§ 1. Сутність та основні характеристики міжнародного руху капіталу. Напрями вивозу капіталу
Міжнародний ринок капіталу надає наступну вплив на світову економіку:
сприяє зростанню світової економіки. Внаслідок переливу капіталу збільшуються інвестиційні можливості країн-реципієнтів, зростає обсяг продуктивного капіталу;
- поглиблюється міжнародний поділ праці внаслідок поглиблення міжнародних спеціалізації та кооперації виробництва;
збільшуються обсяги взаємного товарообміну між країнами, стимулюється розвиток світової торгівлі.
На розвиток процесу міжнародного руху капіталу впливають такі чинники:
розвиток виробництва і підтримку темпів еконо-мічного зростання;
глибокі структурні зрушення як в світовій економіці, так і в економіці окремих країн;
поглиблення міжнародної спеціалізації і коопера-ції виробництва;
зростання транснаціоналізації світової економіки;
зростання інтернаціоналізації виробництва та інтеграційних процесів;
лібералізація світової торгівлі;
лібералізація експорту / імпорту капіталу;
політика « індустріалізації »країн, що розвиваються;
проведення економічних реформ;
10) політика підтримки рівня зайнятості.
Географія руху міжнародного капіталу сьогодні характеризується наступним чином:
розподіл по національних ринків: близько 65% припадає на групу розвинених країн; 32 - на країни, що розвиваються; близько 3% - на держави з перехідною еко-номіки;
скорочення розриву в обсязі експорту капіталу між США - Європейський союз - Японія; активізація вивозу капіталу новими індустріальними країнами;
збереження традиційних пріоритетів у спрямованості інвестицій ТНК (наприклад, американські корпорації роблять ставку на ринки Західної Європи і Латинської Америки; європейські прагнуть захопити ринок США і продовжують домінувати в Африці);
напрямки капіталопотоков обумовлені структур-ної перебудовою економіки як розвинених країн, так і країн з перехідною економікою.
З точки зору суб'єктів міграції капіталу розрізняють макрорівень - міждержавний перелив капіталу - статистично відбивається в платіжному балансі країн, і мікрорівень - рух капіталу всередині міжнародних компаній по внутрикорпорационного каналах (табл. 1).
Таблиця 1
Класифікація міжнародних потоків капіталу
Основні форми ввезення та вивезення капіталу:
позичковий капітал - позики, кредити, банківські депозити, кошти на рахунках в інших фінансових інститутах;
Економічна доцільність експорту капіталу
для господарюючих суб'єктів:
отримання додаткових прибутків;
встановлення контролю над іншими суб'єктами; обхід протекціоністських бар'єрів у сфері руху товарів;
наближення виробництва до нових ринків збуту;
"отримання доступу до новітніх технологій;
економія на фіскальних платежах -
Економічна доцільність імпорту капіталу
для господарюючих суб'єктів:
залучення додаткових валютних і інвестиційних ресурсів;
створення додаткових робочих місць. Основними факторами, що стимулюють експорт капіталу, є наступні:
міжнародне виробниче кооперування, організаційно оформлене в діяльності транснаціональних корпорацій;
глобалізація світової фінансової системи; - масштабність і об'ємність сучасних інвестицій-онних проектів. Абсолютні показники участі країни в міжнародному русі капіталу:
обсяг експорту капіталу; обсяг імпорту капіталу;
число підприємств з іноземним капіталом в країні;
кількість зайнятих працівників на підприємствах з іноземним капіталом; сальдо експорту та імпорту капіталу. Відносні показники участі країни в міжнародному русі капіталу:
коефіцієнт імпорту капіталу (частка іноземного капіталу у ВВП країни);
коефіцієнт експорту капіталу (частка експортованого капіталу у ВВП країни);
коефіцієнт, що відображає частку іноземного капі-тала до внутрішніх потреб в капіталовкладеннях в країні.
Світовий ринок позичкового капіталу являє собою систему відносин з акумуляції та перерозподілу позичкового капіталу між країнами світового господарства.
Відмінними рисами сучасної міграції капіталів є:
підвищення ролі держави у вивозі капіталу (воно не тільки сприяє вивезенню, а й виступає експортером). Вивіз державних капіталів здійснюється переважно в розвиваються і колишні со-соціалістичного країни, в основному у формі кредитів. Державні кошти надходять в ці країни не тільки на двосторонній, а й на багатосторонній основі: через міжнародні та регіональні фінансові організації;
посилення міграції приватного капіталу між розвиненими стоанамі: збільшення частки прямих іноземних інвестицій .
Залежно від змісту операцій на міжнародному ринку позикових капіталів його можна розмежувати на два основні сектори:
світовий грошовий ринок, який об'єднує попит та пропозиція позичкового капіталу, функціонуючого в ка-честве міжнародного купівельного і платіжного засобу. Акумулюються на ньому грошові кошти (переважно у вигляді депозитів) і надані позики носять короткострокові характер. Вони призначені для обслуговування сфери обігу, головним чином міжнародної торгівлі;
Світовий ринок позичкового капіталу має свою специфічну структуру управління, основою якої є про-професійний учасники ринку, що виступають в ролі посередників між позичальниками і кредиторами різних країн. До їх числа відносяться:
фінансові компанії;
фондові біржі та регіональні фінансові організації;
найбільші транснаціональні банки;
транснаціональні корпорації та інші кредитно-фінансові установи.
Основними клієнтами кредитно-фінансових установ, які у ролі позичальників на міжнародному ринку позикових капіталів, є транснаціональні корпорації, державні органи, міжнародні та регіональні фінансові організації. Центральна ланка сучасного світового ринку позикових капіталів - так званий ринок євровалют. Євроринок - це позанаціональний ринок судних капіталів, де певна валюта - долар, марка, фунт і т. д. - знаходиться на рахунках іноземних банків, які використовують її для надання позичок. Позикові операції на євроринку здійснюються у валюті, яка є іноземною як для кредитора, так і для позичальника. Євровалютні операції проводяться на особливих банківських рахунках, ізольованих від рахунків в національних валютах.
Ринок євровалют об'єднує єврокредити і єврооблігації.
Перевага ринку єврокредитів полягає в більш низьких процентних ставках у порівнянні з національними ринками кредиту, що пов'язано з великими розмірами угод і відсутністю обмежує регулювання. Основні позичальники на ринку єврокредитів - ТНК, уряди, міжнародні фінансові організації. В Як кредиторів виступають світові фінансові інститути, держави, окремі державні органи, валютно-кредитні організації.
Фінансування прямим шляхом можна здійснювати за допомогою продажу облігацій. Позики в євровалюті надаються промисловим об'єднанням для фінансування масштабних проектів або державі для покриття дефіциту платіжного балансу. Єврооблігації (євробонди) випускаються міжнародними банківськими консорціумами (об'єднаннями банків) на прохання зарубіжних позичальників (емітентів). Єврооблігації бувають з фіксованою ставкою (відсотком за купонами облігацій) і плаваючою.