ТЕМА 10. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Сутність та сучасні тенденції зовнішньоекономічної діяльності.
Основні інструменти державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності перед-ставлять зовнішньоекономічну політику. Під нею розуміється діяльність, спрямована на регулювання і розвиток економічних відносин з іншими країнами.
Зовнішньоекономічна політика нерозривно пов'язана з внутрішньою економічною політикою держави. Тому її зміст обумовлений, з одного боку, соціально-економічною політикою, що проводиться державою, з іншого - завданнями економічного зростання. Звідси, цілями зовнішньоекономічної політики є:
забезпечення взаємовигідного співробітництва з іншими країнами;
підтримання конкурентоспроможності вітчизняних виробників на світовому ринку;
забезпечення економічної безпеки країни;
забезпечення збалансованості торговельного та платіжного балансів країни.
Активізація зовнішньоекономічної політики обумовлена інтернаціоналізацією господарських зв'язків та науково-технічним процесом. У цьому ж напрямку діють і такі фактори, як-то:
загострення конкурентної боротьби на світовому ринку;
дестабілізація валютних курсів, зросле нерівновагу платіжних балансів;
зовнішні борги, особливо країн, що розвиваються.
Дія зазначених вище процесів породжує постійну взаємодію в сучасній зовнішньоекономічній політиці двох тенденцій: лібералізації та протекціонізму. Розвиток інтеграційних процесів призвело до появи колективного протекціонізму, проведеного інтеграційними угрупованнями по відношенню до третіх країн. У першу чергу він характерний для ЄС. Основні торгові партнери його побоюються появи "Європейської фортеці".
У кінцевому рахунку протекціонізм може призвести до надмірного огорожі національного господарства від конкурентної боротьби на світовому ринку. Тому одвічною проблемою зовнішньоекономічної політики була проблема вибору між протекціонізмом і лібералізмом.
Для 50-60-х років був характерний відхід від протекціонізму основних учасників міжнародної торгівлі, з одночасним стимулюванням експорту. Однак у 70-80-ті роки в умовах загострення розбіжностей між країнами посилилася тенденція до протекціонізму. Цьому сприяв не тільки зростання незбалансованості міжнародних розрахунків, а й подальше стимулювання експорту, що викликало відповідну реакцію щодо захисту внутрішнього ринку. В результаті протекціонізм став знову однією з основних проблем международ-
ної торгівлі. В умовах перехідної економіки ключовим моментом зовнішньоекономічної діяльності російського уряду на 1995-1997 рр.. оголошена її лібералізація.
Державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків осуществля-ється за допомогою широкого кола заходів, кількість яких постійно зростає. Пояснюючи-ється це тим, що розширення міжнародних економічних зв'язків тієї чи іншої країни вимагає нових інструментів оптимізації її участі в міжнародному поділі праці, огородженні національної економіки від впливу негативних явищ у світовій економіці (циклічних спадів, надмірних коливань валютних курсів, недобросовісної конкуренції і т. п.), сприяння зміцненню позицій національних виробників на світовому ринку.
Найважливішим об'єктом державного регулювання та інструментом проведення зовнішньоекономічної політики є торговельна політика. Торгова політика держави - система заходів, що впливають на розвиток торговельних відносин з іноземними державами. Зовнішня торгівля забезпечує отримання додаткових коштів для розвитку національної економіки та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників.
Експорт та імпорт товарів сприяють зростанню національного доходу і ВНП. Подібно іншим складовим сукупних витрат, вони діють з мультиплікаційним ефектом, що можна виразити наступною формулою:
У числі адміністративних заходів найбільш ефективним є митне регулювання . В основі митного регулювання кожної країни лежить митний кодекс, який визначає завдання і принципи митного оподаткування, структуру і функції митних органів, порядок розробки та ут-вержденіе митних тарифів та ін
Митні тарифи містять списки товарів, обкладаються митом, і величину останніх. Мита - це державні грошові збори (податки), що стягуються через митні установи з товарів, цінностей, майна, провозимого через кордон країни. Мита виконують регулюючу, фіскальну і стимулюючу функції.
Зазвичай митний тариф застосовується на національному рівні. Але в тих випадках, коли ряд країн об'єднуються в торгово-економічну угруповання і створюють свій митний союз, тариф стає загальним інструментом зовнішньоторговельного регулювання, єдиним для всіх країн-учасниць у їхніх торговельних відносинах з третіми країнами.
Наприкінці 80-х років рівень ставок митних тарифів розвинених країн був відносно низький - близько 6% від вартості товару. Тарифні ставки нижче на сировинні товари, і ростуть у міру збільшення ступеня обробки товару з метою захисту національної промисловості.
У числі адміністративних заходів регулювання зовнішньоторговельної діяльності широко використовується ліцензування. Це система письмових дозволів, що видаються державними органами на експорт та імпорт товарів. Шляхом ліцензування здійснюється кількісне регулювання зовнішньоторговельного обороту. Ліцензування застосовується з метою збалансування поставок товарів і платіжних балансів, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, для досягнення взаємовигідних домовленостей на торгових переговорах, а також з метою заходів у відповідь на дискримінаційні дії іноземних держав. 1. Важливе значення у державному регулюванні зовнішньоекономічних відносин, зокрема торговельних, мають економічні методи. Головна увага приділяється стимулюванню експорту як основи розвитку зовнішньої торгівлі і зміцнення стабільності національної влади. Воно здійснюється шляхом прямого фінансування експортного виробництва у вигляді виплати компаніям дотацій з бюджету на покриття різниці між цінами виробництва й експортними цінами в цілях отримання гарантованого прибутку. Широко практикується субсидування витрат на ведення НДДКР в експортному виробництві. У промислово розвинених країнах за рахунок бюджету здійснюється до 30% експортних НДДКР.
Непряме фінансування експортного виробництва відбувається шляхом пільгового оподаткування та кредитування. Зниження податків з експортерів здійснюється різними методами. Широко поширене, особливо в США, пряме зниження податків з компаній залежно від частки експорту в їх виробництві. У багатьох країнах передбачено право компаній робити відрахування в резервні фонди розвитку експортного виробництва від неоподатковуваної податком прибутку. Різновидом пільг є податковий кредит - відстрочка від сплати податків з експортної виручки.
Кредитування експорту - одна з поширених форм стимулювання. Державні банки надають компаніям на розвиток експортного виробництва середньострокові (до 5 років) і довгострокові (до 25-30 років) кредити в національній та вільно конвертованій валюті. Кредити надаються на сприятливих умовах по стабільним ставкам. У промислово розвинених країнах розміри такого кредитування в кінці 80-х - початку 90-х років становили близько 8% обсягів експорту. Приватним банкам уряду виділяють спеціальні дотації на зниження кредитних ставок експортерам.
Використовуються і такі методи непрямого фінансування, як повернення експортних мит, сплачених при імпорті сировини, а також передача експортним компаніям урядових замовлень за завищеними цінами.
Національні системи страхування кредитних ризиків створені в даний час у всіх промислово розвинених країнах і в ряді країн, що розвиваються. Основну роль в них відіграють державні страхові установи, приватні виконують допоміжні функції.
Державне страхування експортних кредитів використовується як один з інструментів зовнішньоторговельної політики, що дозволяє регулювати обсяги та географію експортного кредитування. Разом з тим криза зовнішньої заборгованості ряду держав спричинив за собою значні збитки страховиків, змусивши їх згорнути операції на найбільш ризикованих ринках і продемонструвати тим самим обмеженість даного інструменту.
Передбачається, що протягом 1995 - 1997 рр.. основні зусилля державних органів Росії будуть зосереджені на стимулюванні експорту, особ-ливо продукції з високим ступенем обробки. На початку 1995 р. в цілях регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснено ряд заходів: відмінено квотування експорту, за винятком експортних поставок з метою виконання міжнародних зобов'язань Російської Федерації; ліквідовано інститут спецекспортерів; припинені експортні поставки для державних потреб з метою отримання доходу з різниці між світовими та внутрішніми цінами.
Надалі передбачається здійснити зниження експортних мит, а потім їх повне скасування в міру вирівнювання внутрішніх і світових цін. Буде впроваджено конкурсний механізм експортерів, які здійснюють поставки в рамках міжурядових зобов'язань РФ.
Важливим напрямом діяльності держави у сфері зовнішньоекономічної політики є регулювання припливу та вивезення капіталу. Зараз міграція капіталів перетворилася на організований, контрольований і стимульований державою процес. Іноземні приватні та державні інвестиції стали одним з факторів розвитку переважної більшості країн.
Регулювання припливу іноземних інвестицій носить, як правило, двой-
ственний характер. З одного боку, здійснюються заходи щодо створення в країнах сприятливого інвестиційного клімату за допомогою гарантій від націоналізації іноземної власності, репатріації капіталу, відносно прибутків, надання різних податкових знижок і митних пільг і т.д. З іншого боку, держави проводять політику, спрямовану на дотримання інтересів приймаючих країн, тобто власних. З цією метою іноземні інвестиції ставляться під певний контроль. Визначаються галузі економіки, доступні для іноземних інвесторів, і їх максимальна частка у виробництві галузі. Встановлюється максимальна частка іноземного капіталу в спільних підприємствах обумовлюються участь національних кадрів в управлінні даними підприємствами, умови в частині використання компонентів національного виробництва. Обмежується створення філій, репатріації капіталів і прибутків та інші. У Мексиці, згідно закону про іноземні інвестиції, обов'язковою умовою є участь національного капіталу в усіх підприємствах, що створюються іноземними інвесторами.
В інших країнах існують заборони на участь іноземного капіталу в ряді галузей і сфер (оборонна промисловість, зовнішньоторговельна діяльність і деякі інші).