності. майнова і правова відособленість (суть постулату: фірма представляє собою відокремлений майново-правовий комплекс, вона юридично самостійна, суверенна в системі економічних відносин, а її майно і зобов'язання існують окремо від майна і зобов'язань як її власників, так і інших підприємств); безперервність діяльності (суть постулату: компанія, один раз виникнувши, буде існувати вічно, у неї немає наміру раптово згорнути роботу; отже, її інвестори і кредитори можуть вважати, що зобов'язання фірмою будуть виконуватися, а її майнове і фінансове стану адекватно представлені в публічній звітності); звітний період (суть постулату: з економічною діяльністю фірми ув'язується якийсь базовий часовий інтервал, в рамках або по завершенні якого ця діяльність може бути оцінена або скоригована; найчастіше таким інтервалом є рік, за підсумками якого публікується звітність); мінові ринкові операції (суть постулату: фірма не замкнута на саме себе - у ресурсному забезпеченні та реалізації продукції та послуг вона орієнтована на ринки, тому з'являються об'єктивні ринкові оцінки, що відбиваються в обліку і звітності); монетарна квантіфіціруемого (суть постулату: у небартерной економіці гроші виконують роль загального мінового еквівалента, з їх допомогою квантіфіцірует більшість операцій господарюючих суб'єктів, а тому в балансі відображаються ті і тільки ті об'єкти обліку, які мають вартісну оцінку). Принципи (вимоги) бухгалтерського обліку - це деякі загальноприйняті базові угоди щодо правил визнання, вимірювання та подання фактів господарського життя, що відображаються в системі обліку. Підкреслимо, що термін «общепринятость» в даному випадку використовується в сенсі поширеності декларованих угод в професії, що досягається шляхом введення деяких регуля-тивов - законів, стандартів, інструкцій, рекомендацій та ін До найбільш згадуваним в бухгалтерській науці є наступні принципи: 1) документування і реєстрація; 2) повнота; 3) своєчасність; 4) пріоритет змісту перед формою; 5) тимчасова визначеність фактів господарського життя; 6) відповідність доходів і витрат; 7) консерватизм; 8) послідовність застосування облікової політики; 9) об'єктивність; 10) розкриття; 11) істотність; 12) уніфікованість. Постулати можна трактувати як базові передумови або допущення щодо економічного середовища (в основному акцент робиться на бізнес-середовище), в якій доводиться функціонувати підприємству, а отже, і обліку, декларування яких дозволяє задати своєрідні конструктивістські рамки , що обмежують і певним способом напрямні побудова і розгортання власне облікових процедур. Постулати обліку мають загальноекономічну підгрунтя, принципи - чисто облікову. У сукупності постулати і принципи визначають, по суті, методологію обліку, тобто вони представляють собою той своєрідний фундамент, на якому і розгортаються бухгалтерська техніка (методи) і технологія (процедури). Зауважимо, що постулатами і принципами не регламентується орієнтація обліку виключно на оцінки за собівартістю, однак саме цей підхід ось уже кілька століть застосовується в обліку. Іншими словами, якщо в поясненнях до звітності не робиться застережень, то можна вважати, що об'єкти представлені у ній в історичних це-нах. Оцінка за справедливою вартістю. У ринковій економіці будь-який суб'єкт підприємницької діяльності з визначення орієнтований на ринки. Це означає, що уявлення про підприємство в цілому, а також його активах бажано мати в оцінках, максимально наближених до поточних ринкових. У цьому випадку можна бачити, образно кажучи, скільки коштує підприємство, які його потужності, яка забезпечувальна сила його активів та ін Оскільки бухгалтерська звітність є єдиним доступним і досить надійним джерелом інформації про підприємство, виникла цілком розумна ідея складати її в поточних ринкових оцінках. Ця ідея має давнє про-исхождение, а біля її витоків стояли юристи: вони вважали, що подібним чином складений баланс може служити аргументом на імущест-ських спорах в суді. Як виявилося, від висловлення ідеї до її крик-домлення - дистанція величезного розміру. У даному випадку каменем пре-ткновенія стало питання: звідки взяти поточні ринкові ціни? Відповідь начебто очевидна - на ринку. Однак нескладно зрозуміти, що активного ринку абсолютно всіх активів, що знаходяться на балансі підприємства, просто не існує. Більш того, число активів, що мають об'єктив-но існуючу ринкову оцінку виключно мало - але суть справи, подібна оцінка може бути отримана лише за ринковими цінних паперів. Ця проблема і породила поняття справедливої вартості. Що стосується конкретних алгоритмів, то відповідно до міжнародних бухгалтерськими регулятивами справедлива вартість оцінюється: а) будівель і споруд - за поточною ринковою ціною, б) обладнання - по відновлювальної вартості з урахуванням амортизації; в) нематеріальних активів - за поточною ринковою ціною, а при відсутність про-наслідком ринку - за допомогою оцінювачів або відповідно з логікою, за ложение у визначення справедливої вартості; г) ринкових цінних паперів - за поточною ринковою ціною; д) паїв - за часткою в справедливій вартості активів підприємства; е) неринкових цінних паперів - як відповідна частка дисконтованої вартості очікуваних посту-Плен емітента; ж) дебіторської заборгованості - в сумі номіналу за вирахуванням резерву по сумнівних боргах; з) запасів - за чистою продажною ціною, і) незавершеного виробництва - по ціні готової продукції за вирахуванням витрат на доведення або за фактичною собівар-мости; к) короткострокової кредиторської заборгованості - за номіналом; л) довгострокових кредитів і позик - як вартість відтоків грошових коштів, дисконтованих за поточною відсотковою ставкою для аналогічних фінансових інструментів. 1. Строго кажучи, ключову роль в обчисленні оцінок за справедливою вартістю грають професійні оцінювачі. Звідси видно три основні складності в заміні історичних оцінок на справедливі: 1) справедливі оцінки дуже суб'єктивні, а їх «справедливість» значною мірою залежить від професійної грамотності та чесності оцінювачів; 2) використання оцінок за справедливою вартістю виключно Затратоемкую; 3) оскільки будь звітність відображає дані зі значним тимчасовим лагом, ефект переходу на справедливі вартості може знижуватися (грубо кажучи, до моменту надходження звітності користувачам представлені в ній справедливі вартості з позиції поточного дня вже не є справедливими). Міжнародні стандарти фінансової звітності ратують за розширення практики застосування справедливих вартостей, сформульовані вище складності стримують їх застосування. Деякі фірми знаходять паліативні рішення, поєднуючи в балансі історичні та справедливі оцінки. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||