4.3. СТРУКТУРА ТА ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ
Споживчий ринок включає ринок продовольчих і непродовольчих товарів; ринок побутових, комунальних, транспортних послуг; ринок послуг культури та освіти; ринок житла; ринок будівель, споруд невиробничого при-значення. Мета споживчого ринку - досягнення рівноваги між попитом і його товарним покриттям.
Ринок засобів виробництва складається з ринку виробничих будівель і споруд; ринку знарядь праці; ринку сировини, матеріалів, енергії та інших видів продукції виробничого призначення; ринку корисних копалин. При командно-адміністративній системі ресурси планово розподілялися за централізовано затверджується нормативам на основі прикріплення вироб-водіїв і споживачів один до одного. Ринку не може бути свій-недержавні така система, бо вона не забезпечує вільного вибору споживачем своїх контрагентів, наявності горизонтальних зв'язків між економічними суб'єктами, економічної конкуренції виробників. Одним з ефективних засобів становлення ринку засобів виробництва є товарна біржа.
В умовах все більшого залучення у виробничий процес науково-технічних досягнень, зростаючої інтернаціоналізації виробництва незмірно зростає значення ринку інформації та науково-технічних розробок. Його складові - ринок інновацій, винаходів; ринок інформаційного продукту (сфера інформаційних послуг); ринок продукту творчої праці (книги, кінофільми та ін.) Ринок науково-технічних розробок є взаємодія малих фірм, інноваційних банків, лізингових контор, науково-дослідних інститутів, науково-виробничих об'єднань. Необхідність більш повного вивчення і прискореної обробки накопичуються з кожним роком обсягів науково-технічної інформації привела до створення національних і міжнародних спеціалізованих інформаційних банків. Так, фонди французького банку ІНПІ містять 500 тис. описів винаходів і щороку поповнюються на 25 тис. одиниць. Інтенсивно розвивається ліцензійна торгівля. Одним з факторів динамічного економічного розвитку не-яких країн стало успішне використання закуповуваних ліцензій, ноу-хау.
Ринок капіталів (інвестиційний ринок) передбачає купівлю-продаж інвестицій. Інвестиції (вкладення капіталу у виробничі фактори або в невиробничу сферу) обумовлюють загальне зростання економіки. Інвестиційний ринок робить активний вплив на інші ринки, передусім на споживчий. Разом з тим суспільство завжди опиняється перед вибором: чи то більшу частину інвестицій вкладати в засоби виробництва (вкладати "в майбутнє"), чи то у випуск товарів споживчого попиту (вкладати "в даний"). На кожному часовому відрізку дана проблема вирішується з урахуванням ряду конкретних соціально-економічних, політичних та інших обставин.
Якщо підприємству д ля придбання необхідних ресурсів не вистачає власних коштів, воно звертається на ринок позикових капіталів, де можуть пропонуватися різні платіжні засоби (гроші, цінні папери). Надання кредиту здійснюється за певну плату у вигляді відсотка за кредит і на певний термін.
Цінні папери-це, як правило, кредитно-боргові зобов'язання продавця паперів перед покупцем. Вони представлені акціями, облігаціями, векселями, опціонами, варрантами, ф'ючерсними контрактами та ін Основний вид цінних паперів - це акції та облігації, всі інші - похідні від них.
Система відносин з купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах, всіх видів грошових знаків за вільними ринковими цінами виражається поняттям ва-лютно-грошовий ринок. За допомогою конвертованих валют виробляються міжнародні грошові розрахунки, пов'язані із зовнішньою торгівлею, рухом капіталів, туризмом та ін За своєму режиму валютні ринки поділяються на вільні (в тих країнах, де немає валютних обмежень) і з певними обмеженнями (де валютні операції здійснюються уповноваженими державними органами за офіційними курсами).
Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, при якій робоча сила звертається як товар, тобто продається і купується відповідно до законів ринкової економіки. Формування даного ринку передбачає в якості передумов реалізацію ряду умов. По-перше, повинні бути створені необхідні умови для свободи пропозиції робочої сили, тобто для добровільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві, вільного вибору виду діяльності. По-друге, роботодавець повинен володіти реальним правом найму та звільнення працівників, звичайно, в рамках трудового законодавства. По-третє, мають бути зняті будь-які обмеження на рух заробітної плати та інших законних доходів при офіційному встановленні гарантованого мінімуму.
Відзначимо, що до останнього часу питання про названих умовах у нашій практиці навіть не виникало. Попит і пропозиція робочої сили обмежувалися і деформувалися багатьма факторами: відсутністю свободи пересування в силу паспортного режиму, державною монополією на соціальне страхування, відсутністю законодавства з трудових спорів працівників з ад-міністрації, формальністю системи трудових угод і колективних договорів тощо Відсутність ринку праці вело до иг-норірованію закону вартості у відтворенні робочої сили, спотвореної розподільної політиці, не враховує квали-
Рис. 4.7. Структура ринку за економічним призначенням ринкових об'єктів
Ринок формує свою інфраструктуру. Розрізняють вузьку і широку трактування поняття "інфраструктура ринку". У першому випадку ринкова інфраструктура трактується як система організацій, установ та служб, що обслуговують функціонування структурних підрозділів ринку. У широкому сенсі слова ринкову інф-раструктуру розглядають як сукупність матеріально-технічних і організаційно-економічних умов, що забезпечують нормальне функціонування сфери товарного обігу та актів купівлі-продажу. У цьому випадку в ринкову інфраструктуру необхідно включити насамперед кредитну систему, систему державних фінансів, основу якої складають центральні і місцеві бюджети, і систему законодавства, регулюючу правові взаємовідносини господарюючих суб'єктів і визначальну правила "ринкової гри". Ринкова інфраструктура - це сукупність інститутів ринку, які обслуговують і забезпечують рух товарів і послуг, капіталів і робочої сили. До неї відносяться товарні та фондові біржі, торгові доми, біржі праці; інформаційно-комерційні центри; оптово-посередницькі фірми; постачальницько-збутові організації; страхові компанії; ауді-нями фірми; аукціони, ярмарки; центри маркетингу, підготов-ки менеджерів, брокерів , дилерів і інші служби.
Товарна біржа - установа, в якому здійснюються оптові угоди з купівлі-продажу за зразками і стандартами на основі попередньої біржової експертизи. Т. е. продаються і купуються, як правило, не самі товари як такі, а контракти на їх поставку. Гідність товарних бірж в тому, що тут, по-перше, покупець вільно вибирає продавця, так само як і навпаки, по-друге, ціни формуються під впливом попиту та пропозиції, по-третє, торги проводяться за єдиними біржовими правилами, а типова форма контрактів гранично спрощує ведення торгів. Умови купівлі-продажу за контрактом настільки детально розроблені, що практично не змінювалися починаючи з 60-х рр.. XX в.
Розрізняють спеціалізовані й універсальні, публічні та приватні біржі. На спеціалізованих біржах об'єктом угоди виступає певний вид однорідного товару (мідь, алюміній, нікель, дорогоцінні метали, бавовна, шерсть, бензин, каучук, картопля і деякі інші), на універсальних - безліч товарів. В останні десятиліття на товарних біржах ведеться торгівля приблизно 60-65 видами товарів, при цьому постійно укладаючи-ються угоди на 45-50 видів товарів, а решта то включаються в біржовий оборот, то випадають з нього.
На товарних біржах за дорученням своїх клієнтів угоди укладають посередники-брокери. У ролі таких можуть виступати як висококваліфіковані фахівці, які добре знають юриди-етичні правила оформлення угод, кон'юнктуру ринку, так і бро-керскіе фірми, зареєстровані на біржах і представляють інтереси своїх клієнтів. Джерело доходу брокера - комісійне винагороду, передбачену в статуті відповідної біржі. Суб'єктами товарної біржі є і дилери - учасники торгів, здійснюють біржові угоди від свого імені і за свій рахунок.
За своїм характером біржові угоди бувають двох різновидів. Угоди на реальний товар називаються угодами "спот", що дають гарантії реалізації того товару, який вже є в наявності. При таких угодах виробник схильний до ризику зміни цін ще на стадії виробництва товарів. Тому у біржовій торгівлі все більшого поширення набувають угоди "форвард" - угоди, що гарантують поставку товарів у потрібний термін і за цінами, що забезпечує відповідний прибуток. При такій угоді продається не сам товар, який ще навіть не проведений, а право на його отримання.
Різновидом форвардних угод є "ф'ючерсу-угоди. Це угоди на" товар майбутнього ". Однак при даній угоді партнери не розраховують передати один одному реалізовані товари. Мета ф'ючерсної угоди - отримання різниці в ціні за період між укладанням контракту і його виконанням. Водночас система ф'ючерсних контрактів дозволяє вберегти ціни на товари від впливу випадкових чинників, є свого роду гарантом і для про-давця, і для покупців.
Аукціони-публічний продаж на основі торгів у заздалегідь встановлений час і в заздалегідь встановленому місці певних товарів або їх о'фгзір'. Ярмарок-регіональні торги, що організовуються в певному місці, або сезонно, або в якийсь певний час (вихідні, свята і т. д.).
Фондова біржа-організація торгуючих підприємств та осіб, створювана для здійснення вільної купівлі-продажу цінних паперів за ринковими цінами. Купівля-продаж цінних паперів на фондовій біржі здійснюється на основі їх біржового курсу, який коливається залежно від співвідношення між попитом і пропозицією. Зареєстровані біржові курси (біржові котирування) публікуються в спеціальних біржових бюлетенях. Пре-що володіє обсяг торгівлі цінними паперами припадає на міжнародні біржі великих фінансових центрів Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Франкфурта-на-Майні, Токіо, Цюріха . Функціонує фондова біржа і в нашій республіці.
Реалізація функцій фондової біржі неможлива без участі діючих на ній посередників - брокерів і дилерів. Брокер лише зводить продавця цінних паперів з їх покупцем, отримуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер ще і купує цін-ні папери на своє ім'я і за свій рахунок, щоб їх перепродати. Ви-ручка від перепродажу утворює його прибуток. Останнім часом по-среднічеством на фондовій біржі займаються все більше великі фірми, що інтегрують у своїй роботі брокерські і дилерські операції.
Ринок цінних паперів досить жорстко контролюється і регулюється державою. Мета такого контролю - забезпечити повне і правдиве оприлюднення всіх фактів, що стосуються випуску цінних паперів у вільний продаж. До тих пір поки урядова інстанція не переконається, що надійшла від продавця цінних паперів документація сповнена, правдива і зрозуміла, продаж цінних паперів публіці вважається незаконною.
Біржа праці-організація, що спеціалізується на виконанні посередницьких операцій між підприємцями та робітниками з метою купівлі-продажу робочої сили. Вона дозволяє впорядкувати наймання підприємствами робочої сили та скоротити громадянам час пошуку місця роботи. Окрім заходів з працевлаштування біржа надає послуги особам, які бажають змінити місце роботи, вивчає попит і пропозицію робочої сили, збирає і поширює інформацію про рівень зайнятості стосовно до тих чи інших професій і регіонам. За існуючими законам більшості країн всі наявні на підприємствах вакантні місця повинні реєструватися на місцевих біржах.
Важливою функцією біржі праці є матеріальна підтримка працівників у разі вимушеного безробіття. Виходячи зі сформованої практики зарубіжних країн для визначення статусу безробітного застосовуються такі критерії : трудова зайнятість до моменту втрати роботи; активний пошук роботи; реєстрація в державній службі зайнятості; невідхилення пропозиції про працевлаштування з боку служби зайнятості за умови надання підходящої роботи; відсутність інших дже-ників доходів.
Засоби підтримки безробітних формуються з певних джерел. Держава створює спеціальний фонд зайнятості, який складається за рахунок відрахувань підприємств та організацій, а при необхідності - і дотацій з держбюджету. У ряді країн (Японія, США, ФРН) такий спеціальний фонд створюється за рахунок як відрахувань самих працівників , так і внесків з держбюджету.
Кредитна система-сукупність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють мобілізацію вільних грошових ресурсів і надання їх в позику, а також спеціально призначений для цих цілей інструментарій. Ядро кредитної інфраструктури становить банківська система. Банки-фінансовим-ші організації, що здійснюють випуск, зберігання, пре-доставлення, розподіл, обмін і контроль грошових коштів та обіг грошей та цінних паперів. В умовах ринкової економіки вони представляють собою потужний інструмент перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності.
Банківська система включає: центральний (емісійний) банк, що володіє правом випуску банківських білетів; комерційні, або депозитні, банки, що займаються широким колом операцій, в тому числі і наданням кредитів;
Рис. 4.8. Інфраструктура ринку
інвестиційні банки, що спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей;
іпотечні банки, що спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості;
інноваційні банки, які здійснюють кредитування процесу створення та впровадження різних нововведень і науково-технічних розробок;
ощадні банки, акумулюють вільні грошові кошти населення, що надають кредити, що виконують рас-парному-грошові операції з обслуговування населення.
На хід економічного розвитку активний вплив надає центральний банк, який має в своєму розпорядженні своїм інструментарієм. Так, обмежуючи або збільшуючи випуск грошей в народнохо-господарське звернення, банк істотно впливає на стан де-ніжного ринку. У більшості країн з ринковою економікою центральний банк користується адміністративною автономією. Варіюючи нормою відсотка за кредит, який центральний банк надає всім іншим банкам, він полегшує або ускладнює доступ до цих кредитів і тим самим впливає на стан інвестиційної політики. Наступним інструментом регулювання дій комерційних банків є встановлення норм обов'язкових резервів. Комерційні банки за законом зобов'язані тримати частину своїх коштів (як правило, 5-10%) в центральному банку. Під час інфляції, щоб стримати зростання маси грошей, центральний банк підвищує норму обов'язкових резервів, в протилежній ситуації норма резервів знижується.
У ринкову інфраструктуру входять і державні фінанси. Їх основу складають центральні і місцеві бюджети. Через державний бюджет відбувається перерозподіл доходів, фінансування соціальних програм.
Важливою частиною інфраструктури ринку є розгалужена система законодавства, що регулює правові взаємовідносини господарюючих суб'єктів і визначальна правила "ринкової гри" (рис. 4.8).