| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ТЕМА 9. ДЕРЖАВНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА | ||
|
Зміст державної соціальної політики. Механізм реалізації соціальної політики держави. Росія і проблеми соціальної справедливості. Економічний розвиток суспільства пов'язане з вирішенням соціальних проблем, таких як зайнятість, оплата праці, соціальна справедливість і соціальна за захищеності. Ринкова економіка не в змозі впоратися з їх вирішенням. Визнаючи конкурентну боротьбу, ринок не враховує персональних разли-чий учасників ринку (відмінності мають соціальну, біологічну, психоло-гическую природу). Існує і соціальний ризик, тобто ймовірність мате-риальной незабезпеченості при втраті або можливості брати участь в еконо-номічному процесі. Причини і фактори соціального ризику найчастіше носять об'єк-єктивні по відношенню до окремо взятої людини характер: загроза безробіттю-тіци, втрата працездатності через нещасний випадок, хвороби і т.д. У такого роду випадках ні відособлений, ні навіть увійшов в яку-небудь значну групу трудящих працівник, навряд чи в змозі запобігти негативні події. Для усунення небажаних наслідків ринкового механізму в соціальній сфері необхідні цілеспрямовані дії суспільства. Ці дії, засновані на певних принципах, і являють соціальну політику держави. Державна соціальна політика - комплекс заходів держави, спрямованих на підтримку нормальних умов життєдіяльності, соціальної справедливості та соціального захисту населення. Від державної соціальної політики слід відрізняти соціальної політики фірми (підприємства), регіону, міждержавну, яка проявляється, особливо в останні роки, у вирішенні глобальних проблем, подолання соціально-економічної відсталості груп країн і навіть континентів. Цілями економічної політики є: підтримка стійкості еко-тання і прискорення науково-технічного прогресу. Ця мета має двоякий сенс. У міру економічного зростання, накопичення багатства створюються умови для підвищення рівня життя. Одночасно, чим вище досягнута щабель економічного зростання, тим вище вимога до людей - їх знань, професійної підготовки, фізичному і моральному розвитку, що вимагає розвитку соціальної сфери. Не випадково видатні економісти (Д.Кейнс, В.Ойкен, Л. Ерхард) розглядали соціальні проблеми в тісному зв'язку з про-блемами економічного зростання: створення соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів до праці; підтримання стабільності у відносинах соціальних груп поселення і всередині них; підтримання економічної стабільності та безпеки. Результативність соціальної політики можна оцінити таким показником, як рівень життя населення. Система індикаторів рівня життя, що дозволяє відстежувати динаміку всіх його сторін, порівнювати його з минулими періодами та іншими країнами, а також зі сформованими раціональними науковими нормами, включає показники здоров'я і стан охорони здоров'я, зайнятості, харчування, житлових умов, наявність домашнього майна, рівня культури, платних послуг. Фахівці "Програми розвитку ООН" розробили узагальнюючий індикатор рівня життя, що обчислюється як середня з трьох величин: ВВП в розрахунку на душу населення (з урахуванням порога бідності), очікуваної тривалості життя та рівня освіти населення (25 років і старше), віднесених до найвищих рівнях цих показників, досягнутих у світі. Цей індикатор названий "Індикатором людського розвитку". Визначальну роль у здійсненні соціальної політики на державному рівні відіграє інститут соціального партнерства. Показником перетворення соціального партнерства в офіційну політику може служити законодавче формування в західноєвропейських країнах тристоронніх економіко-соціальних рад з представників об'єднань підприємців, профспілок і держави. У різних країнах вони мають різне найменування. В Італії в 1947 р. був утворений Національна рада економіки та праці, в Бельгії в 1948 р. був створений аналогічний орган, у Франції економічний і соціальний комітет діє з 1958 р. Подібні ради створені в Голландії (1950 р.), Англії (1962 р.), Ірландії (1973 р.), Люксембурзі (1966 р.). У рамках Європейського Союзу діє економічний і соціальний комітет, який, крім інших функцій, сприяє координації діяльності національних рад. Політика соціального партнерства переступає національні рамки і перетворюється на скоординовану міжнародну (регіональну) політику. Однією з функцій механізму соціального партнерства є забезпечення консенсусу в масштабах країни. Для виконання цієї функції економічні та соціальні ради систематично консультують уряд і парламент щодо законопроектів та проектів рішень, що стосуються соціальних проблем, виробляють узгоджену політику щодо захисту інтересів суб'єктів трудових відносин, соціальної справедливості. Механізм реалізації соціальної політики передбачає кілька на-правлінь. Сюди відносяться: соціальне страхування; політика в галузі заро-бітної плати; соціальні заходи на ринку праці; житлова політика. Соціальне страхування - основний елемент соціального захисту населення. Мета системи соціального страхування - забезпечити людині економічний захист у разі хвороби і в старості, у зв'язку з нещасними випадками і болез-нями з виробничої причини, у зв'язку з безробіттям. Вперше система державного соціального страхування була створена в Німеччині в кінці XIX в. з прийняттям закону про страхування від нещасних випадків і по хворобі (1883 - 1884 рр..), про введення пенсій по старості та інвалідності (1889 р.), потім в Австрії, Данії, Франції, Великобританії та інших країнах. Розрізняють дві форми страхування - обов'язкове і добровільне. Останнє діє на основі страхового законодавства, так само як і обов'язкове, але носить добровільний характер і регулюється договором страхування (страхове забезпечення та інші умови визначаються за згодою сторін). У країнах Європи, окрім Данії, страхування по безробіттю носить обов'язковий характер. У сучасних умовах за своїми масштабами і ступеня розвитку основним видом соціального страхування в розвинених країнах є пенсійне забезпечення. Держава регулює умови призначення пенсій (вік, страховий чи трудовий стаж, тривалість громадянства), принцип визначення розміру пенсій (фіксована, мінімальна, що залежить від заробітку) та порядок утворення фондів. Вони формуються за рахунок державних дотацій, соціальних податків на роботодавців, внесків страхуються. Іншим видом соціального страхування, що забезпечує соціальний захист, є державне соціальне страхування по безробіттю. У країнах ринкової економіки введено в 20-30 рр.. XX в. Призначення допомоги по безробіттю пов'язано з виконанням ряду вимог, які істотно обмежують коло осіб, яким воно може бути виплачено. Працівник, який звернувся за допомогою, повинен мати певний стаж, отримувати необхідний мінімум заробітної плати за певний період (квартал, рік). Тривалість кваліфікаційного стажу в різних країнах неоднакова, так само як і тривалість виплати допомоги (від 13 до 52 тижнів у Німеччині, до 26 тижнів в середньому в більшості штатів США, Італії, Японії). Значна частка виплат допомоги з безробіття падає на державу. У Швеції, зокрема, допомоги по безробіттю лише на 15% погашаються за рахунок страхових внесків, і на 85% - за рахунок державних коштів, що складаються з обов'язкових внесків підприємців і податків. Регулюючий втручання держави в галузі заробітної плати передбачає законодавче встановлення мінімальної заробітної плати. Це в основному стосується тих видів трудових процесів, які вимагають некваліфікованої праці. За допомогою законів держава визначає також режим оплати праці (через два тижні або щомісяця, наприклад). У деяких випадках політика заробітної плати передбачає введення її граничного рівня та збереження цього рівня протягом певного часу. Використовуються також обмеження на темпи зростання оплати праці. Ці заходи застосовуються для запобігання інфляції. З іншого боку, для зменшення негативних наслідків інфляції, і насамперед зростання цін, у розвинених країнах використовується механізм індексації заробітної плати. Порядок індексації різний. Він може носити загальнонаціональний характер, а може бути зафіксований в угодах, що укладаються в рамках соціального партнерства (між підприємцями, профспілками та державою). Індексація може проводитися на рівні фірм або окремих галузей і фіксуватися в колективних договорах підприємців і профспілок. Різна величина, що індексується заробітної плати. Повна індексація може бути здійснена мінімальної заробітної плати, потім індексація починає носити частковий характер, що сприяє стримуванню інфляції. У періоди криз держава вдається до використання громадських робіт. До речі, громадські роботи для безробітних - першій за часом виникнення напрям державної політики зайнятості, що виникло в роки Великої депресії 1929 - 1933 рр.. Державний вплив на ринках праці здійснюється також шляхом проведення міграційної політики, регулюючої приплив і відтік іноземної робочої сили. Політика забезпечення необхідних житлових умов розглядається в сучасних західних країнах як інструмент соціальної політики, що має важливе значення для здійснення структурних зрушень, так як легко і швидко вирішуються житлові проблеми сприяють рухливості робочої сили. Це напрямок соціальної політики проводиться шляхом виділення з бюджету коштів для надання допомоги працівникам, котрі орендують житло. Часто держава йде на заохочення самостійного житлового будівництва. При цьому використовуються різні можливості. Наприклад, територіальні органи влади самі створюють відносно дешеві комплекси житла і здають їх в найм сім'ям з низькими доходами. Інший шлях соціальної підтримки в цій галузі передбачає використання житла, побудованого приватними будівельними кооперативами. Роль держави тут проявляється в безкоштовному наданні землі будівельним організаціям, здійснення їх пільгового кредитування або м'якого оподаткування. В рамках даного варіанту держава зазвичай контролює розмір оплати житла, встановлюючи граничну суму доходу домовласників за що здається в найм житло. У Росії, яка переживає перехідний період, соціальної політики, що проводиться в країнах з ринковою економікою, поки немає. По-перше, відсутні ресурси, на базі яких можна вирішувати економічні та соціальні завдання. По-друге, необхідно подолати утриманські схильності основної маси населення, яка звикла отримувати від держави значну частину соціальних і матеріальних благ. У той же час на сучасному етапі реформування проблеми соціального захисту населення стали центральними. Від їх рішення багато в чому залежать на спрямованість і темпи подальших перетворень. Необхідно створення міцної "соціальної сітки безпеки", яка могла б пом'якшити болез-з'єднані соціальні наслідки проведених структурних перетворень. За підрахунками Н.Шмелева, для пом'якшення соціальних наслідків структурної пе-рестройки додатково потрібно 4 - 5% ВВП країни. Необхідні досить відчутні допомоги з безробіття, дієва державна служба за-нятості, розгалужені громадські роботи, ефективна система перепідготовки вивільняється внаслідок структурних зрушень робочої сили, переміщення щення її до нових місць роботи, будівництво для неї в нових місцях житла, шкіл, лікарень і т.д. Необхідно на рівні реального прожиткового мінімуму встановити мінімальний рівень зарплати, пенсій, допомог. У 1995 р. 25% населення Російської Федерації мали грошовий дохід нижче прожиткового мінімуму, а в таких регіонах, як Волго-Вятський, Північно-Кавказький - більше 30%. З іншого боку, держава повинна прямо або побічно визначати максимально допустимий рівень доходу громадян. У розвинених країнах це досягається жорсткими податками на високі і надвисокі доходи. За роки реформ розрив у рівнях душового доходу між верхніми по доходах 10% населення Росії і нижніми 10% зріс з відносини 4: 1 до 20: 1. У більшості розвинених країнах це співвідношення підтримується на більш соціально безпечному рівні - близько 4 - 5: 1. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||